До специфічних тенденцій розвитку молодіжного дозвілля відноситься насамперед розвиток молодіжної субкультури, но­сіями якої є численні молодіжні об´єднання, які відзначаються соціальною спрямованістю, характером групових цінностей і особливістю проведення дозвілля. Терміна субкультура до не­давнього часу намагалися уникати, тому що було незрозуміло, звідки в нашої молоді, що виросла в суспільстві, в якому довгі роки прагнули до досягнення повної соціальної однорідності, може взятися якийсь власний спосіб життя, заснований на специфічних цінностях, найчастіше дуже відмінних від пріори­тетів навколишнього світу. Громадська думка з цього приводу розділилася. Одні вважають будь-які незвичні форми поводжен­ня молоді як соціальні відхилення і наслідуванням Заходу, а тому такими, які необхідно викорінювати. Інші думають, що наша молодь намагається (нехай трохи екзотичним способом) якось виразити себе, своє світовідчуття і щось сказати про себе суспільству. Іншими словами, як тільки суспільство досягає певного рівня матеріального добробуту, який гарантує задово­лення основних біологічних і соціальних потреб переважної більшості своїх членів, молодь починає поводитися незвичай­но, не так, як дорослі: вбирається в незвичайний одяг, прикра­шається їх екзотичними ланцюгами, шпильками, шипами і т. ін. Маючи доступ до найвищих зразків культури, вона створює контркультуру: своє мистецтво, свій спосіб життя, свої прави­ла поведінки.

Але все це не окреслює всіх обставин, які спричинили фе­номен субкультурної активності сучасної молоді. Одну з них С Лем [63] помітив ще в 1969 p.: швидке завдяки НТР досяг­нення суспільством високого рівня матеріального добробуту, різке зниження опору зовнішнього середовища створило пев­ний „люфт", вільний від виконання біологічно необхідних дій, від щоденної боротьби за існування. Поступово цей „люфт" по­чав заповнюватися випадковими, надлишковими зразками поводження, і насамперед, з боку молоді. За спиною молодих людей, які отримали волю від довічної праці, - могутній про­шарок багатовікової культури, що й слугує основним матеріа­лом для побудови молодіжної субкультури, незалежно від свідомості її учасників. У рамках моделі С. Лема, молодіжна субкультура з´являється як закономірне явище вторинного ге­незису культури в суспільстві, як наслідки НТР. Тому її розг­лядають не як деяке масове відхилення в поводженні цілого покоління, а як іманентний феномен культурно-історичного процесу, що за необхідності виникає в суспільстві, яке швидко досягло високого матеріального добробуту, але не виробило ще відповідних механізмів соціального гомеостазису. Друга обста­вина, тісно пов´язана з першою і полягає в тому, що науково-технічний прогрес, створивши основи матеріального достатку, одночасно зумовив могутню хвилю соціальної акселерації. Зміни, що заполонили світ, докорінно змінили сучасну культу­ру і сам механізм її передачі. В історично короткий термін пішов у минуле традиційний спосіб, що грунтується на принципі „роби, як я", на сукупності незмінних ціннісних і поведінкових стереотипів. В умовах, які швидко змінюються, нові покоління не можуть жити за заповітами батьків, а повинні створювати свій власний ціннісний світ. При цьому виникає погроза існу­ванню самого механізму наступності. Протягом багатьох років у нашому суспільстві діяв твердий імператив нестатку. Молодь рано включалася в трудове життя з усіма його атрибутами. Це не залишало сил і часу для вільних, надлишкових форм повод­ження, і проблеми наступності цінностей не було: їхня передача здійснювалася традиційним способом - шляхом засвоєння гото­вих стереотипів мислення і поводження. Однак із середини XX ст. ситуація змінилася. Країна вступила в епоху НТР, підвищи­лася продуктивність праці, збільшився осяг вільного часу.

