До перекладних джерел належать передусім біблійні тексти, що супроводжуються екзегетичними тлумаченнями. Майже всі вони відомі у слов´янській писемності, їх тлумачення належать візантійським богословам — Феодоріту Кірському, Іоанну Златоусту, Григорію Нисському (IV ст.), Феофілакту Болгарському (Орхідському) і Микиті Іраклійському (XI—XII ст.). Найвідомішими тлумачними текстами є «Бесіди на Євангеліє» Папи Римського Григорія Великого (Двоєслова), «Тлумачне Євангеліє» Феофілакта Болгарського, «Тлумачення на послання апостола Павла», «Тлумачення на Апокаліпсис» Андрія Кесарійського та ін.

Велику групу тогочасних перекладних текстів утворюють збірники: Ізборник 1073 року — найдавніша перекладена з грецької мови рукописа збірка, основну частину якої займають «Відповіді Анастасія Синаїта» (прибл. 600—700) — письменника і богослова, ченця Синайської обителі. У ньому також вміщені твори авторитетних візантійських богословів: Василія Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Нисського, Максима Сповідника, Кирила Александрійського. У збірнику понад 380 статей 25 авторів. У них йдеться про Трійцю, Святого Духа, Ісуса Христа, висвітлюються морально-етичні, пізнавальні, суспільно-політичні та інші світоглядно-філософські проблеми, тлумачаться питання Божого промислу, можливостей спасіння людства, долі, боговиправдання, визначенння наперед історичного процесу тощо. Частина статей містить географічні, астрономічні, історичні, медичні, біологічні, мінералогічні знання.

Ізборник 1076 року («Ізборник Святослава») укладений руським книжником Іоанном для князя Святослава Ярославича. До нього включені вибрані «із багатьох книг княжих»: «Стословець» константинопольського патріарха Геннадія; витяги із творів Іоанна Златоуста, Ніла Синайського, Афанасія Александрійського, Анастасія Синаїта; фрагменти з біблійних книг та житій Ксенофонта, Феодори. У збірнику багато уваги приділено роз´ясненню соціальних, етичних проблем, міркуванням про те, як жити людині.

«Шестиднев» Іоанна, екзарха Болгарського (друга половина IX — перша третина XI ст.). За основу свого твору Іоанн взяв «Шестиднев» Василія Великого і доповнив його фрагментами із «Шестиднева» церковного письменника Северіана Гевальського (кінець IV — початок V ст.), творами Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскіна та інших християнських мислителів. Немало в ньому цитат з текстів Арістотеля, Платона, Демокріта, Фалеса та ін. У цьому енциклопедичному тексті, що складався із 6 «Слів», подано розгорнутий коментар біблійної оповіді про створення світу за шість днів, аналізуються різні теорії про походження й устрій Космосу, відомості про планети, їх рух і склад, вміщено описи форми Землі та її будови. Іоанн переконував у божественному походженні всього сущого, вищості духовного світу над матеріальним.

«Християнська топографія» Козьми Індикоплова (мандрівника, а згодом ченця) — переклад космографічного твору візантійського автора VI ст. Основна її тема — опис устрою Всесвіту. Книга складається з 12 «Слів», що повідомляють про світоустрій, містять відомості з історії, географії (зірки, небеса, моря, континенти, рослинний та тваринний світи).

До жанру історичних творів належать: «Хроніка» візантійського ченця Георгія Амартола (IX ст.) — перекладний історичний твір, у якому йдеться про світову історію від «створення світу» до 842 р. Джерелами для нього були біблійні книги, твори багатьох візантійських хронографів. У першій книзі викладено основні етапи світової історії до часів Александра Македонського; у другій ідеться про біблійну історію; третій — про римську й візантійську історії до хрещення візантійського імператора Костянтина; четвертій — подано довідки про «християнських царів», інформаційні догматичні суперечки на Вселенських християнських соборах, розлогі відступи богословського й церковно-догматичного характеру. Хроніка суттєво вплинула на вітчизняну хронографію і філософію історії.

«Хроніка» антіохійського клірика Іоанна Малали (прибл. 491—578) складається з 18 книг, у яких подано багато грецьких міфів, біблійну історію, історію Троянської війни, відомості про персидських, лідійських, македонських царів, римських і візантійських імператорів. Хроніка створена для широкої читацької аудиторії, має повчальний і благочестивий характер. Аналогічний зміст мають «Хроніка» Георгія Синкелла, «Хроніка» Симеона Логофета.

«Історія Іудейської війни» Иосифа Флавія (прибл. 37—95), який був учасником повстання іудеїв проти римлян. Давньоруською мовою вона була перекладена в XI—XII ст. Ідеться в ній про взяття Єрусалима. Ці події зображено на широкому історичному тлі і супроводжуються багатьма морально-повчальними відступами.

До книг інших жанрів належать: «Палея тлумачна», в якій оповідується про створення світу і людини, її природу, біблійну історію. Текст включає багато апокрифічних оповідань і мотивів, богословських і природничо-наукових розмірковувань.

«Фізіолог» — перекладна збірка про властивості реальних і фантастичних тварин, дерев, каміння. Кожна з понад 50 статей у першій частині містить опис тварини та її повадок, у другій — моралізаторське символічно-алегоричне тлумачення в дусі християнського віровчення. Текст збірки ґрунтується на античних міфах, біблійних сказаннях, у т. ч. апокрифічних.

