Для того щоб розглядати специфіку прояву людської психіки, доцільно, хоча б побіжно, визначити біологічні умови за яких психіка людини починає успішно функціонувати. Отже, людська психіка може сформуватися при певних біологічних умовах, а саме: певному рівні насиченості крові та клітин мозку киснем, нормальній температурі тіла, правильно функціонуючому обміну речовин в організмі тощо. При всій загальнозрозумілості цих слів визначимо, що існує значна кількість фізіологічних параметрів, при порушенні яких відбуваються значні зміни в стані психіки. Особливе значення для психічної діяльності мають такі особливості людського організму: вік, стать, специфіка будови нервової системи та мозку, тип будови тіла, генетичні особливості та рівень гормональної активності.

Перша ілюстрація цього теоретичного положення: будь-які хронічні хвороби неминуче впливають на людську психіку. Це обумовлюється впливом на організм хімічних речовин, що утворюються під час протікання хвороби. Загальновідомо: хворі на туберкульоз відзначаються розумовою активністю, оптимістичним настроєм, підвищеним сексуальним потягом. Для оточуючих така поведінка є безглуздою, оскільки не відповідає тяжкому, іноді безнадійному станові таких хворих. Відповідь на цей парадокс вчені знайшли, аналізуючи фізіологічну картину туберкульозу. Виявляється, продукти життєдіяльності туберкульозної бацили пригнічують відчуття втоми. Дія на організм продуктів життєдіяльності туберкульозної палички схожа на відчуття легкого алкогольного сп´яніння. Тому туберкульозний хворий, постійно знаходячись в стані ейфорії, некритично оцінює свій стан.

Зовсім інша картина виникає при хронічному захворюванні печінки. Для такого хворого типовими ознаками є: пригніченість, апатія, зниження рівня інтелектуальної діяльності. Якщо така людина чимось не задоволена - легко впадає в стан роздратування або уїдливості. Це знайшло своє відображення на побутовому рівні у вислові «жовчний характер».

Багато легенд в історії людства пов´язано із такою хворобою як подагра, яку навіть охрестили «хворобою геніїв». Основною фізіологічною ознакою цієї хвороби є значне підвищення у складі крові рівня мочевинної кислоти. Хімічний склад цієї кислоти дуже схожий на склад так званих пуринів. Відповідно, збільшення в організмі вмісту мочевинної кислоти стимулює психічну активність. Саме тому подагрики, як правило відзначаються надзвичайною працьовитістю, цілеспрямованістю, наполегливістю. Платою за це є періодично виникаючий страшенний біль у суглобах нижніх кінцівок.

Цілком можливо, що саме мочевинна кислота зіграла вирішальну роль у становленні людської психіки. Ця речовина дуже токсично діє на все живе і тому в усіх ссавців існує відповідний фермент - уріказа. Цей фермент розщеплює мочевинну кислоту на нешкідливі для організму компоненти у всіх нижчих ссавців. Тільки людиноподібні та люди позбавлені захисної дії урікази. В їх організмах мочевинної кислоти міститься в десять раз більше, ніж к інших живих істот. Саме мочевинна кислота змушує працювати нервові клітини приматів та людей більш інтенсивно. Плата за це - певне пригноблення організму, обумовлене отруєнням його мочевинною кислотою. Цілком можливо, що уріказу втратила одна із гілок прадавніх мавп, і завдяки цьому мозок почав розвиватися значно інтенсивніше. Як результат - перемога в природному відборі та відтісненая конкурентів на другорядні позиції.

Таким чином, конституціональні відмінності людини дозволяють фахівцям робити попередні висновки щодо можливих особливостей її психічної діяльності. В психології традиційно велика роль відводиться дослідженням впливу будови тіла (так звані конституціональні особливості) та специфіці людської психіки. Найбільш відомі конституціональні теорії були створені Е. Кречмером та У. Шелдоном.

Німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер видав на початку XX сторіччя книгу «Будова тіла та характер», в якій спробував визначити зв´язки, що існують між будовою тіла та психічними особливостями власника цього тіла. За Е. Кречмером існують три основні типи будови людського тіла, які можливі не лише так би мовити, в «чистому вигляді», а й в різних комбінаціях між собою. Основні типи: астенічний; атлетичний, пікнічний.

Для астеніків є характерними такі зовнішні ознаки: худі, вузькогруді, тонкі кінцівки, бліда шкіра, слабкі м´язи. В психологічному плані вони характеризуються замкнутістю, впертістю, неконтактністю, поганим пристосуванням до людей, схильністю до абстрактного мислення. Консервативні в поглядах, мало емоційні, вони є, за Е. Кречмером, або кабінетними вченими, або холодними честолюбцями, що сприймають людей як шахові фігури, або ж так званими «джентльменами, що мають гарний смак», і поважають лише тих, кого вважають за рівних собі.

