Культурологія (культурознавство, теорія культури) права - це наука про множинність культур, які відображаються у праві. У цілому право характеризується багатьма видами (множиною) культур, (позаяк культура не існує абстрактно, а лише у співучасті). Проте не сумарна кількість видів культури визначає право, оскільки це - здобутки загальнолюдської культури. Йдеться про окремі складові елементи (культурологічні аспекти) кожної окремої культури, які мають пряме або хоча б дотичне відношення до права.
   Поряд із поняттям “культура” дослідники часто вживають терміни “загальнолюдські цінності” і “загальнолюдська культура”.
   Під загальнолюдськими цінностями розуміються вартісні здобутки народу в сфері як матеріального, так і нематеріального розвитку.
   Треба наголосити, що здобутки обов´язково мають бути саме вартісними, надзвичайно цінними. Але який тоді обрати критерій щодо цінностей? Можливо, в оцінці духовних надбань людства потрібно звертатися до природних законів, їхніх першооснов. Адже вона, природа, має всесвітнє, універсальне значення. Вимоги природи без жодних обмежень однаково беззаперечні для кожного, незалежно від професійних, культурних, релігійних чи національних ознак.
   Щоправда, не все, що створюється людьми, має аналоги у природі або відповідає природним законам. То ж подібні “творіння” не становлять людської цінності, тим більше - основ загальнолюдських надбань (досить згадати розкішні палаци, занадто модний одяг тощо зі сфери матеріальної культури; наукові дослідження атеїзму та ін. зі сфери нематеріальної духовної культури).
   Загалом духовними цінностями можуть бути: моральні, національні, психологічні, педагогічні, наукові, політичні, естетичні тощо. Це ті скарби людства, які гармонійно узгоджуються з природними нормами. У сукупності вони утворюють правові цінності, а останні — правову культуру, що і є предметом дослідження культурології права.
   Загальнолюдські цінності ґрунтуються на загальнолюдській моралі.
   Хоча й моральні норми еволюційно формуються людством, однак цінностями вони стають лише за умови, якщо не суперечать природним нормам. Тобто та частина моральних норм, яка збігається з природними нормами-законами, набуває, можна сказати, статусу загальнолюдської моралі.
   Поняття “загальнолюдська культура” охоплює загальнолюдські цінності, загальнолюдську мораль і навіть ті здобутки, які засуджує релігія.
   У культурології права велике значення мають такі категорії: культурна норма, культурні процеси, культурний розвиток, культурна політика, культурне співробітництво, культурна подія, культурна ситуація, культурне середовище, культурні зв´язки, культурні відносини, культурний контекст, культурний організм, культурний потенціал, культурна модель, культурна свідомість, культурні структури, культурні парадигми, культурні тенденції, культурологічна концепція, культурні традиції, культурна різноманітність та ін. Ці категорії ніколи не мають логічно завершеного змісту, бо кожна людина, кожна історична доба можуть наповнювати відповідно ці поняття певним змістом.
   Особливе місце серед них посідає норма культури.
   Під нею розуміються кількісні та якісні матеріальні і духовні надбання, необхідні для природного життя людства на конкретний період часу.
   Якщо ж сукупність культури відстає від норми, розвиток людства не має прогресу. Право в такому випадку неспроможне врегулювати найбільш важливі суспільні відносини. Тоді кажуть, що в такому суспільстві відсутня цивілізованість, у тому числі й цивілізований правопорядок. У правовому полі це означає, що правові норми дублюються або суперечать одна одній і в підсумку частина з них позбавлена конкретного спрямування.
   Культурними процесами можна вважати рух і послідовність накопичення соціальних норм, які відбуваються у погодженні між галузями та напрямами розвитку культури. Це складні дії, які пронизують усі суспільні структури без винятку. Культурні процеси переймають не лише зовнішній, а й внутрішній світ людини. Такими процесами характеризуються духовні та моральні засади, що повинні служувати взірцем для правових норм.
   З культурними процесами обопільне пов´язана культурна політика, різновидом якої є правова політика.
   Правової політики як основи законності мають беззастережно дотримуватись усі члени суспільства, а метою її є утвердження цивілізованого правопорядку.
   Для дослідження правових явищ велике значення набуває така категорія, як культурна подія. Це очікуване або неочікуване суспільне явище, яке внесло певні зміни у матеріальний чи духовний розвиток людства. Очікуваність підкреслює саме якість сподівання результатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Нвочікуваність підкреслює певну стихійність, хоча відображає цілковиту закономірність, яку, на перший погляд, начебто важко помітити. Культурна подія —різновид широкого кола діянь, у тому числі правових. Підтвердженням цього є існування правових і неправових явищ (подій). Так чи інакше кожна чинність у правовому полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. У такому разі зі сторони права повинна бути своєрідна реакція. Саме культурологічні події завжди вимагають правового регулювання, оскільки виникають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змінами (доповненнями) правових норм. Це і є визначальною рисою постійної недовершеності права.
