На основі положень, відображених в розділі 7 першої частини, психолого-організаційне консультування розуміється як засіб не/директивного психологічного впливу на особистість фахівця, зокрема на процес професійно-управлінського самовизначення та забезпечення формування особистіспого ставлення до управлінської діяльності на основі врахування унікального життєвого й професійного досвіду кожної особистості.

Під час такого консультування у людини поступово формується готовність до усвідомленої розбудови, корекції та реалізації перспектив управлінського зростання, готовності розглядати себе у часі, самостійно відшукати і збагачувати сенси власної професійної діяльності. Основним завданням консультування є формування нешаблонних способів дії, які дозволяли б самореалізуватися особистості відповідно до її кар´єрних орієнтацій, професійних ресурсів з урахуванням вимог управлінської діяльності.

Методичною основою Надання консультативної допомоги :і питань професійного самовизначення є доробки в галузі:

• професійної орієнтації;

• управлінського консультування;

• психології роботи з управлінським резервом;

• кар´єрного консультування.

Базою для розробки Моделі психологічного консультування майбутніх фахівців та початківців з питань професійно-управлінського самовизначення є модель, розроблена у лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка, про яку оповідалось у розділі 7 першої частини. Вона включає наступні компоненти:

• мотиваційний (створення позитивної мотивації «претендентів» до консультативної психологічної допомоги з даної групи проблем);

• когнітивно-смисловий (робота із замовленнями клієнтів та аналіз консультативних очікувань);

• операційно-технологічний (інструментальне забезпечення консультативного процесу, стратегії, консультативні позиції та ролі, методи і технології, діагностичний інструментарій);

• особистіший (вимоги до готовності психолога щодо здійснення консультування потенційних професіоналів);

• організаційний (основні організаційні форми здійснення консультування майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах та початківців в організаціях).

Консультативний процес з питань професійно-управлінського самовизначення доцільно, на думку авторів, організовувати за діагностично-рекомендуючою та розвивальною (діалогічною) стратегіями.

При виборі консультативної стратегії враховуються:

• особливості консультативної позиції клієнта;

• зміст та рівень осмислеиості запиту;

• готовність клієнта до професійно-управлінського самовизначення;

• мова та особливості консультативної взаємодії;

• професійні й особистісіїі обмеження психолога.

Стійке надання переваги певній стратегії може бути результатом дії несвідомих професійних настанов чи особистіших рис самого психолога.

Конкретну модель консультування за діагностико-рекомендаційною стратегією показано на прикладі консультування студентів-магістрів вищих навчальних закладів з питань професійно-управлінського самовизначення.

В період прослуховування лекційно-практичного курсу «Психологія професійної кар´єри» за консультацією звернулась студентка 5-го курсу історичного факультету, староста групи магістрів Ірина К. Основним моментом запиту було бажання «протестуватися» з метою отримання об´єктивної інформації про власний управлінський потенціал. Студентка наголосила па необхідності короткотривалої взаємодії, пояснюючи цс дефіцитом часу та намагалась дати пораду психологу, як це краще зробити: пропонувала віддати результати тестування, стосовно яких висловлювала впевненість в тім, що детально з´ясує всі питання самостійно у вільний час.

Фаза І. Орієнтовна фаза. Із попередніх спостережень виявлено особливості ставлення студентки до навчання, однолітків, викладачів:

• ставлення до навчання: висока успішність, добросовісне виконання обов´язків старости;

• особливості взаємодії з магістрантами: діловий стиль взаємодії з однокурсниками, готовність брати відповідальність за групу;

• особливості взаємодії з викладачем: активна участь в обговоренні па семінарських заняттях, запитання під час та наприкінці лекції, відкрите висловлення сумнівів щодо окремих фактів та особливостей подачі матеріалу, реагування па авторитет і силу аргументів.

Враховуючи отриману на доконсультативному етапі інформацію про соціаль-но-психологічиі якості дівчини, особливості її консультативної позиції (раціонально-рентна, з вірою у можливості психолога), рефлексивну та пізнавальну орієнтацію запиту клієнтки та готовність до самостійного вирішення професійних проблем для консультативної роботи було обрано рєкомендуючо-діагностичну стратегію організації процесу.

Консультативний сеанс було розпочато з уточнення очікувань клієнтки, конкретизації її запиту та деталізації скарг. Враховуючи раціонально-рентну консультативну позицію та прагматичну орієнтацію клієнтки, бесіда будувалась па позиції інтелектуальної сили спеціаліста. Було розширено уявлення клієнтки про завдання і можливості психологічної допомоги, зосереджено увагу па специфіці завдань консультування та їх відмінності від цілей психотерапевтичного впливу, розкрито етичні принципи консультування і низку вимог до клієнта. Після такого вступу прохання розповісти про себе, свої життєві та професійні плани не викликало емоційного опору.

Спонтанна розповідь студентки зосередилась навколо проблем професійної перспективи, навчання, взаємодії та сім´ї, зокрема:

• Професійні наміри: бажання реалізуватися як професіонал та зробити професійну кар´єру є провідним. Для цього вважає необхідним усвідомити власні можливості й обмеження, щоб правильно побудувати траєкторію подальшого розвитку; і якщо з´ясується, що управлінський ріст — не для неї, то доведеться шукати інші варіанти життєвої та особистіспої саморсалізації.

