Наприкінці IX ст. завершилося об´єднання східних слов´ян у державних кордонах Русі, що зумовило формування розрізнених племен в руський (український) народ. У цей період значно посилилася військово-політична активність русів, які здійснювали походи на Близький Схід, Крим і Візантію. Русь стала добре відомою серед європейських і східних країн і народів. До початку XI ст. тривало розширення кордонів Русі, виникло багато нових міст і поселень, остаточно сформувалася ранньофеодальна держава, яка активно налагоджувала дипломатичні, економічні і культурні зв´язки, розвивала ремесло і торгівлю. На той час Русь була однією з наймогутніших у Європі держав, відігравала важливу роль у її політичній історії.

Із розвитком виробництва, виробничих відносин правлячі верстви завдяки використанню праці особисто вільного населення, через систему податків здобували значні матеріальні багатства. Власність держави на землю давала їй змогу отримувати додатковий продукт; дрібне товарне виробництво поєднувалося з натуральним господарством. Усе це спричинювало соціальну нерівність залежного населення і майнову нерівність феодалів. Утворився прошарок релігійної та світської інтелігенції. Нова культура, яку вона формувала, будучи іманентно пов´язаною з християнською культурою, характеризувалася глибокою національною своєрідністю. Русь стала високорозвинутою країною, яка ні в чому не поступалася кращим європейським монархіям, а за рівнем духовної культури — перевершувала їх.

Вагомим чинником духовного життя Русі була демократична традиція, що полягала в існуванні впливового народного віча, обранні митрополита церковним кліром і мирянами, в соборноправності та автокефалії (самостійності) церкви. Християнська віра і православна церква дали всесвітньо-історичний смисл існуванню українського народу, який невдовзі усвідомив себе форпостом християнської цивілізації. Поширення християнства супроводжувалося ідеологічною боротьбою з народними міфологічними поглядами.

Руська культура виникла на основі багатої духовної культури, корені якої сягають у глибину історичного розвитку, та надзвичайно потужно стимулювала її саме християнська релігія. Розквіт культури відобразився на поширенні писемності, створенні навчальних закладів, розвиткові архітектури, живопису, скульптури і прикладного мистецтва, завдяки чому відбулися потужні інформаційні і освітні вибухи.

Одночасно з надходженням значної кількості рукописних книг із Візантії, Болгарії та інших держав християнського регіону національна культура збагачувалася плодами діяльності вітчизняних книжників — письменників, перекладачів, переписувачів і розповсюджувачів літератури. Створені в Русі писемні пам´ятки поширювалися і за її межами, суттєво впливали на розвиток культур Євразії. Водночас духовна культура Русі всотала надбання античної та інших культур. Саме тоді було закладено підвалини вітчизняної філософії.