   Право має одержувати схвалення в культурному середовищі, що означає об´єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаючись певних результатів фізичної чи інтелектуальної діяльності. Прикладом можуть бути творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегулювати суспільні відносини ефективними правовими нормами. Здобутки культурного середовища правників рано чи пізно знаходять своє відображення на практиці, адже результат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої співпраці юристів.
   У культурології часто вживається термін “культурний контекст”. Ця категорія означає розуміння єдності усіх напрямів розвитку (формування) культури, характеризується множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, її ідеальний взаємозв´язок. Оскільки кожна галузь домагається власних результатів, норм, культурний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, “мертві” норми. А за допомогою так званого “культурного” кута зору людина може усвідомити природу, розвиток й цінність права.
   Така категорія культурології права, як культурний потенціал, означає ще не досліджений, не врахований запас можливих досягнень культури, її здатностей. Іншими словами, культурний потенціал визначає здатність людини осмислити створені нею цінності і використати їх для регулювання суспільних відносин. Саме в цьому й полягає головна причина недовершеності правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах їх розвитку. А зразком може слугувати, наприклад, культурна модель права, де зосереджені здобутки усіх видів культур, що дало підстави створити міцні чинні норми.
   Кожна наука має свої парадигми, під якими розуміємо визнані світовою практикою взірці, здобутки матеріальної чи інтелектуальної праці. Тобто це ті культурні ідеали, яких необхідно прагнути досягти. Так, у праві культурною парадигмою може бути римське приватне право, яке найбільш наближене до досконалості. Воно вивчається і сьогодні в університетах, а рецепція римського права поширена досі в деяких країнах.
   Важливим у культурології права є бачення культурних тенденцій, які дають змогу простежити напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкретної мети. Хоча на перший погляд здається, що культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тенденції часто мають вияв у формуванні конституції як Основного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., відображає основні культурні тенденції українського народу й передових держав світу, оскільки враховує реально існуючі здобутки людства у сфері права.
   Культурологія права активно оперує і такими поняттями, як “контркультура”, “антикультурна підміна”, “окультурення права”.
   Так, під контркультурою слід розуміти “культуру у відповідь на культуру”. Тобто проти одного досягнення суспільства спрямовується інше. Тут можливі два випадки: 1) якщо спочатку культура (або її окремий вид) розвивається за природними законами Всесвіту, то часто знаходяться сили, які це заперечують, і спрямовують розвиток в інше, протилежне, русло; 2) якщо розвиток культури відбувається всупереч природних чинників, то, рано чи пізно, це все одно призведе до руйнування законів природи. Тобто культурні надбання відбуваються: природно (стихійно), еволюційно або штучно (революційне). У першому випадку це здійснюється за законами Всесвіту, у другому - за людськими законами. Тому у першому випадку контркультура недопустима, а у другому - просто необхідна. Звідси випливає потреба у своєрідній контркультурі, так званій культурній революції в українському праві, у наближенні його до духовного та міжнародного права.
   Окультурення права — це максимальне використання результатів, історичних здобутків інтелектуальної праці людства при формуванні правових норм.
   Взагалі, будь-яке право є результатом культури. Але йдеться саме про культуру, а не антикультурну підміну. У противному разі це не буде окультурення права, а фальшиве (некультурне) право, яке не має ніякої цінності і не є справжнім, ефективним регулятором суспільних відносин. Тобто неокультурене право шкідливе для суспільства вже тим, що воно позбавлене етики ненасильства, і призведе до жорстокого невиправданого примусу.
   Відомо, що до культурології права належать культуро-валентні об´єкти та культурологічна проблематизація. Під культуровалентними об´єктами слід розуміти ті об´єкти дослідження, які визначають міру здатності культури творити правові норми. Це, свого роду, визначення право-творчості культури. Такими культуровалентними об´єктами у праві є природні і моральні норми, практично всі види культури та ін. У цілому використанню цих об´єктів сприяє правильно створена культурологічна проблематизація, іцо залежить від глибинного бачення проблем права.