• Професійна історія: відмінно закінчила педагогічний ліцей; вибір спеціалізації відбувався за принципом вибору «з двох гірших»; навчається у вузі па «відмінно»; є старостою групи впродовж п´яти років; фіксує підвищення професійної мотивації, особливо після практики. Звужена професійна перспектива: невідомо, що робитиме після закінчення вузу. Констатувала факт неможливості знайти роботу за обраним фахом, необхідність отримання іншої спеціальності, можливо, в галузі економіки, менеджменту, права або психології. Можливе продовження навчання в аспірантурі, але не відразу, бо є необхідність спершу спробувати себе як професіопала-практика.

• Актуальною проблемою, що непокоїть клієнтку, є неможливість «впливати на недобросовісних і незацікавлених ні в особистішому, ні в професійному розвиткові однокурсників», розчарування обраним фахом (історія, але не педагогіка) та змістом і рівнем викладання; в цілому задоволена навчанням у магістратурі, де легко знаходить однодумців, та спілкуванням з магістранта; ми. Інформаційне перенасичення. Відчуття інтелектуальної втоми та фізичного перевантаження.

• Життєвий контекст: ситуація розлучення («...випадковий шлюб різних людей, які мають різні життєві цілі»), домінантна мама, відсутність близьких подруг.

Дані первинної діагностики: цілеспрямованість; високий рівень професійно-пе-дагогічної зацікавленості; орієнтація па посадове зростання; актуальне переживання кризи професійної ідентичності та ревізія вибору; руйнування первісної професійної ідентичності через відсутність професійної перспективи за фахом; домінування міжособистісної проблематики у життєвому та навчальному контексті тощо.

Деталізований запит можна класифікувати як «кар´єрну гіпотезу з високим рівнем осмислення та вираженою рефлексивною орієнтацією». Довіряє можливостям психолога, готова до,самостійного вирішення проблем з використанням інформації, наданої психологом.

У процесі первинного контакту здійснювався пошук прихованої проблеми, відбувалось виявлення «дефектів» (викривлень, генералізацій, пропусків) тексту та відтворення його цілісності, вдалось змінити локус скарги із зовнішнього па внутрішній.

Застосовані техніки: активне слухання, перефразування, уточнення, інтерпретація та інші. Розповідь структурувалась з використанням рефлексивних прийомів: опитувальпик «Мій шлях у професію»; напівпроективпих технік (модифікований варіант методики Ньютспа, «Незакіпчепі речення», «Асоціативний експеримент»). Застосування технік дозволило трансформувати локус скарги із зовнішнього па внутрішній.

Фаза 2. Діагностична фаза. Для аналізу психологічних професійних ресурсів клієнта обрано особистіший підхід, зокрема типологічний напрямок. Психодіагностичне обстеження здійснювалось із застосуванням наступних методик: «Опитувальпик Кеттелла», «Опитувальпик Рокича», «Методика професійних типів Хол-лапда», «УСК», «Методика інтерперсональної діагностики Лірі», «Методика дослідження самооцінки Буддасі», «Методика Розенцвейга», «Творче завдання «Мі»я організація», «Орієптаційна анкета», «Опитувальники мотивації досягнення та афіляції».

Результати нсиходіагностичного обстеження, дані спостережень та аналізу документів згруповано у напрямку трьох силових векторів: вправність, ініціативність, комунікативність.

Виявлено: орієнтація па обрану професію; стан «згасання професійного інтересу»; високий інтелект; висока навчальна успішність; відповідальність; акуратність; конвенційність та раціональність; високий рівень творчої ініціативності в цілому та у професії зокрема; впевненість у собі; високий рівень домагань; висока цінність професійної самореалізації в цілому; низький соціальний інтерес; низька проникливість; високе домінування; реакція на ситуації фрустрації фіксацією па перешкодах; тривожність у ситуаціях близької взаємодії.

Фаза 3. Фаза видачі рекомендацій. Ознайомлено з результатами психодіаг-постичпого обстеження у формі просторової моделі професійних типів. Обговорено особливості даного тину та здійснено прогностичний аналіз його розвитку за різних умов (навчальних, організаційних, соціальних). Відмічено роль самовдосконалення у цьому процесі. Здійснено порівняння професійного типу дівчини з ідеальним професійним тином керівника. Показано наслідки вибору управлінської кар´єри та можливості її поєднання з іншими сторонами життєвої самореалізації, у тому числі сімейної. Обговорено можливі ускладнення па шляху кар´єрного зростання жінки, необхідність формування готовності до конкурентних стосунків та особливості стереотипного ставлення у суспільстві до жінки-лідера. Актуалізовано питання необхідності довготривалого та короткотривалого планування. З допомогою технік «Піраміда професійного зростання», «Піраміда організаційного просування», «Мої життєві цілі» розглянуто альтернативні шляхи самореалізації у сфері раніше обраного фаху, здійснено їх оцінювання та розроблено перші кроки щодо їх реалізації. Рекомендовано взяти участь у тренінгових групах сенситивності та партнерського спілкування.

Таким чином, ефективна робота з проблемою професійно-управлінського самовизначення особистості потребує компетентності організаційних психологів щодо професійного становлення керівника та професійно-управлінського самовизначення.

Організаційні психологи повинні насамперед володіти оперативною системою знань про управління і його вимоги до особистості, відповідно до галузі орієнтуватись у специфіці умов розвитку управлінської кар´єри у різних галузях виробництва, культури, охорони здоров´я, освіти, політики тощо. Необхідною є обізнаність у питаннях вікового та професійного розвитку особистості, генези суб´єктного потенціалу майбутнього професіонала.

Організаційним психологам потрібно вміти також здійснювати діагностичну та розвивально-корекційну роботу одночасно з урахуванням вимог управлінської діяльності, соціальної важливості її результату та інтересів особистості, яка шукає своє покликання і шляхи оптимальної самореалізації у професії й організації.