Вдосконалення обґрунтування класичних постулатів кількісної теорії грошей та ігнорування її прихильниками аналізу впливу грошей на систему цін, а далі і на економіку тривало до кінця XIX - початку XX ст., коли зросли розміри циклічних коливань ринкової економіки, а в теорії виникла неокласична теорія відтворення, до складу якої увійшла неокласична кількісна теорія у формі двох напрямів:

• трансанкційного варіанту І.Фішера;

• кембріджського варіанту А. Маршалла та А. Пігу.

В дискусіях навколо ролі кількості грошей та її впливу на економіку взяв участь М.І. Туган-Барановський, який обґрунтував необхідність дослідження зв´язку між кількістю грошей і цінами на основі кон´юнктурної теорії. Конкретний варіант цієї проблеми розробив американський економіст І.Фішер, у сформульованому ним трансакційному варіанті кількісної теорії на базі рівняння обміну:

MV = PQ,

де М - середня кількість грошей, що знаходиться в обігу протягом певного періоду; V - швидкість обігу грошової одиниці; Р - середня ціна індивідуального товару; Q - загальна маса товарів (фізично), що реалізується у даному періоді.

Звичайно, грошова і товарна частини рівняння обміну за умов їх фактичного дослідження виявляється тавтологією. Проте, висновки з нього про формування рівня цін під впливом трьох факторів, а не одного, є важливі для практики.

Вказані вище формули дають математичне уявлення про кількість грошей і ціни. Але з позиції теорії грошей не можна замінювати суму цін товарів на добуток цін на кількість товарів. Впродовж тривалого періоду часу не можна вважати категорії V і Q сталими. До того ж І. Фішер, розглядаючи макроекономічний рівень використання грошей, обмежив їх функції лише засобом обігу та платежу.

Особливо помітно послаблюється залежність цін від кількості грошей у короткотермінових проміжках часу, коли під впливом дії циклічних коливань кон´юнктури визначний вплив на ціни роблять виробничі фактори, а не тільки монетарні. Водночас у довготривалому періоді І.Фішер визнавав пропорційну залежність цін лише від кількості грошей, аргументуючи свою позицію посиланням на дуже повільні і рівномірні зміни у обсязі виробництва і товарообороті.

У своїй праці «Паперові гроші і метал» (1916 р.) М.Туган-Барановский, піддаючи гострій критиці неокласичну кількісну теорію та її варіант, що викладений І.Фішером, наголосив:

• по-перше, ціни не можуть залежати лише від дії одного фактора - кількості грошей в обігу. Навіть, виходячи із трансакційного рівняння

М · V = P · Q 

можна зробити висновок, що рівень цін формується на основі таких факторів:

• по-друге, обґрунтував помилковість висновку про пропорційність зростання цін під впливом збільшення кількості грошей в обігу. Ціни не можуть зростати пропорційно, тому що на їх формулювання впливають зміни у суспільному уявленні про вартість грошей (інфляційні очікування);

• по-третє, на ціни товарів кількість грошей впливає диференційовано, залежно від тривалості і обсягів збільшення. Зокрема, короткострокові або незначні зростання маси грошей можуть взагалі не впливати на ціни і вартість грошей. А тривалі і значні збільшення грошей діють нерівномірно і непропорційно щодо окремих товарів;

• по-четверте, розкрив суть взаємозалежності між загальною масою грошей в обігу, кількістю їх у заощадженнях і швидкістю обертання. Чим швидше обертається грошова одиниця, тим менша кількість грошей стає потрібна;

• по-п´яте, обґрунтував взаємозв´язок загальної вартості грошей і рівня цін не лише з кількістю грошей в обігу, а й оцінив визначальний вплив на них умов товарно-грошового ринку. Приміром, у фазі загального піднесення рівень цін зростає, а вартість грошей падає незалежно від кількості. У фазі спаду, навпаки, ціни знижуються, а вартість грошей зростає.

Водночас М.Туган-Барановский визнавав визначальну роль кількості грошей. Виходячи з цього, загальну схему кон´юнктурної теорії грошей можна зобразити як такий ланцюг грошового впливу на економіку:

де М - кількість грошей; К - кон´юнктура ринку; Р - ціни; В -виробництво.