У VII тис. до н. е. з близькосхідних центрів аграрного господарства відбулося розселення анатолійських мотичних землеробів-тваринників у Центральну Європу та Правобережну Україну.

Уявлення давніх землеробів, у т. ч. трипільців (IV—II тис. до н. е.), закорінені в культурі Малої Азії, якій притаманне особливе вшанування жіночого божества плодючості. Образ жінки-прародительки створював широке асоціативне поле для культу відтворення родового колективу і всього сущого навколо. Англійські дослідники Е.-Б. Тейлор, Джеймс-Джордж Фрезер (1854—1941) наголошували на взаємозв´язку між плодючістю землі і відтворювальними можливостями людей. Із давньоземлеробськими культами пов´язані і ритуальні оргіїстичні обряди, еротичні танці, фалічні церемонії.

Образ Великої Богині сповнений універсального змісту: вона — праматір. У глиняних статуетках трипільців було знайдено борошно, а на їх поверхнях — зображення зерен, рослин. Часто на них відтворювали «жест плодючості» — покладені на груди руки. Поширеною була й ідея священного шлюбу Богині-Матері з чоловічим божеством (найчастіше — двома різними за функціями божествами — Богом-Биком і Драконом-Змієм). Велика Богиня персоніфікує общину і землю; Бог-Бик — Верхній світ (небо, сонце, місяць); Дракон-Змій — володар вод і сил Нижнього світу. Небесний Бик запліднює жінку-прародительку. Черепи биків, статуарні зображення бичачих голів розповсюджені в культурі трипільців, відомі їм і ритуальні поховання в будинках черепів чи рогів бика. Дракона-Змія вважали грізною силою, на трипільських статуетках він огортає ноги, лоно жінки. На посудинах, статуетках зображені вертикальні прямі, зигзагоподібні, хвилясті лінії — знаки дощу. Вони, вірогідно, символізують розпущене волосся жінок — учасниць магічних танців. Оголена жінка з довгим волоссям уособлює контакт із силою бога — подателя дощу.

Декоративний живопис, кераміка, у т. ч. керамічні моделі споруд трипільського житла, та антропоморфна пластика Трипілля є цінними джерелами вивчення міфології давніх землеробів. Моделі жител використовувались, очевидно, в магічній практиці. Розписна кераміка виконувала декоративну та ідеологічно-магічну функції, була ознакою консолідації трипільської спільноти. Властиві їй керамічні чотирикутні домашні вівтарі, виконані у формі хреста або квадрата, зорієнтованого на всі сторони світу. Подібна символіка відповідає символіці інших реалій життя — порам року, фазам доби, періодам життя. Вибудовуються смислові ланцюги: схід — південь — захід — північ; весна — літо — осінь — зима; ранок — полудень — вечір — ніч; дитинство — юність — зрілість — старість. Подібні відповідності, символічна кодифікація мікро- та макрокосму притаманна міфопростору давніх слов´ян. Із середини IV тис. до н. е. у декорації печей і стін переважав мотив червоних, білих та чорних спіралей, що характерно для міфологічного світогляду трипільських землеробів і скотарів.

Із релігійно-магічними землеробськими культами пов´язана антропоморфна пластика, яка засвідчує естетичні, духовні, релігійні пошуки давніх людей: до 90% становлять жіночі фігурки (жіночі статуетки з Луки-Врублівецької, Бернашівки у Середньому Подністров´ї, на межі Хмельницької і Чернігівської областей, Сабатинівки Кіровоградської області). Поширеними були і зооморфні статуетки (зображення богів у вигляді тварин), предмети — глиняні вівтарі, моделі столика і крісла, антропоморфні посудини, амулети. Розповсюдженими серед пластичних виробів були жіноче божество (Богиня-Праматір) і чоловіче божество — Бик. Голову бика з накресленою на ній жіночою фігурою з руками, піднятими у жесті Оранти (хранительки) знайдено в с. Більче Золоте (Тернопільщина). Зображення породжує асоціації з античним міфом про викрадення Європи Зевсом.

Керамічна пластика збагачена орнаментальними графемами магічної символіки. Наприклад, символічна графема «навхрест пересічені лініями ромби з точками у чотирьох площинах» — знак родючості, відомий у багатьох культурах Близького Сходу періоду античності, поширена і в народній культурі України. Деякі графеми мають спільні елементи з орнаментальними ритвинами на кам´яних антропоморфних стелах. Орнамент статуетки із с. Бернашівка нагадує орнамент бокової пластини Керносівського ідола (можливо, зображення землі і божества), знайденого в Дніпропетровській області.

У світовому мистецтві побутує багато «вічних» композицій — традиційних мотивів, що змінюються залежно від місця та часу (мотив Оранти, «Зажурена постать», «Венера», «Боротьба героя з драконом», «Бик із жіночою постаттю», «Божество серед звірів», або «Володар звірів»). «Праформою» мотиву «Володар звірів» є зображення мамонтобика у Кам´яній Могилі. Подібний сюжет зображений на трипільських стелах, зокрема стелі із с. Усатове (Одеська обл.). У центрі Усатівської стели (вапнякова плита III тис. до н. е.) — фігура людини, обставлена з двох дотичних вершинами трикутників; навколо — постаті двох биків, коня, оленя. Можливо, це один із найдавніших зразків сюжету «Володар звірів». У III тис. до цього мотиву вдавалися арії, розселені на теренах Індії та Близького Сходу (печатка Шиви Пашупаті з Хараппи (III тис. до н. е.), в центрі якого сидить рогате божество у традиційній індійській позі в оточенні тварин). Пізніше такі сюжети набули розвитку в мистецтві та міфології античності («Орфей серед звірів»), скіфського періоду (мотив «Папай серед звірів»), мистецтві Візантії, Київської Русі («Давид і Мелодія серед звірів») та ін.