Поняття і види джерел аграрного права.
   Конституція України — правова основа аграрного права.
   Закони — основні джерела аграрного права.
   Підзаконні нормативні акти.

   Поняття і види джерел аграрного права. У теорії права під джерелами (формами) права розуміють спосіб зовнішнього прояву правових норм. До джерел права належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, юридичний прецедент, юридична доктрина.
   До джерел аграрного права відносять нормативно-правові акти, нормативно-правові договори і правові звичаї.
   Основним джерелом аграрного права є нормативно-правові акти, до яких належать закони і підзаконні акти. Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне аграрно-правових норм і норм інших галузей права (цивільного, господарського, земельного, адміністративного, трудового та ін.). За змістом правових норм акти аграрного права поділяють на уніфіковані (загальні) акти і диференційовані (спеціальні) акти. Уніфіковані акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються всіх суб´єктів аграрного права (про правовий режим земель сільськогосподарського призначення та ін.). Диференційовані акти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб´єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).
   Із розвитком ринкових відносин в аграрному секторі зростає роль нормативно-правового договору як джерела аграрного права. Нормативно-правовим договором є угода суб´єктів аграрного права, яка містить нові юридичні правила. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України “Про споживчу кооперацію” взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства на підставі договору можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання окремих функцій.
   Дедалі більшого поширення і застосування у сфері аграрних відносин набуває правовий звичай. У цивільному праві звичаєм ділового обороту визнається не передбачене законодавством правило поведінки, яке склалось і широко застосовується у сфері підприємницької діяльності. Правовий звичай здебільшого застосовують у галузі зовнішньоекономічної діяльності (стосовно процедури ведення переговорів тощо).
   Конституція України — правова основа аграрного права. Конституційні основи правового господарського порядку в аграрному секторі Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розміщені у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; право кожного громадянина користуватися природними об´єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб´єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільст у, визнання всіх суб´єктів права власності рівними перед законо (ст. 13); право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, визнання непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 41); економічна багатоманітність (ст. 15); право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання винятково законом, захист прав споживачів (ст. 42); визначення винятково законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92); забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16); забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці (ст. 43); взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).
   Закони — основні джерела аграрного права. За предметом регулювання аграрні закони поділяють на загальні акти і диференційовані (спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються організаційно-правової перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та створення ефективних товаро-виробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані акти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб´єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).
   До загальних актів належать закони: “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, норми якого визначають правовий статус колективного сільськогосподарського підприємства (далі — КСГП), регулюють відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оплату праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської діяльності, право самоврядування, взаємини держави і колективного сільськогосподарського підприємства, порядок реорганізації або ліквідації КСГП; “Про сільськогосподарську кооперацію”, який визначає види сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, права та обов´язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.; “Про споживчу кооперацію”, який визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації як добровільного об´єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану; “Про кредитні спілки”, який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, що являють собою неприбуткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об´єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об´єднаних грошових внесків членів кредитних спілок; “Про фермерське господарство”, який визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності фермерських господарств в Україні; Земельний кодекс України (далі — ЗК), який визначає правовий режим землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов ´язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання.
   До диференційованих актів належать закони: “Про насіння і садивний матеріал”, “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”, “Про племінну справу в тваринництві”, “Про ветеринарну медицину”, “Про зерно та ринок зерна в Україні”.
   Підзаконні нормативні акти. Підзаконними нормативними актами є постанови Верховної Ради України, нормативні укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики України, іншими міністерствами й відомствами України, нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, локальні нормативні акти аграрних суб´єктів з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва.
   Постанови Верховної Ради України є обов´язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради України; так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. До джерел аграрного права належить, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. “Про порядок введення в дію Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Цією постановою було затверджено перелік підприємств у системі агропромислового комплексу (далі — АПК), які підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
   Укази Президента України видаються на розвиток Конституції України їа чинного законодавства і є обов´язковими для виконання на території України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Президента України видаються для термінового правового врегулювання питань раціональної аграрної політики.
   До указів Президента України з питань розвитку агропромислового комплексу належать: “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р. № 666/94, “Про заходи щодо реформування аграрних відносин” від 18 січня 1995 р. № 63/95, “Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України” від 29 квітня 1998 р. № 389/98, “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 р. № 1529/99, “Про заходи щодо захисту внутрішнього ринку від імпортної сільськогосподарської продукції та продовольства” від 7 травня 1999 р. № 98/99-рп, “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р. № 62/2001 та інші.
   Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань розвитку АПК постанови й розпорядження, які є обов´язковими для виконання суб´єктами аграрного підприємництва незалежно від форм їх власності. Постанови Кабінету Міністрів України приймаютья на виконання законів України і указів Президента України, якимії регулюють відносини з організації сільськогосподарського виробництва, приватизації державного майна в АПК і землі, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі.
   До постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку АПК належать: “Про заходи щодо поліпшення насінництва сільськогосподарських культур” від 16 червня 1993 р. № 459; “Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку” від 17 листопада 1995 р. № 916; “Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення” від 19 липня 1996 р. № 755; “Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції” від 5 серпня 1997 р. № 848; “Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку” від 23 квітня 1999 р. № 658; “Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу” від 10 грудня 2003 р. № 1904; “Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 17 листопада 2004 р. № 1569.
   Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів виконавчої влади поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади.
   До джерел аграрного права належать такі нормативні акти міністерств і відомств: наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 30 листопада 1993 р. “Про порядок оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства”; наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 10 жовтня 1995 р. “Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах”; наказ Державного комітету по земельних ресурсах від 15 березня 1995 р. “Про затвердження Тимчасового порядку проведення робіт із видачі державних актів колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, на право колективної власності на землю”; наказ Міністерства аграрної політики України від 14 липня 2003 р. “Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва”; наказ Міністерства аграрної політики України від 25 серпня 2005 р. № 425 “Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах переліку сільськогосподарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету”.
   До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосуються сфери аграрних відносин, належать: Положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затверджене наказом Міністерства сільського господарства України, Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв´язків і торгівлі України, Державного митного комітету України від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314; наказ Міністерства сільського господарства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 “Про затвердження Типового положенні про міжрегіональний та районний агроторговий дім”; Порядок поставки концерном “Украгротехсервіс” державним машинно-технологічним станціям, сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб´єктам господарювання всіх форм власності тракторів, сільськогосподарської техніки фірми “Дір енд Компані”, запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них, затверджений наказом Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 14 травня 1999 р. № 195/129/65; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645; Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620.
   Нормативні акти місцевий рад та місцевих державних адміністрацій належать до нормативних актів територіальної дії, тобто вони поширюються на суб´єктів аграрного виробництва, розташованих на відповідній території. Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування, що мають нормативний характер і регулюють аграрні відносини, належать до нормативних актів (джерел) аграрного права. У рішеннях сільських, селищних, міських рад, якими, відповідно до п. 22 ст. 26 цього закону, затверджуються програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, як правило, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального використання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської продукції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програми приватизації в АПК. Згідно зі ст. 33 цього закону виконавчим органам сільських, селищних, міських рад належать повноваження з прийняття актів у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.
   ЗК передбачено повноваження обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття відповідних рішень нормативного характеру (ст. 8-12).
   Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогосподарські локальні акти, які приймаються суб´єктами аграрного господарювання. За порядком набуття юридичної сили вони розмежовуються на дві групи.
   До першої групи належать внутрішньогосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах. До другої — акти, що набувають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств — загальними зборами членів підприємств, акціонерів, учасників товариств із обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо. Так, згідно зі ст. 87, 120, 134 ЦК до першої групи локальних нормативно-правових актів належить статут господарства, а в повних і командитних товариствах — засновницький договір. До другої — всі інші внутрішньогосподарські корпоративні правові акти.
   Згідно зі ст. 88 ЦК України установчі документи мають містити положення (норми права), якими регулюються внутрішні відносини у процесі створення і діяльності товариства або установи. Аграрні підприємства у прийнятті свого статуту можуть скористатися змістом Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1988 р. (зі змінами та доповненнями, внесеними до нього представницьким органом колективних сільськогосподарських підприємств — Республіканською радою у 1992 р.). Положення Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1992 р. мають рекомендаційний характер, тому вони можуть бути використані аграрними підприємствами у підготовці власних статутів. При цьому, відповідно до ст. 4 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, у статутах повинні бути зазначені назва господарства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього, права й обов´язки членів, органи управління, самоврядування і контролю, компетенція цих органів, порядок створення майна та іншої власності членів — суб´єктів підприємництва, порядок розподілу прибутків господарств, умови і порядок виключення зі складу членів колективного підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.
   До внутрішньогосподарських локальних актів належать також розпорядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління (самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб публічного права, що діють в аграрній сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є, наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського кооперативу, колективного сільськогосподарського підприємства, фермерського господарства (в якому працюють наймані працівники), державного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського акціонерного товариства тощо. Ними регулюються порядок та умови набуття і припинення членства, права й обов´язки членів товариства, порядок і умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата сільськогосподарського виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінарної і статутної відповідальності тощо. Сільськогосподарські юридичні особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські нормативні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худобою та іншими тваринами.