   Право є наслідком нематеріальної культури, її результатом, одним із критеріїв цивілізації, і, загалом унікальним, неповторним витвором людського розуму (шедевром людської думки і мудрості). Через право практично виражаються загальнолюдські інтереси та цінності, національна мораль, що є важливими елементами людської культури. Для прикладу можна згадати хоча б перше писане право нашої держави - “Руську Правду”, яке виникло як синтез на грунті звичаєвого права й християнської моралі.
   Зрозуміло, що формуванню права повинні сприяти відповідні інститути, які покликані забезпечити найефективніший вплив у регулюванні складних суспільних відносин. Тобто право мусить увібрати у себе всі досягнення людства. Ці надбання мають бути всебічними, коли враховуються всі, без винятку, галузі людської діяльності. І чим скрупульозніше добирати досягнення кожного напряму суспільного розвитку, тим міцнішим стає право, тим більшу соціальну цінність воно має. Таким чином, право включає компоненти національної культури, без яких воно не існує.
   Право тісно пов´язане з такими видами культури, як духовна. моральна, національна, державна, суспільна, політична, економічна, психологічна, інтелектуальна, педагогічна, наукова, інформаційна, управлінська, парламентська, законодавча, професійна, побутова та ін. Наголосимо, що окремі елементи цих видів культури активно формують правову культуру суспільства.
   Відтак виникає питання, чи пролягає шлях до формування права тільки через види культури, чи існують інші визначальні чинники, які перебувають за межами культури? На перший погляд, самої лише культури для цього недостатньо, оскільки існують вимоги часу і конкретної ситуації, волюнтаристські вказівки високих державних чиновників. 1 всі ці чинники також є наслідком певної культури. Тобто є підстави вважати, що так чи інакше множина культур є необхідною і самодостатньою умовою для формування права.
   Таким чином, у праві відображаються лише культурні тенденції, які формують дух права. У кожному структурному елементі права культурні тенденції дають можливість накреслити перспективу розвитку права, визначити закономірності розвитку культури суспільства, які слід врегулювати правовими нормами. Іншими словами, для права, особливо для духу права, важливу роль відіграє культурологічна концепція, своєрідна позиція і вироблена лінія дії культури у праві, що дає змогу обґрунтувати мораль як критерій права.
   Зміст культурології права полягає також у дослідженні такого явища, як спектр культуру праві. Справа в тому, що кожен із видів культури не впливає на право самостійно, ізольовано. Тут спостерігається явище дифузії (змішування) культур. Адже між усіма видами культури існують і спільні структурні елементи. Ці елементи у кожній культурі відіграють належну роль зі своїм відтінком, виконують певну функцію. Внаслідок цього вірогідне виникнення культурних конфліктів у праві, які можна вирішити методом врівноваження (згладжування). Суть цього методу полягає в тому, щоб у конкретній ситуації надати перевагу якомусь одному, більш сприятливому для неї елементу культури, нехтуючи іншими. Це означає, що вимушено створюються культурні східці, які ще називають ієрархією культур. Така ієрархія залежить від ступеня важливості кожного структурного елемента конкретного виду культури для певної норми права.
   Отже, предметом культурології права є вивчення загальних і спеціальних законів розвитку культури та права; система знань про сутність, суспільне призначення культури та права, їх зв´язки з іншими соціальними явищами; загальні закономірності виникнення і розвитку права, вплив різних видів цінностей (множини культур) на право, його формування та реалізацію, утворення культурно-правової реальності.
   Предмет культурології права дає відповідь на питання, які закономірності досліджуваних явищ вивчає наука, який зміст і призначення цих явищ. Тобто культурологія права -проблемна, суспільна, філософсько-юридична, теоретична наука, яка має власний предмет. Загалом культурологія права - це вступ до права. Вона впливає на юридичну думку особи, формує її мислення і стимулює справжню правотворчість. Культурологія права характеризується нескінченним процесом розвитку думки у пізнання явищ, тобто ірраціональністю. Для цього потрібні високий рівень абстрактності, творче теоретичне мислення, уміння досліджувати релігійні та моральні норми. Завданням культурології права є створення теорії “мирного співіснування” всіх видів культури з метою блокування, гальмування і протиріч їх складових елементів, які формують національне право.
   Кожна наука ґрунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розвитку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що розвивається.
   Культурологія права ґрунтується на основних спеціальних і загальних принципах. Основним спеціальним. принципом с єдність права, культури і моралі (узгоджена з природними нормами) та необхідність (оскільки наявні постійні вимоги суспільства) регулювання правовідносин.
   Оскільки норми культури стосовно правових норм мають первинний характер, тобто наявна ознака дочірності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своєрідної культурної кореляції. У цій ролі виступають, як відомо, природні та узгоджені з ними моральні норми.