Атлетики мають тіло із міцними м´язами, широкі плечі, та вузькі стегна. В психологічному плані - стримані в міміці та жестах люди, схильні «загрузати» в дрібницях, такі, що погано пристосовуються до нового. Характерна схильність до агресивного, силового способу розв´язання конфліктної ситуації.

Пікніки мають такі зовнішні ознаки: схильність до ожиріння, при слабких руках і ногах, низький або середній зріст, міцну фігуру з великим черевом, коротку масивну шию, велику круглу голову із тенденцією до облисіння «після досягнення 30-ти річного віку». Психологічні характеристики пікнічного типу: конкретність мислення, безпосередність емоцій, схильність до простого, дещо безтактного почуття гумору, орієнтація на прості життєві радощі (наприклад застілля). Пікніки досить часто є гарними керівниками промислових виробництв та сильними організаторами.

У відповідності до цих типів будови тіла Е. Кречмер розрізняв такі види темпераменту:

1) Шизотимічний;
2) Циклотимічний;
3) Іксотимічний.

Власник шизотимічного темпераменту має, як правило, атлетичне чи астенічне тіло. Цим людям притаманні такі особливості як: відлюдність, замкнутість, схильність до значних коливань емоцій - від найсильнішого роздратування до стриманості, від емоційності до байдужості. Це дуже вперта людина із досить стабільними, незмінними поглядами на життя. Її характерними рисами є також контраст між її імпульсивністю та скутістю дій.

Циклотимік має пікнічну будову тіла, це людина яка дуже легко вступає в контакт з іншими людьми. Особливості його настрою - від постійно підвищеного, веселого у маніакальних суб´єктів до постійно зниженого, сумного, похмурого. В той же час депресивним індивідам циклоїдного типу властива адекватна реакція на соціальну ситуацію, відкритість, природність, м´якість та плавність рухів. Третій тип циклотиміка: комбінація маніакальних та депресивних ознак темпераменту. Їм притаманні різкі не завжди вмотивовані зміни настроїв. В разі виникнення психічної хвороби - за Е. Кречмером - найбільш ймовірні симптоми маніакально-депресивного психозу.

Іксотимік має атлетичне тіло, це завжди врівноважена та спокійна людина, яка здається незворушною. Жести та міміка іксотиміка невиразні, гнучкість мислення та творчі здібності невисокі. Як правило, іксотимік - людина відверта, прямолінійна, завжди говорить, що думає (за що і страждає).

Система Е. Кречмера використовувалась в першу чергу для діагнозування психічних захворювань, оскільки дозволяла спрогнозувати характер психічної патології. Разом з тим, із літературних джерел [Р. Кім. «Кіо-ку-міцу». - М.: Иностранная литература, 1968] відомо, що цю теорію ґрунтовно вивчали в школах по підготовці агентів Центрального Розвідувального Управління США. Оскільки, практичне використання цієї теорії дозволяла агентові ЦРУ вступати в контакт з незнайомою людиною, миттєво «вирахувавши» сильні та слабкі риси її особистості. Таким чином формувався «спільний продукт спілкування»: з´являлись цікаві теми для розмови з незнайомцем, які були для нього особливо значущими. Отже, це дозволяло знайти підхід до незнайомої людини. У вище вказаній книзі Е. Кречмер писав, що серед його пацієнтів астенічної(слабкої) будови тіла, так само, як і серед осіб атлетичної статури, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами тіла (пікнік) страждали на маніакально-депресивний психоз.

Однак висновки Е. Кречмера неповною мірою підтвердилися при експериментальній перевірці. Так професор У. Шелдон із Чиказького університету(США), спробував класифікувати своїх студентів за теорією Е. Кречмера. Він виявив, що лише 112 з них вписуються в певні параметри, інші 288 - залишились в групі невизначених (диспластиків). Сам же Шелдон висунув власну конституціональну теорію особистості, яка набула більш широкого розповсюдження, ніж її попередниці.

Він виділив такі типи будови тіла:

ендоморфний тип - відрізняється великими внутрішніми органами та слабкою будовою тіла із надлишком жиру;

мезоморфний тип - притаманна добре розвинена система м´язів, міцне та струнке тіло, велика фізична стійкість та сила;

ектоморфний тип - організм слабкий та тонкий, грудна клітка сплощена. Відносно слабкий розвиток внутрішніх органів. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкими м´язами.

Таким чином, ендоморфний тип У. Шелдона, багато в чому співпадає із пікнічним типом Е. Кречмера, мезоморфний - із атлетичним, а ектоморфний - із атоніком. Цим основним типам будови тіла відповідає, за У. Шелдоном, три варіанти психологічної конституції людини. А саме, вісцеротонічний темперамент (у пікніків чи ендоморфів), коли домінують органи травлення; мезоморфний темперамент (у атлетиків чи соматотоніків), т. т. домінують м´язи; церебротонічному темпераменту (атонік чи ектоморф) відповідає домінування мозку в діяльності людини.

