Нормативно-правовий зміст основних принципів міжнародного права:

а) в галузі прав людини: принцип поваги прав і свобод людини, принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею;

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб´єктів міжнародного права, насамперед на держави, такі основні права та обов´язки: 1) обов´язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії; 2) обов´язок сприяти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод; 3) обов´язок поважати право людини на об´єднання з іншими, свободу особистості сповідатися одноособово або спільно з іншими; 4) обов´язок поважати право національних меншин на рівність перед законом, надавати їм повну можливість користуватися правами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі; 5) обов´язок визнавати право людини знати свої права та свободи і захищати їх; 6)           обов´язок дотримуватися міжнародних пактів, декларацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов´язані; 7)            обов´язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно визнаних основних прав і свобод людини; 8) обов´язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні засоби захисту.

Кожна людина має сьогодні право звертатися до міжнародних структур для захисту своїх прав. Для цього створено відповідний інституційний механізм на універсальній і регіональній основі: в рамках ООН — Верховний комісар ООН з прав людини, Комісія з прав людини, Підкомісія щодо попередження дискримінації і захисту меншин, Комісія з проблем становища жінок, Комітет з питань ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людини, Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет проти катувань тощо; на регіональній основі: Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Міжнародний трибунал з питань колишньої Югославії, та ін.

Принцип рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею;

На сьогодні принцип рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею передбачає за суб´єктами міжнародного права такі права та обов´язки: 1) обов´язок поважати рівність народів і націй; 2) обов´язок поважати право самостійно розпоряджатися власною долею; 3) право народів жити в умовах повної свободи; 4) право визначати, коли захочуть і як захочуть, свій внутрішній і зовнішньополітичний статус; 5) право здійснювати на власний розсуд свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток; 6) право кожного народу, нації вільно розпоряджатися своїми природними багатствами і ресурсами; 7) право просити і отримувати підтримку відповідно до цілей та принципів Статуту ООН, у разі позбавлення їх права на самовизначення насильницьким шляхом.

Право народу і нації розпоряджатися власною долею і в період деколонізації не позбавляє права на відокремлення та утворення самостійної держави, на об´єднання з іншою державою або на приєднання до іншої держави. Обов´язок суб´єктів міжнародного права — поважати права, передбачені принципом рівноправності і права народів розпоряджатися власною долею і сприяти їх здійсненню як індивідуально, так і шляхом сумісних, спільних дій.

б) в галузі забезпечення миру і безпеки: принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах, принцип мирного врегулювання спорів;

Принцип незастосування сили чи погрози силою в міжнародних відносинах.

Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб´єктів міжнародного права без винятку. Він, зокрема, покладає на них зобов´язання: 1) утримуватися від застосування сили (прямої чи опосередкованої); 2) утримуватися від загрози силою; 3) утримуватися від будь-яких дій, які є проявом сили з метою примусити іншу державу відмовитися від повного здійснення її суверенних прав; 4) відмовитися від актів репресії за допомогою сили; 5) відмовитися від сили або загрози силою як засобу врегулювання спорів тощо.

Це, так би мовити, нормативний зміст принципу, основні напрями його застосування. Перелік конкретних дій, які забороняються цим принципом, випливає з численних резолюцій та декларацій ООН. Цей перелік не є стабільним, а постійно розширюється як у рамках ООН, гак і на регіональній основі для держав регіону. Зважаючи на це з метою зміцнення принципу незастосування сили або загрози силою, сучасне міжнародне право чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили. Це, зокрема, за Статутом ООН такі випадки: 1) застосування збройної сили з метою самооборони (ст. 51) і 2)застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки у разі загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42).

З метою запобігання довільному тлумаченню „самооборони” і „застосуванню сили за рішенням Ради Безпеки” обидва випадки чітко визначені в нормативному плані. Так, наприклад, Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. наголошує, що «держава має невід´ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, якщо станеться збройний напад, як це передбачено Статутом ООН».

Право на самооборону може використати як держава-жертва агресії, так і на прохання останньої інша держава. Принцип незастосування сили або загрози силою поширюється не тільки на безпосередні дії або погрожування ними, а й на пропаганду таких дій.

Принцип мирного врегулювання спорів.

На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб´єктів міжнародного права такі зобов´язання: 1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності виключно мирними засобами; 2) врегульовувати спори в найкоротший термін; 3) не зупиняти процесу мирного врегулювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; 4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору); 5) утримуватися від ультимативності; 6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість; 7) враховувати інтереси іншої сторони — учасника спору; 8) виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Здійснення принципу мирного розв´язання міжнародних спорів забезпечено належними інституційними механізмами як на універсальній, так і на регіональній основах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв´язання міжнародних спорів: Ліга арабських держав — Раду Ліги і спеціалізований юридичний комітет, Організація африканської єдності — Комісію з питань посередництва, примирення та арбітражу, Організація американських держав — Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а згодом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та співробітництва у Європі — Суд і Комісію з питань примирення.

