Розглядаючи процес еволюції кількісної теорії, студенти повинні з´ясувати, що положення кембріджської школи визнала не лише більшість економістів і представників бізнесу. Далі кембріджський варіант став основою розширення державного втручання в економіку і державно-монополістичного регулювання грошового обігу та регулювання руху економічних циклів.

Критикуючи основи неокласичної моделі відтворення, що перешкоджали теоретичному з´ясуванню кризових явищ, Дж.Кейнс запропонував новий варіант кембріджського рівняння, у якому пов´язав ліквідність із нормою обов´язкових банківських резервів:

M = P (K + rK’),

де М - грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів); Р - ціна одиниці споживання (індекс «вартості життя»); К і К´ - кількість одиниць споживання, яку люди бажають зберігати у грошах (відповідно готівкою і банківськими депозитами); r - норма обов´язкових банківських резервів.

Цим варіантом рівняння Кейнс прагнув тісно пов´язати грошову емісію з банківським кредитуванням, дещо відсунув зв´язок грошей із цінами, а гроші перетворив у один із факторів інвестиційного попиту.

Методологічними засадами праць Дж. Кейнса «Трактат про грошову реформу» (1923 p.), «Трактат про гроші» (1930 p.), «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) стали критична оцінка постулатів монетаристської теорії і необхідність дослідження прикладних аспектів використання грошей. Спираючись на них, він завершив розробку теорії регульованих грошей і керованої інфляції, монетарного впливу на перебіг економічного циклу. Через політику дисконтного відсотка та інвестицій Дж. Кейнс розробив нові напрями економічної теорії та визначив механізм її впливу на реальну економіку.

Дж. Кейнс обґрунтував висновок, що в ринковому середовищі на основі саморегулювання забезпечити рівновагу і рівномірність економічного зростання без державного регулювання проблематично. Тому ринковий механізм слід доповнити державним регулюванням економіки. У противагу постулатам класичної теорії він довів, що гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль в економіці. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб´єктів і на їхні господарські рішення, тому є джерелом стимулювання підприємницької діяльності і розвитку економіки.

Використавши ідею М.Туган-Барановського про роль дисконтного відсотка, Дж.Кейнс визнав норму відсотка за головний інструмент взаємозв´язку грошей з економікою, в якому відсоткова ставка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції) і одночасно сама впливає на прийняття рішень про інвестиції.

Важливим для економічної теорії та практики став висновок про можливість впливу держави на економіку шляхом свідомого регулювання грошового обігу. Гроші здатні стати дієвим інструментом згладжування коливань економічного циклу та впливу на економічний розвиток взагалі. Його теорія «керованих грошей» була спрямована на використання державного регулювання пропозиції і ефективного попиту грошей.

Дж. Кейнс переніс аналіз грошей з довготривалих періодів, як це відстоювала класична кількісна теорія, на короткострокові інтервали впливу грошей на економіку. Ланцюг взаємодії грошового механізму з економікою, на думку Дж. Кейнса, має такий вигляд:

М – Пр – І – Пз – ВВП,

де М - кількість грошей; Пр - відсоткова ставка; I - попит на інвестиції; Пз - загальний обсяг платоспроможного попиту; ВВП - номінальний обсяг виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП).

З даного виразу виходить, що зміна пропозиції грошей веде до зміни величини ставки відсотка. Це, в свою чергу, викликає зміни у інвестиційному попиті, а через мультиплікативний вплив - до зміни обсягів ВВП.

Методологічні основи державного впливу на перебіг фаз економічних циклів у свій час висунув М.І.Туган-Барановський, а у наступні періоди поглибив і конкретизував Дж. Кейнс. Ревізуючи постулати кількісної теорії він, зокрема, поєднав положення кількісної теорії з теорією кон´юнктури і сформулював власний варіант кембріджської версії, провідними положеннями якого стали:

а) збільшення грошової маси в обігу і масштабів кредитування викликає пожвавлення розвитку економіки, зростання прибутків і зайнятості;

б)      оптимальний взаємозв´язок кількості грошей і цін товарів з процесом відтворення знаходить відображення у регулюванні банківського відсотка. Приміром, його зниження веде до зростання попиту на кредит і заохочує інвестиції. Ось чому дефіцитне фінансування інвестицій та попиту на товари і послуги з боку державних структур стали використовуватися як знаряддя антициклового державного регулювання економіки.

Студенти мають усвідомити, що в умовах розширення ролі грошових і бюджетних важелів у антицикловому регулюванні Дж. Кейнс намагався відійти від традиційного і неокласичного трактування грошей як другорядного технічного інструменту. В процесі відтворення гроші виконують самостійну роль і виступають у ролі посередницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва і його кінцевими результатами. Діють три мотиви нагромадження грошей: трансакційний - збереження грошей для використання як засобу платежу; мотив обачності - зберігання грошей з метою розпорядитися готівкою в майбутньому, коли виникають непередбачувані обставини; спекулятивний мотив - зберігання грошей у вигляді активів (облігацій) у період очікуваного підвищення норми позикового відсотка. На цій основі він обґрунтував положення, що маса грошей не безпосередньо пов´язана з цінами. Даний взаємозв´язок у масі доходу і нормі відсотка знаходить відображення у формулі:

M = L_1(q) + L_2(q)

де М - маса грошей; L₁ та L₂ - попит на гроші. Показник L₂ названо спекулятивним доходом, який отримують власники грошових нагромаджень у формі банківського відсотка; q - загальний дохід; j - дохід, який сформувався у зв´язку з нормою відсотка.

При цьому мотивами нагромадження грошей, за уявленнями Дж. Кейнса, стають трансакційні властивості грошей і обачність учасників господарського життя, що фактично відображають традиційну роль грошей як засобу обігу і платежу. В сукупності вони становлять так званий трансакційний попит, який залежить від суми товарообмінних угод чи доходу. Але головним мотивом нагромадження грошей він вважав попит на спекулятивні залишки. Оскільки цей попит пов´язаний з динамікою ціни фінансових активів чи облігацій, то Кейнс вважав, що норма відсотка регулює попит на гроші. В сукупності попит на гроші (М) складається з двох частин: трансакційного попиту (М₁), що є функціонуючим доходом і спекулятивного (М₂), який є функцією відсотка:

M =M₁ + M₂ =  L_1(y) + L_2(i)

де y - сукупний доход; i - норма відсотка.

Концепції Дж. Кейнса, перетворивши гроші у інвестиційний фактор, сприяли виробленню політики зайнятості і зростанню обсягів виробництва. Водночас його практичні рекомендації стимулювали політику «дешевих грошей», що неминуче передбачало емісію великої кількості платіжних засобів і спричинило диспропорції у грошовій масі та їх знецінення і, в кінцевому рахунку, зростання цін.