Гроші - творіння людей. Водночас суспільна сила грошей, привласнена окремими особами, перетворила їх у знаряддя протиставлення або створення умов для взаємодії. Влада грошей у суспільному, житті така сильна, що відбилася на чисельних наукових дослідженнях, які започаткували ще античні філософи. Платон у праці «Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та щоб слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав уже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з´ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об´єднати навколо двох провідних напрямів:

Прихильники абстрактної теорії грошей прагнули знайти вичерпну відповідь на питання, що пов´язані з виявленням суті і внутрішньої природи та форми грошей. Заглиблюючись у внутрішні аспекти дослідження грошей, вони недооцінювали зовнішні чинники.

Представники прикладної теорії грошей, яких у економічних виданнях ще називають монетаристами, не зосереджували увагу на з´ясуванні природи грошей. Вони досліджували реальний механізм впливу грошового фактора на економіку, яким має бути його використання державою у її економічній і грошово-кредитній політиці. Монетаристська теорія своїми дослідженнями впливу грошових факторів на економіку, зокрема, попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку та інших важелів грошово-кредитної політики держави зробила значний вплив на розвиток економічної теорії і створила сучасну методологію втілення у практику монетаристських рекомендацій. Водночас вона не є монолітною, як неоднозначні і підходи різних шкіл економістів. На цій підставі монетаристську теорію грошей залежно від етапів її-розвитку поділяють на класичну кількісну теорію, неокласичну кількісну теорію та сучасний монетаризм. Як відносно самостійне відгалуження неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася кейнсіанська, а далі і неокейнсіанська концепція монетаристської теорії. Хоч деякі економісти протиставляють кейнсіанську концепцію грошей неокласичній, але вони не можуть розглядатися як альтернативні, оскільки мають єдину методологію - прикладну теорію грошей та інші теоретичні і практичні підходи, що й стали підставою формування сучасного етапу розвитку монетаристської теорії - кейнсіансько-неокласичного синтезу.