в) в галузі мирного співробітництва: принцип суверенної рівності держав, принцип непорушності державних кордонів, принцип територіальної цілісності держав, принцип співробітництва держав; принцип добросовісного виконання зобов’язань у міжнародному праві.

Принцип суверенної рівності держав.

На сьогодні принцип суверенної рівності держав надає останнім такі права: 1) право кожної держави на юридичну рівність; 2) право на територіальну цілісність; 3) право на свободу і політичну незалежність; 4) право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи; 5) право встановлювати свої закони та адміністративні правила; 6) право визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права; 7) право змінювати кордони згідно з міжнародним правом мирним шляхом і за домовленістю; 8) право належати або не належати до міжнародних організацій; 9) право бути чи не бути учасником двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угод; 10) право бути чи не бути учасником союзних договорів; 11) право на нейтралітет.

Зазначеним правам кореспондуються відповідні обов´язки держав, а саме: поважати правосуб´єктність інших держав виконувати добросовісно й сповна свої міжнародні зобов´язання, жити в мирі з іншими державами, не нав´язувати групових правил поведінки іншим державам тощо.

Не однаково активно держави беруть участь в укладанні міжнародних договорів. Одні держави пов´язані зобов´язаннями, що випливають із сотень міжнародних договорів, інші уклали не більше десятка міжнародних угод. Саме тому Міжнародний суд ООН констатував, це як нормальне правове становище: «Суб´єкти права в будь-якій правовій системі не обов´язково ідентичні за обсягом своїх прав». Коли йдеться про рівність держав, то слід також мати на увазі юридично рівні потенційні можливості щодо розв´язання питань у неврегульованих сферах міжнародних відносин. Фактично такі можливості далеко не рівнозначні.

Принцип територіальної цілісності держав

На сьогодні принцип територіальної цілісності держав покладає на них зобов´язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно: 1) територіальної цілісності; 2) політичної незалежності; 3) єдності будь-якої держави; 4) дій, які являють собою застосування сили або загрози нею; 5) перетворення території на об´єкт привласнення прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжнародного права. За державами закріплено право визнання окупації незаконною.

Коли йдеться про територіальну цілісність і недоторканність держави, то маються на увазі і її природні ресурси, природне середовище (що не може бути, зокрема, об´єктом забруднення з боку інших держав), правовий режим певних територіальних ділянок держави тощо.

Принцип співробітництва держав.

На сьогодні принцип співробітництва покладає на суб´єктів міжнародного права такі зобов´язання: 1) співробітничати відповідно до цілей та принципів ООН; 2) робити свій внесок у співробітництво на умовах рівності; 3)     сприяти взаєморозумінню, довірі, дружнім та добросусідським відносинам в умовах миру, безпеки і справедливості; 4)           підвищувати добробут народів; 5) ширше знайомити інші держави з власними досягненнями в економіці, науці, техніці, культурі; робити власні досягнення в цих сферах надбанням інших; 6) скорочувати різницю в економічному розвитку.

Співробітництво держав має бути рівноправним, справедливим, без тиску і втручання у внутрішні справи. Вигода від співробітництва повинна бути не тільки взаємною, а і для блага інших держав, світового співтовариства.

Принцип добросовісного виконання зобов’язань у міжнародному праві:

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць цієї Наради 1989 р. виокремлює такі принципові положення виконання міжнародних зобов´язань:

1.    Кожна держава зобов´язана добросовісно виконувати свої зобов´язання: а) за Статутом ООН; б) із загальновизнаних принципів та норм міжнародного права; в) за міжнародними договорами, які є дійсними відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.

2.    У разі суперечностей між зобов´язаннями за міжнародними договорами і зобов´язаннями як членів ООН за її Статутом перевага надається статутним зобов´язанням.

3.    Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі й такі, як встановлення власних законів та адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і адміністративні правила, так само як і практика, і політика їх застосування, відповідали її зобов´язанням з міжнародного права.

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов´язань стосується всіх зобов´язань — як таких, що випливають з міжнародних договорів і звичаїв, так і таких, що сформульовані в обов´язкових рішеннях міжнародних органів та організацій, міжнародних судів, арбітражів тощо. За цим принципом не можна в односторонньому порядку відмовитися або переглянути міжнародне зобов´язання.

Принцип добросовісного виконання зобов´язань є критерієм законності діяльності суб´єктів міжнародного права. Його добросовісна реалізація — основна умова стабільності та ефективності міжнародного правопорядку.

В сучасному міжнародному праві вироблено досить ефективні інституційні механізми дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов´язань, зокрема взаємні консультації, переговори, суди, третейські суди тощо.