Традицією вважають поєднання процесів успадкування певних культурних здобутків з оновленням, включаючи створення радикально нового. Просторова віддаленість, а отже, відносно ізольоване існування спільностей (культурно-релігійних, економічних, політичних) зумовлюють появу відмінних традицій філософського мислення. При цьому ширші культурні цілісності (цивілізації) потенційно здатні породжувати більші відмінності у традиціях. Тому є сенс вести мову про найбільші чи найважливіші філософські традиції. Дотепер історики філософії виокремлювали дві такі традиції: західну і східну. Однак деякі філософи вважають, що найважливіших філософських традицій є не дві, а три — західна, китайська та індійська. Є підстави для виокремлення арабської філософії, можна знаходити певні спільні ознаки в інтелектуальній культурі, джерелом яких є православне християнство. У західній традиції очевидними є відмінності між англо-американською і континентальною філософіями, попри те, що їх об´єднує. У межах цих ширших філософських традицій співіснують вужчі традиції, у т. ч. національні, що дає право стверджувати про наявність національних традицій у розвитку філософської думки.

Дослідження спільного і відмінного у різних філософських традиціях зумовили виникнення в другій половині XX ст. «компаративної філософії», окремі елементи якої помітні в історико-філософських дослідженнях із часів античності. Предметом компаративної філософії є порівняння різних філософських традицій у просторі, а не в часі. Тобто традиції розглядають як одночасні: такий підхід є синхронічним, а не діахронічним. Однак ідеться не про фізичну одночасність, бо цілком можливо, що одні й ті самі ідеї у різних традиціях з´являються у різний час, а це було б не поміченим за фізичної одночасності. Образно кажучи, кожна традиція має «власний час», і це доводиться враховувати у порівняльних (компаративних) дослідженнях. Тому дослідники небезпідставно вважають, що йдеться про застосування історико-порівняльного методу.

Відмінності у різних культурних та інтелектуальних традиціях дають підставу для радикальних форм голізму і поєднаного з ним релятивізму, коли способи мислення і світорозуміння людей, які належать до різних культур і цивілізацій, розглядають як занадто цілісні і радикально відмінні між собою. У крайній версії цього підходу стверджують про несумірність світорозумінь різних цивілізацій і про відносність понять «реальність», «раціональність», «мораль» тощо, оскільки їх зміст завжди залежить від культурних традицій. Тому філософські поняття не можна розглядати як загальні, універсальні, бо їх зміст можна зрозуміти тільки в контексті певних самобутніх культур.

Голістичний (цілісний) підхід спонукає до радикальних версій релятивізму, однією з яких є концепція лінгвістичної відносності в її радикальних формах. Відповідно до нього будь-яке порівняння традицій мислення за окремими особливостями неможливе тому, що будь-які поняття у будь-якій традиції взаємопов´язані і є елементом цілого: виокремлення цього елементу із цілого призводить до спотворення його змісту. Існують різні підстави вважати радикальні форми голізму і релятивізму хибними. Одне із завдань компаративної філософії полягає в тому, щоб показати можливість порівняння різних світорозумінь і способів мислення та досягнення порозуміння з урахуванням того моменту істини, який містять голізм і релятивізм.

Просте перераховування спільних і відмінних особливостей у традиціях може дезорієнтувати, адже кожне із засадничих філософських понять у кожній із традицій пов´язане з іншими поняттями і має власну історію. Тобто щоб порівняння (встановлення спільного і відмінного) було виправданим, значення кожного терміна (зміст кожного поняття) потрібно спочатку зрозуміти в контексті певної традиції. Без цього завжди існує загроза поверхового порівняння на основі зовнішньої (наприклад, мовної) подібності чи відмінності. Таке порівняння неминуче спотворюватиме традиції, які зіставляють.

Розвиток компаративної філософії сприяє досягненню взаєморозуміння між філософами, які орієнтуються на свої власні традиції, інтеграції філософського знання у глобальному масштабі. Ця тенденція може спричинити інтегроване, глобальне філософське знання за одночасного збереження особливостей кожної традиції. Однак така інтеграція не є знищенням відмінностей, вона являє собою усвідомлення моментів єдності за одночасного врахування різноманітності.

Особливості історико-порівняльного методу, крайніх форм релятивізму і голізму стосуються також дослідження історії національних філософій. При дослідженні історії української філософії важливою обставиною є належність української культури (у т. ч. інтелектуальної) до європейської (західної) філософської традиції, найважливішими джерелами якої є антична філософія, римське право, християнство, певні спільні елементи в етнокультурі європейських націй. Західна філософська традиція представлена як простір інтелектуального спілкування, що охоплює західні нації. Кожна нація, маючи культурні особливості, привносить у це інтелектуальне спілкування частину свого унікального культурно-історичного досвіду. Тому західна філософська традиція є певною єдністю різноманітності, яка включає елементи діалогу (полілогу) способів мислення і проблем, джерелом яких є національні філософії.

Східні слов´яни (українці, росіяни, білоруси) географічно утворюють східну окраїну Європи. Їх спілкування у межах європейського культурного простору в окремі історичні періоди було дуже ослаблене, що призводило до їх ізоляції в цьому просторі. Найважливішими причинами такого становища були політичні (монгольська навала, включення України до складу Російської, а потім комуністичної імперій).

Спосіб формування української нації є в основі своїй європейським: формування етнічної нації, що прийшла на зміну первісним (племінним) етнічним ідентичностям; витворення єдиної національної літературної мови тощо. Завдяки цьому українська етнічна нація утворює серцевину для консолідації громадян в одну культурно-самобутню політичну націю. Спільні європейські ознаки помітні також у способі мислення, втіленому в семантиці української мови, що свідчить про спільну концептуальну основу, властиву європейським націям. Крім того, українська філософія, попри згадані періоди ізоляції, розвивається в тісному зв´язку з європейською філософською традицією.