Аналіз структури організації показує, що в ній існують такі основні елементи: мста, структура, люди, процеси та засоби взаємодії.

Провідну роль поміж процесів та засобів взаємодії в організації відіграє управління.

Базуючись па визначенні Л.І. Євенко та дещо уточнюючи його, можна стверджувати, що стосовно діяльності організацій термін управління (із апгл. варіанті -management) використовується в трьох основних значеннях.

По-псрш´е, як функція, як спеціальний вид діяльності в організаціях.

По-друге, як певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу із управління.

По-третє, як спеціальна галузь знань, яка допомагає здійснювати цю діяльність.

Проаналізуємо детальніше кожне із названих значень.

В наукових роботах провідних зарубіжних та вітчизняних фахівців з теорії управління чітко визначено зміст управління як спеціального виду діяльності в організаціях.

Так, М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі тлумачать управління як процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягнути конкретних цілей організації.

Р. Дафт говорить про те, що управління (менеджмент) — це ефективне і продуктивне досягнення цілей шляхом планування, організації, лідерства (керівництва) та контролю над організаційними ресурсами.

Незважаючи па деякі відмінності в переліку управлінських функцій, які називають автори, можна віднайти кілька спільних характеристик у виіцснаведениХ визначеннях управління: а) управління здійснюється в організаціях; б) управління спрямоване па ефективне та продуктивне досягнення цілей організації.

Отже, управління можна розтлумачити як спеціальний вид діяльності в організаціях, який беспосередньо несе відповідальність за досягнення поставлених перед ними цілей шляхом ефективного та продуктивного використання ресурсів.

Для того щоб управління стало реальністю, в організації має бути певна категорія людей, які здійснюють роботу з управління, — керівників (менеджерів).

У західній практиці менеджер — це суб´єкт управління в організації, професійний керівник, який усвідомлює, що вій представник особливої професії, а не просто інженер чи економіст, який займається управлінням.

В Україні ж спеціальна підготовка професійних менеджерів лише розпочалася, тому потрібно з певною обережністю прирівнювати поняття «керівник організації» та «менеджер організації», хоча реально вони виконують одну й ту саму управлінську функцію. Підготовка професійних менеджерів є однією із суттєвих умов реформування нашого суспільства та входження його в міжнародний простір.

Аналіз особливостей роботи менеджерів показує, що до них через складність управлінської діяльності висувається багато вимог.

Цікавим у західній теорії менеджменту є підхід, згідно з яким виділяють три основні групи навичок менеджера:

• концептуальні;

• людські;

• технічні.

Концептуальні навички — це когнітивні (пізнавальні) здібності менеджера сприймати організацію як єдине ціле і водночас чітко виділяти взаємозв´язки, які існують між ЇЇ частинами. Сюди належать мислення менеджера, його вміння обробляти інформацію, здатність до планування, визначення перспектив діяльності організації.

Людські навички — це здатність менеджера до роботи з людьми і за допомогою людей, а також вміння ефективно взаємодіяти, будучи членом команди. Ці павички проявляються в тому, як менеджер ставиться до співробітників, як вій їх мотивує, сприяє їх діяльності та координує її, як подає приклад, спілкується та розв´язує конфлікти.

Технічні навички — це спеціальні знання та вміння, необхідні для виконання робочих завдань, тобто навички використання методів, технологій та обладнання, необхідних для виконання конкретних функцій. Володіння менеджером технічними навичками передбачає наявність професійних знань, аналітичних здібностей та вміння правильно використовувати інструментальні й інші засоби для вирішення проблем у конкретній галузі.

Установлено, що по мірі просування менеджерів східцями ієрархії в організації потреба в технічних навичках знижується, а значення людських і концептуальних навичок зростає.

Стосовно менеджменту як науки, і, зокрема, його психологічних аспектів, слід зазначити, що па сьогодні досить фундаментально розроблені йога основні теоретичні поняття 12; 6; 8; 9; 11; 12; 13; 14; 18; 25; 26; 27; 29; 31; 32]. Разом з тим технологічний підхід, охарактеризований в окремих публікаціях, представлений недостатньо. Даний навчальний посібник є одним із перших щодо вирішення цієї проблеми (підготовлений з урахуванням особливостей діяльності вітчизняних організацій).