Так У. Шелдон та Е. Кречмер проводили в своїх працях ідею про прямий зв´язок психологічних особливостей людини із будовою її тіла. Сучасні дослідники менш категоричні в оцінці зв´язку будови тіла та поведінки людини, але в цілому підтверджують наявність певних взаємозв´язків між конституціональними та психологічними особливостями людини. Мова йде про такі параметри: стійкість до стресу, контактність, працездатність. Отримано результати, що астеніки більш стійкі до стресу, ніж пікніки. Це пов´язано із різною інтенсивністю фізіологічних процесів в їх організмах. У астеніків - середня інтенсивність фізіологічних процесів, а у пікніків - низька. В стресових ситуаціях астеніки мають невеликі емоційні витрати, а пікніки більш емоційні і, відповідно, швидше перестають витримувати стресове перевантаження, оскільки виснажуються. Доведено, що у пікніків більш слабкий тип нервової системи, у астеніків - середній тип, а у атлетиків -сильний тип нервової системи.

Астеніки малоконтактні, суб´єктивні в оцінках. Часто мають проблеми в особистому житті, великі труднощі в налагоджені міжособистісних контактів. Пікніки вміють висловлювати свої почуття, схильні до спілкування та співробітництва, коливань настрою, добре переключаються з одного виду діяльності на інший, але їх працелюбність недовготривала.

Атлетики - схильні до лідерства, мають проблеми у спілкуванні, особливо, якщо змушені вступати в контакт із подібними собі. Їх галаслива та самозакохана поведінка пригнічує представників інших типів і може викликати несподівану для них зустрічну агресію. Але вони блискуче проявляють себе в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо, аварія).

Сучасний представник конституціональної теорії особистості В. І. Куликов запропонував розрізняти два типи конституції людини на основі пропорції її тіла: кінцівковий та тулубний. Кінцівковий - ноги довші за тулуб, короткий тулуб, низька талія. Тулубний - довгий тулуб, висока талія, короткі кінцівки. Тулубний тип - мислителі (правдиві, логічні, раціональні, здатні до творчості, схильні до розумової праці, стійкі до стресу). Кінцівковий тип - артистичні натури (домінування образного мислення, схильність до перебільшень, емоційність, рішучість, нераціональність, цінують власну незалежність, мають широкі, інколи нестандартні життєві цінності та норми моралі).

Інша цікава проблема: вплив статі на психічну діяльність особистості. З точки зору відомого санкт-петербурзького дослідника професора Ігоря Кона, специфіка впливу статі на характер полягає в тому, що жінки переважають чоловіків у вербальних здібностях, а чоловіки відзначаються більшою агресивністю, математичними здібностями та здатністю орієнтуватися у просторі. Нейрофізіологи стверджують, що зв´язки між великими півкулями головного мозку жінок більш численні, ніж у чоловіків. Тому в них синтез інформації (на відміну від чоловіків) відбувається в обох півкулях. Цей факт може пояснити й витоки знаменитої жіночої інтуїції, коли жінка, розглядаючи другорядні факти, раптом робить безпомилкові висновки. Крім того, більш високі показники розвитку у жінок лінгвістичних, аналітичних здібностей та їх схильність до роботи, що вимагає тонкої координації рухів (вишивка, гаптування, в´язання) пов´язані, очевидно, із більшою відносною активністю лівої півкулі їхнього мозку. Навпаки, творчі та мистецькі здібності та здатність точного орієнтування у просторі, що є притаманним для представників сильної статі, обумовлені більшим розвитком правої півкулі мозку.

Жінки легко пристосовуються, на індивідуальному рівні, до вимог зовнішнього світу, але в той час, в наслідуванні загальноприйнятим вимогам, вони більшою мірою, ніж чоловіки, схильні орієнтуватися на групові норми поведінки (тобто робити так «як люди роблять»). Чоловіки більш різноманітні у своїх проявах взаємодії зі світом при значно меншій здатності до виживання у складних умовах. Тому чоловіки самореалізовуються в більш різноманітних формах поведінки при значно більшій схильності до виродження.

Так специфіка впливу статі на психіку обумовлена еволюцією. А саме, чоловіки пристосовуються до нових ситуацій (за рахунок більш різноманітних форм поведінки), а жінки будучи більш психічно стабільними (що обумовлюється їх функціями продовження роду), закріплюють ці нові психічні особливості в своїх дітях. Таким чином, дані науки вступають в протиріччя з так званою «логікою здорового глузду», коли жінок завдяки їх підвищеній емоційності суспільство традиційно оцінює як схильних до психологічної нестабільності.

Оцінюючи конституціональні теорії особистості Е. Кречмера, а особливо В. Шелдона, важливо звернути увагу на десятки і навіть сотні досліджень, які вони свого часу ініціювали вже самим фактом своєї появи. Цей імпульс призвів до значної кількості відкриттів у різних галузях психології. Таким чином, можна сказати, що праці представників конституціонального підходу мають значний інтерес для нащадків.

Якими б не були недоліки цього підходу з погляду сучасної психології, він призвів до відкриттів, що гідно оцінили сучасні дослідники, а цілком можливо, що і майбутні.