   Суть принципу єдності права, культури і моралі полягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча влада має постійно враховувати цю єдність у процесі складання законопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Треба намагатися, щоб мораль (особливо загальнолюдські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути наслідком псевдокультури, культурною підміною, фальшивуванням тощо. Така єдність найбільшою мірою забезпечує ефективність правового регулювання суспільних відносин і сприяє систематичному оновленню права з урахуванням новітніх надбань духовної культури.
   Таким чином, даний принцип культурології права висвітлює втілення загальних норм культури (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забезпечують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури панують (і повинні панувати) у всіх правових нормах як діюча сила, що відповідає змістові окультурення права.
   Загалом принципи культурології права допомагають повно, цілісно і всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що наближає позитивне право до природного (хоча, зрозуміло, остаточний їх збіг неможливий), робить його виваженим регулятором суспільних відносин.
   Традиційними принципами позитивного права є такі, як нормативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рівність усіх перед законом, науковість, законність і т. ін. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у культурному контексті з урахуванням досягнень народу в кожному напрямі діяльності.
   Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функції. серед яких найвагоміші такі: відображення культурних тенденцій у праві; перетворення стихійного у правові норми; втілення національних ідей у право: правове регулювання соціокультурною ситуацією; формування у громадян ціннісної правової орієнтації.
   У тих правових явищах, в яких право має культурну цінність, відображаються ідеї всіх видів культури. Якщо ж тенденція нематеріальної культури полягає у творчому розвиткові розумових здібностей людини з метою систематичного оздоровлення духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через неоприроднене право, через те, що право не вважається суперкультурним здобутком. Саме культурне розмаїття вагомо впливає на формування юридичних норм, і право стає регулятором духовного оздоровлення народу.
   Культурологія виконує також пояснювальну функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Стихійність у думках і поведінці людей може мати, як відомо, велику руйнівну силу, якщо її не розуміти і не розмістити у природному правовому просторі. Культорологія допомагає наблизити правові норми до вищих законів Всесвіту, під якими розуміємо передусім закони Краси і Гармонії.
   Зміст позитивних законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки національна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби ? нації у самоствердженні. Тому однією з функцій культурології права є втілення національних ідей у право.
   Адже національна ідея - це рушійна сила народу, перспективна стратегія розвитку нації. Вона формує українську національну реальність, відображає мету існування нації.
   Недарма вважається, що знищення національної ідеї призводить до знищення самого народу (наприклад, руйнівний вплив ідей більшовизму в історії України).
   Національне відродження покликане збагачувати національну культуру з тим, щоб не відривати від неї людину, не змінювати її психіку.
   Саме тому українська національна ідея повинна реалізовуватись через право.
   В результаті своєрідної насиченості права національною ідеєю позитивні юридичні норми формуватимуть у населення національні правові почуття.
   Наступна функція культурології права - соціокультурна ситуація, яка характеризується станом досягнення культури людства, її рівнем та оцінкою в конкретний історичний період. Тут велику роль відіграє вплив різних суспільних чинників на культуру, зокрема історико-національних, внутрішніх та зовнішніх. Визначають соціокультурну ситуацію конкретні процеси, тенденції та різні соціокультурні феномени (наприклад, традиції). Головна функція культурології права полягає в тому, щоб визначення і регулювання соціокультурною ситуацією відбувалось у правовому полі. Тим самим культурологія права здійснює нормативні відносини зі світом й утворює двосторонній зв´язок культури та права, забезпечує соціокультурність правових явищ. Оскільки культура існує незалежно від соціального середовища, то кожна ситуація (зокрема, поведінка людей) потребує правового регулювання. Це означає, що правове регулювання соціокультурною ситуацією допомагає культурі згуртувати, інтегрувати людей, врегулювати їхню поведінку.
   Культурологія права сприяє формуванню ціннісної правової орієнтації членів суспільства. Зміст цієї функції полягає саме в тому, що культурологія права допомагає людині обрати необхідне їй ставлення до духовно-правових вартостей, яке забезпечить правомірну поведінку. Така система установок та переконань людини “окультурює” її правосвідомість, формує власну, індивідуальну правову культуру. Звичайно, культурологія права в даному випадку скеровує процес соціалізації людини у правове поле, виробляє почуття законності, формує в цілому цивілізований правопорядок.
   Отже, мета культурології права полягає у виявленні правових аспектів усіх видів культури з метою формування цінних позитивних юридичних норм.. Ця мета завжди актуальна, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культури, а точніше, без єдності її видів. У цьому і виявляється універсальне значення культурології права.