«Александрія» — перекладений із грецької мови у XIII ст. роман про Александра Македонського. Має морально-повчальний зміст, насичений описом пригод і мандрів. Містить додатки до основного тексту, при написанні яких використані інші історичні твори, біблійні книги та апокрифи.

«Повість про Акіра Премудрого» — ассирійська повість (V—VII ст. до н. е.). Збереглися сирійський, арабський, вірменський її варіанти. Для перекладу, очевидно, було використано вірменський текст. У ньому багато настанов про практичну мудрість і тямущість.

«Повість про Варлаама та Йоасафа» — один із найрозповсюдженіших у світовій літературі творів. Вірогідно, має індійське походження. У ньому оповідується про навернення царського сина у християнську віру. Текст насичений етично-моральним, етнорелігійним і світоглядно-філософським змістом, детальними описами тогочасних релігійних вірувань. У Русі був надзвичайно популярним.

Серед творів, що оповідали про життя і подвиги християнських ченців-самітників, філософським змістом вирізняються патерики (отечники): «Синайський патерик» — перекладений із грецької мови збірник патерикових (про святих отців) оповідань, більшу частину якого складає створений у VII ст. «Луг духовний» ченця Іоанна Мосха. У ньому йдеться про ченців-подвижників синайських і палестинських обителей. Оповіді про їх аскетичні подвиги тут супроводжуються глибокими спостереженнями над людською природою, психоемоційною сферою, роздумами про сенс життя та іншими світоглядно-філософськими концептами.

«Римський патерик» — перекладений із грецької мови твір Папи Римського Григорія Великого (прибл. 540—604) (у слов´янській традиції — Григорій Двоєслов) «Діалоги про життя і дива італійських отців і про вічне життя душі». Він оповідає про чернечі подвиги християнських подвижників, детально розкриває проблеми смерті, посмертного існування, стану людських душі і тіла, Страшного суду, воскресіння тощо.

«Лествиця» Іоанна Синайського (483—563 або 525—606) — ченця Синайського та інших монастирів, теоретика і практика аскетичного самітництва. Крім описів, вражаючих аскетичних подвигів ченців, у творі використано образ сходів, «що ведуть аж до врат небесних». Вони мають 30 ступенів, перші 23 з яких означають послідовну відмову від конкретного гріха, наступні 7 присвячені доброчесностям. Автор демонструє бачення моральних і психологічних механізмів звернення до Бога і чернечого життя, глибоку обізнаність у богословсько-філософському розумінні сутності людських душі, серця, розуму, волі і тіла, розкриває природу пристрастей, гріхів, людських вад і чеснот, закликає до самозречення заради воскресіння душі.

«Бджола» — перекладений із грецької мови збірник коротких історичних анекдотів і висловлювань, укладений православним богословом Максимом Сповідником (582—662) із творів християнських (приблизно 970) і античних (понад тисячу) авторів VI—VII ст. Текст містить 71 главу, найбільш філософічні з них: «Про мудрість», «Про правду», «Про благодать», «Про владу й княжіння», «Про любомудрість», «Про пам´ять», «Про душу», «Про красу», «Про закон», «Про розуміння себе», «Про смерть», «Про мир і війну». Кожна глава містить понад 20 висловів. Цей текст стосується багатьох світоглядно-філософських питань, якими цікавилося тогочасне руське суспільство.

Меншими за обсягом, але багатими на світоглядно-філософський зміст є: «Стословець» Геннадія, «Девгіннієво діяння», «Паренесіс» Єфрема Сіріна, «Мудрість Менандра», «Пандекти» і «Тактикон» Никона Чорногорця, «Тринадцять слів» Григорія Богослова, «Златоструй», «Ізмарагд», «Златая чепь», «Про таїнственне богослов´я» Діонісія Ареопагіта, «Діалектика» Іоанна Дамаскіна, «Діоптра» Филипа Пустельника та ін.

Апокрифічна література розширювала і пояснювала події старозавітної і новозавітної історій, висвітлювала земне життя Христа, Богородиці, апостолів, пророків, оповідала про Рай, пекло, митарства душі і Страшний суд. Цей жанр містить значну кількість есхатологічних (грец. eschatos — останній і logos — вчення), тобто тих, що змальовують кінець світу, відомостей та сюжетів. Серед таких текстів можна назвати апокрифи про: Єноха, Авраама, Даниїла, Андрія Первозваного, Петра і Павла, Богородицю, Іллю-пророка, Мойсея, апокрифічні Євангелія та інші твори.

Багата на морально-етичну та іншу проблематику перекладна агіографічна (грец. hagios — святий) література: житія Алексія, Андрія Юродивого, Антонія Великого, Богородиці, Василія Нового, Георгія Побідоносця, Костянтина (Кирила) Філософа, Марії Єгипетської та ін. Їх зміст, як і зміст багатьох інших пам´яток, істориками української філософії вивчений недостатньо, багато з них ще не уведено в історико-філософський обіг.

Із перекладної літератури найбільше творів християнських філософів: Василія Кесарійського (Великого), Григорія Назіанзина (Богослова), Іоанна Златоуста, Григорія Нисського, Костянтина (Кирила) Філософа. Менше творів християнських мислителів: Ісидора Пелусіота, Максима Сповідника, Феодоріта Кірського, Єпифанія Кіпрського, Августина, Афанасія Александрійського, Євсевія Памфіла, Юстина Філософа, Іоанна Синайського (Листвичника), Кирила Александрійського, Кирила Ієрусалимського, Орігена, Єфрема Сіріна.