Кількісна теорія грошей - найдавніша і найвідоміша з монетаристських теорій. У видозміненому варіанті вона домінує і в сучасних теоріях грошей. Сформулювавшись ще у XVI—XVII століттях, класична кількісна теорія намагалася дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельну спроможність грошей та причини їх зміни, що сталися внаслідок значного припливу дешевшого золота і срібла з колоніальних територій до Європи, що об´єктивно призвело до зміни рівня цін на товари. Це явище набуло назви «революції цін» і означало зростання цін на товари у 3-5 разів.

Класична кількісна теорія грошей виникла з необхідності пояснити зміни рівня цін відповідними змінами кількості грошей в обігу. Основними методологічними принципами її стали:

а) купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюються на ринку, що суперечило теорії вартості, але пояснювало зміни цін товарів залежно від кількості грошей в обігу;

б) в обігу перебувають усі гроші, що ігнорувало функцію нагромадження та її роль в регулюванні грошової маси;

в) купівельна спроможність грошей обернено пропорційна їх кількості, а рівень цін прямо пропорційний кількості грошей;

г) поняття вартості грошей є суто умовним, тому що гроші її отримують лише в процесі обміну.

Подальше застосування даної концепції для пошуку відповіді на всі практичні проблеми використання грошей зробило кількісну теорію панівною в обґрунтуванні вартості грошей і визначенні рівня товарних цін впродовж кількох століть. Провідними її класичними постулатами стали:

• причинність, тобто зміни в наявності грошей зумовлюють зміни в рівні цін, а ціни залежать від маси грошей;

• пропорційність, що означало пряму залежність цін від змін кількості грошей в обігу, тобто ціни змінюються пропорційно кількості грошей;

• однорідність, згідно з якою в разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються ціни на усі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишаться незмінним.

Ідею залежності рівня цін від кількості коштовних металів висунув французький філософ Ж. Боден у трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа». Економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Дж. Лок) поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, основні ідеї якої найчіткіше сформулював англійський філософ Д. Юм. У нарисі «Про гроші» (1750 р.) він обґрунтував постулат «однорідності», яким було дано поштовх до формування концепції «нейтральності грошей» відносно процесу суспільного відтворення та екзогенного характеру зміни грошей в обігу. За уявленням Д. Юма, вартість грошей є величина фіктивна і визначається так:

В = ∑ ЦхТ / V

де В - вартість грошей; ∑ ЦхТ - сума цін товарів; V – число обертів грошової одиниці.

Поширювана ідея автоматичного функціонування грошової системи, що обґрунтовувала підстави ігнорування складного процесу впливу грошей на систему цін, дозволяла стверджувати, що гроші в економіці відіграють малопомітну, службову роль, якою можна нехтувати та ігнорувати зворотним їх впливом на суспільне відтворення.

Перебільшення значення автоматизму у роботі емісійних банків призводило до стихійної їх реакції на зміни потреб обігу у платіжних засобах і, у кінцевому рахунку, до нагромадження надлишкової маси нерозмінних паперових грошей для покриття державних видатків. Породжувана нестабільність грошової системи капіталістичного господарства посилювала недовіру до централізованого управління грошима, свідчила про помилковість інших положень класичної школи кількісної теорії грошей.