Уявлення про добро і зло як нормативно-оцінні категорії моральної свідомості, що існували в дохристиянському світогляді й античній філософії, у період середньовіччя зазнали трансформації. Релятивістський, споглядальний підходи античних філософів, особливо неоплатоніків, християнські апологети замінили однозначно власним розумінням. Воно полягало в необхідності залучення цих категорій для розв´язання не лише космогонічних та онтологічних проблем, а й проблем пізнання, етики, естетики, філософії історії. Усе оцінювалося такими універсальними категоріями, як «добро» і «зло», між якими немає середини, жодних проміжних ланок і неможливі жодні компроміси.

Добро розглядалось як сукупність факторів, що сприятливо впливає на індивіда або спільноту. Базовою настановою мислення слугувала ідея добра, іманентного Богу, і зла як позабуттєвого, не сущого, протилежного сущим добру і благу. Джерело зла вбачалось у біблійному відверненні від Бога перших людей, гріхопадінні людини, деяких ангелів, всього людства, у волі людства до гріха. Добро породжує лише добро, зло не існує саме в собі, а локалізується в чомусь іншому. Воно не закономірне для буття, випадкове і не самодостатнє. Зло є зіпсованим благом. Кінцева мета людства і людини — подолання зла, спокута першородного гріха, спасіння себе й інших.

Значна увага в тогочасному суспільно-культурному житті приділялася проблемі людської долі. Оскільки, як вважалося, винятковою детермінантою, що править світом, є благий Бог, доля живої і неживої природи тотально залежить від промислу Божого. Своїм провидінням він охоплює всі явища дійсності, вчинки і думки істот, наглядає за ними, спрямовує їх до кінцевої мети — спасіння людського роду. Такий погляд радикально відкидав дохристиянські уявлення про долю як ірраціональну, сліпу і безлику силу, що, однак, давала надію вимолити у богів певні поступки чи ліпший талан. Гостро критикувалося й античне розуміння долі, що передбачало можливість ухилитись, обманути або передбачити долю. Спростовувалися астрологічні «вигадки», різноманітні гадання, що побутували в еллінів і нехристиянізованих співвітчизників.

На світоглядному рівні протиставлення ідеї провидіння ідеї долі відображало протиставлення осмисленого і розумного непізнанному й ірраціональному, детермінізму — індетермінізму. Наявне в текстах учення про індивідуальну відповідальність кожного свідчить про посилення моралістичного начала, глобальне осмислення законів буття й існування, спрямованість до збагнення власної суті, рефлексії над усезагальним та особливим.