До основних підходів та принципів аналізу діяльності організацій в сучасних умовах належать:

• аналіз організацій як відкритих соціальних систем;

• ситуаційний підхід до аналізу їх діяльності та етанів функціонування;

• принцип «організацій, що навчаються» (Learning Organization);

• принцип гуманістичного менеджменту.

У рамках теорії систем, яка виникла на рубежі 70-х років XX ст., організації розглядаються як відкриті системи, на відміну від класичного та післявоєнного наукового менеджменту, де організації аналізувалися як закриті системи, що дозволяло спростити проблему й ефективно використовувати методи кількісного аналізу. У відповідності з теорією систем організації є відкритими системами, які характеризуються: а) ентропією (тенденцією системи до постійного знесилення та смерті); б) синергізмом (система як єдине ціле дає більший вихід, ніж кожен її елемент окремо); в) взаємозалежністю підсистем. Вони описуються в термінах вхідних ресурсів, процесу трансформації, вихідних ресурсів, зворотного зв´язку та зовнішнього середовища. Важливе значення в процесі трансформації ресурсів має внутрішнє середовище, до якого належать організаційна структура, технологія виробництва, обладнання тощо. Останнім часом дедалі більше уваги надається одній із основних складових внутрішнього середовища — організаційній культурі (набір базових цінностей, переконань, норм поведінки, які поділяються усіма членами організації). Думається, що зазначений підхід до організації як відкритої системи є особливо актуальним для таких структур, які діють is країнах, що знаходяться в періоді значних соціально-політичиих та економічних трансформацій, і до яких, зокрема, належить Україна.

На відміну від класичного менеджменту, в якому дотримана ідея універсальності (існує одне найкраще рішення для всіх організацій), ситуаційний підхід, започаткований в 70-і роки XX століття, орієнтується па принцип певних обставин, коли фактори, які діють в конкретний момент в організації, розглядаються як унікальні, тобто навчання менеджерів передбачає аналіз великої кількості ситуацій, уміння ідентифікувати основні характеристики ситуації, яка виникла, та фактори, які виливають па неї.

Одним із суттєвих факторів, який діє па розвиток організацій в сучасних умовах, є фактор глобалізації (з 90-х років XX ст.), який проявляється насамперед в тому, що сучасні компанії працюють уже не па регіональні або національні ринки, а на глобальний ринок. Конкуренція з боку зарубіжних партнерів та взаємодія організацій па глобальному ринку призвела до таких змін в їх діяльності:

• різке підвищення стандартів якості, виникнення управління тотальною якістю (коли якість розглядається як основний пріоритет усіма співробітниками);

• постійне запровадження інновацій;

• врахування крос-культурпих, транснаціональних та міжнародних особливостей ведення бізнесу;

• дотримання етичних правил в бізнесі та ділової культури.

Зазначені зміни обумовлюють виникнення організацій нового тину - «організацій, що навчаються» («Learning Organizations»), які характеризуються передусім увагою до якості всіх процесів та постійним удосконаленням. Теорія «організацій, що навчаються», запропонована Сенджом у 1990 р., сьогодні підтримується та поглиблюється багатьма західними спеціалістами в сфері менеджменту.

Для таких організацій притаманні:

• стратегічне мислення і бачення майбутнього;

• розвиток сильної корпоративної культури;

• практика наділення працівників владою;

• плоска (горизонтальна) структура управління;

• командна робота та вільний обмін інформацією.

Гуманістичний менеджмент, започаткований ще на рубежі 30-х років XX ст., зробив перший крок щодо врахування психологічних факторів в управлінні і насамперед через те, що приділив основну увагу аналізу поведінки людей у процесі праці, їх потребам, мотивам, стосункам па робочих місцях, а також соціальним взаємодіям і груповим процесам. Фактично в рамках гуманістичного менеджменту (рух за людські стосунки, концепція людських ресурсів та науковий біхевіоризм) вперше була акцентована увага на активному використанні ідей психології щодо оптимізації управління.

На сьогодні ідеї гуманістичного менеджменту знайшли подальше відображення у вітчизняних дослідженнях, зокрема в ідеях гуманістичного підходу до управління і так званого людиноцептристського підходу в управлінні.

Основні характеристики гуманістичного підходу до управління організаціями |14| виявляються в таких положеннях:

• необхідність побудови управлінських стосунків між керівником та працівниками організації па основі партнерства;

• доцільність реалізації спільної діяльності керівника і членів організації в процесі управління організаціями;

• важливість розуміння та врахування керівником іпдивідуально-психологіч-пих особливостей працівників в управлінській взаємодії;

• необхідність створення умов, для реалізації творчого потенціалу працівників та здійснення ними самоуправління своєю професійною діяльністю її особис-тіспим розвитком.

Особливість людиноцентристського підходу в управлінні полягає и тому, що він ставить у центрі своєї уваги людину, па противагу іншим підходам, які ігнорують людський фактор. Його зміст розкривається в таких основних положеннях:

• шлях до успіху організації пролягає через індивідуальний успіх її співробітників, в основі якого закладені вищі людські потреби., які задовольняються за допомогою спеціальних методів;

• створення ситуації успіху можливе на основі виявлення та пояснення індивідуальних характеристик і поведінки особистості в конкретній ситуації;

• піддаються виміру та виливу такі характеристики особистості, яіс здібності, потреби, очікування, сприйняття, ставлення, цінності (ці характеристики скла дають суть терміну «людські похідні»);

• на поведінку людини впливає середовище, в якому вона працює, групи та лідери;

• людські похідні дуже яскраво проявляються, і тому повинні враховуватися в процесі комунікації, під час прийняття рішень та делегування повноважень.

Розвиваючись паралельно та взаємодоповнюючи один одного, принцип гуманізації управління і ліодипоцептристський підхід до управління спрямовані па забезпечення реалізації цілей конкретного працівника, разом з реалізацією цілей освітньої організації, самореалізації, самоствердження тощо/.

Базуючись па викладених вище принципах та підходах до діяльності сучасних організацій, можна визначити основні характеристики, які мають бути притаманні вітчизняним структурам:

• організації повинні бути відкритими системами, які мають постійно враховувати зміни, що відбуваються в соціальному середовищі;

• організації мають швидко адаптуватися до нових підходів у суспільному розвитку та трансформувати їх у нові моделі організацій, нові управлінські моделі, нові освітні та інформаційні технології, нові стратегії взаємодії між учасниками управлінського процесу, нові психологічні характеристики учасників такої взаємодії;

• щоб розвиватися у відповідності до соціальних змін, організації мусять постійно навчатися, тобто характеризуватися: стратегічним мисленням та баченням майбутнього; сильною корпоративною культурою; командним принципом роботи і вільним обміном інформацією, гуманістичним підходом у взаємодії з персоналом.

Велику роль у становленні таких характеристик організацій можуть відігравати організаційні психологи, використовуючи ті чи інші моделі діяльності психологічних служб, спеціальні види й моделі діяльності в рамках цих служб, про які йтиметься в наступних розділах посібника.