Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982 р. відкритим морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Принцип свободи відкритого моря складається з свободи судноплавства, свободи риболовства, свободи прокладання підводних кабелів і трубопроводів, свободи польотів над відкритим морем, свободи будувати штучні острови та інші установки, що допускаються відповідно до міжнародного права, і свободи наукових досліджень. Свободами відкритого моря можуть користуватися всі держави, незалежно від того, чи мають вони морське узбережжя.

Свобода судноплавства та свобода польотів надається із врахуванням обов´язків держав дотримуватися певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в повітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Усі держави мають право прокладати по дну відкритого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубопроводи. Ніхто не вправі заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона ж, у свою чергу, зобов´язана належним чином брати до уваги вже прокладені по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по можливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибережна держава за певними виключеннями не може перешкоджати прокладанню або підтриманню у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави.

Свобода риболовства означає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівному користуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що укладаються в галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення в міжнародних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Конвенції ООН з морського права 1982 p., свобода риболовства все більше розглядається крізь призму охорони тваринного світу. З цією метою на держави покладено зобов´язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря», а також вживати щодо своїх громадян заходи з метою забезпечення збереження таких живих ресурсів.

Кожне судно, що знаходиться у відкритому морі, повинно мати прапор держави реєстрації або міжнародної організації. Прапор свідчить про національну приналежність судна. Умови та порядок надання судну прапора та права плавати під цим прапором належать до внутрішньої компетенції держави. У той же час надання прапора не може бути формальним актом і відповідно до міжнародного права тягне для держави певні обов´язки. Зокрема, між такою державою та судном має існувати реальний зв´язок. Держава зобов´язана ефективно здійснювати технічний, адміністративний, соціальний контроль над суднами, що плавають під її прапором. Плавання під різними прапорами, так само як і плавання без прапора, позбавляє судно можливості шукати захисту влади будь-якої держави або міжнародної організації. .

Міжнародне право не пов´язує громадянство судновласника з прапором судна, що йому належить. У сучасному світі достатньо поширене плавання морських торгових судів під так званим „зручним прапором”, коли судновласники реєструють судна у країнах із найвигіднішим режимом оподаткування або із прийнятним трудовим законодавством. Реєстрація судна в іноземній державі може мати політичні причини. Держава, що надала судну «зручний» прапор, бере на себе всю відповідальність за таке судно.

Свобода судноплавства у відкритому морі не виключає можливості й права припинення незаконної діяльності суден, що там знаходяться. Це передбачено ст. 110 Конвенції 1982 p., яка дозволяє військовому кораблю, який зустрів у відкритому морі іноземне судно, "зробити перевірку права судна на прапор". З цією метою він може послати шлюпку під командою офіцера до підозрюваного судна. Якщо після перевірки підозра залишається, він може зробити дальший огляд зі всією можливою обачністю. Подібні дії допустимі, якщо у командира військового судна виникла підозра, що зустрічне судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонованим повідомленням, не має національності або на ньому піднятий іноземний прапор чи воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж національність, що і даний військовий корабель. Але якщо підозра виявилася необґрунтованою і судно не скоїло дій, які б виправдовували цю підозру, торговому судну мають все відшкодувати.

Виняток із свободи судноплавства у відкритому морі допустимий також при переслідуванні по гарячих слідах (ст. 111 Конвенції). Воно допускається тоді, коли у влади прибережної держави є достатні підстави вважати, що судно порушило закони і правила прибережної держави. При цьому під судном слід розуміти не тільки сам корабель, але й належні йому шлюпки, якщо порушення допущено у внутрішніх водах, у територіальному морі або в прилеглій зоні. Не вимагається, щоб корабель, який переслідує, також знаходився в указаних просторах, але необхідно щоб переслідуванню передувала подача сигналу, який добре розпізнається, про зупинку. Переслідування допустиме, якщо його розпочато у внутрішніх водах, територіальному морі або в прилеглій зоні й воно було безперервним.

Право переслідування по гарячих слідах припиняється як тільки судно, що переслідується, увійшло в територіальні води своєї чи третьої держави.