Власність у Стародавньому Римі могла належати тільки римському народу, а згодом - окремим римським громадянам. Звідси і назва власності - dominium ex jure Quiritum - квіритська власність. Ця власність базувалася на нормах цивільного права (jus civile) і характеризувалась обов’язковим поєднанням у ній таких специфічних ознак: а) її суб’єктами могли бути тільки римські громадяни (винятком з цього правила були лише латини, наділені jus commercii, тобто ті, які визнавали себе повноправними особами в галузі майнових відносин; б) її матеріальним об’єктом були речі, які підлягали складній процедурі передачі - манципації.

Преторська (бонітарна власність)..

Власність перегринів. Перегрини не володіли jus commercii, а тому не могли бути квіритськими власниками.. Їх участь обмежувалася окремими правочинами: манципацією і літеральними договорами, а набуте таким чином право власності захищалося едиктами перегринського претора за допомогою позовів з фікцією, тобто робилося припущення, що  перегрин став римським громадянином і тому на нього поширюються правові засоби захисту квіритської власності, хоч право перегрина на річ не є квіритська власність.

Провінційна власність. Справжнє квіритське право могло поширюватись тільки на землі, які входили до складу римської території в повному смислі слова, тобто з встановленням громадянства по всій території Італії. Провінційна власність - це землі, завойовані Римом, які розглядалися як державна власність. Провінційна власність на землю відрізнялася від квіритської власності на італійські землі, особливо у сфері публічного права головно тим, що з власників провінційних земель стягувалися на користь казни особливі платежі, так звані stipendium або tributum.

Спільна власність. Про спільну власність уже згадувалось у зв’язку з обмеженням права власності. спільна власність, тобто річ перебуває у спільній власності кількох осіб, з яких кожна особа має право власності тільки на ідеальну частину речі, яку можна охопити лише думкою, а не фізично. Користуватися і розпоряджатися річчю, яка перебувала у спільній власності, можна було лише за загальною згодою усіх співвласників, причому кожний користувався однаковим голосом, незалежно від його частки.