Але хоча об´єктивні умови соціалізації молоді істотно зміни­лися, механізми цього процесу, вироблені адміністративною системою, залишилися колишніми. Кожне покоління, що всту­пає в життя, - це система, яка динамічно розвивається, а отже,

якій необхідна в деякому мінімумі розмаїтість як основа фор­мування надлишкових елементів поводження, його альтерна­тивних варіантів. Тому, здійснюючи тільки свідомий вибір, людина приймає на себе відповідальність за його наслідки, ви­робляє внутрішню мотивацію, рефлексивність поводження. Саме на цьому принципі функціонує механізм соціалізації мо­лоді і традиційних ліберальних демократій. Нове покоління по можливості безболісно повинно вписатися в устояні суспільні структури, ключові місця в яких зайняті представниками стар­шого покоління. Тому всі можливі варіанти свого майбутнього соціального поводження молодь програє на модельному рівні субкультури. Старше покоління не обмежує цих пошуків, а контролює лише кінцевий результат і припиняє ті форми, які загрожують суспільству. На думку психологів, визначення меж своїх можливостей - фундаментальна потреба всього живого. Коли ж існують обмеження на реалізацію цієї потреби, вважає В. П. Зінченко [54], тоді й виникає комплекс проблем, зокрема підліткових. Тому заборони, що ми вводимо у виховання, най­частіше спричинюють протилежну реакцію. На жаль, наше сус­пільство відзначається пристрастю до заборон. Десятиліттями офіційна ідеологія насаджувала як еталон лише один зразок -жорсткий тип борця за ідею за будь-яку ціну, природно, за ту ідею, яка на сьогоднішній день нав´язана „зверху". Всі інші варі­анти потрапляти в розряд поведінки, яка відхиляється від загаль­ноприйнятої норми. У цьому розумінні мало що змінилося май­же до кінця минулого століття, оскільки ідеологія однаковості продовжувала панувати: усім пропонувалося прагнути до єдиної мети. Одночасно влаштовувалися «ідеологічні облави» на ті гру­пи молодих людей, які хоча б зовнішнім виглядом намагалися якось відрізнятися від усіх. Кампанія ця включала і насильницькі міри: розрізування вузького взуття і стрижку довгого волосся. За нетерпимістю до ширини штанів, довжині спідниць і волосся угадувалися знайомі контури ідеалу казарменого соціалізму - велетенської фабрики, в яку навіщось повинна перетворитися вся країна. Не та зачіска самим фактом своєї наявності створювала навіть не прецедент, але тінь прецеденту іншого поводжен­ня, якого не можна було допускати в принципі.

В умовах, що різко обмежили волю індивідуального і групо­вого вибору, молодь виявилася витиснутою на периферію гро­мадського життя, у областях розваг і дозвілля. її соціальна незатребуваність у більш значимих областях діяльності обернулася підвищеною субкультурною активністю саме в сфері дозвілля, тому що тут вона могла скільки завгодно відхилятися від загаль­ноприйнятих норм, шукаючи свої шляхи оптимального входжен­ня в існуючі суспільні відносини, в „дорослу" культуру.

Крім того, розрив між офіційною ідеологією і реальною соц­іальною практикою породжував відчуження молоді від інституціональних цінностей, і це знов-таки штовхало її в сферу дозвіллєвої діяльності, де ідеологічний тиск був слабкіший, і залишалася можливість для створення альтернативних цінно­стей. Внаслідок за роки застою орієнтація молоді на реалізацію себе переважно в дозвіллєвих формах діяльності набула стійко­го і традиційного характеру, вона продовжує зберігатися й те­пер, коли багато соціальних заборон знято.

Таким чином, вітчизняні варіанти субкультурної активності молоді спричинені відсутністю нормальних механізмів соціалі­зації в суспільній практиці. І не перебудова породила числен­не плем´я неформалів - вона їх тільки легалізувала. Природно, що з першим же зняттям заборон на несанкціоновану зверху активність молодь почала швидко заповнювати всі соціально-екологічні ніші, що були порожніми колись, можливими фор­мами поводження. Спочатку це були переважно розважальні і соціально-демонстративні форми діяльності. Газети замайоріли репортажами про рокери, фанатів та т. ін. Однак у міру розши­рення демократії очікували політизації молодіжних рухів, і цей процес не затримався.

Узагалі субкультурна активність молоді характерна, голов­ним чином, для великих міст. Це невипадково, оскільки саме в місті достатньо соціальних зв´язків, тому є реальна можливість вибору, яка лежить в основі субкультурної активності молоді.

Однак дійсний вибір поводження індивіда залежить від специф­іки того соціокультурного мікросередовища, в яке він включений.

За даними сучасних досліджень, до різних субкультурних угруповань належить 28,4% опитаних. Найбільш популярними виявилися групи аматорів сучасної музики і шанувальників ок­ремих виконавців (14,4%), аматорів сучасних танців (12,6%), са­модіяльні спортивні групи - культуристи, скейтбордисти (10%). Найменшою популярністю користуються об´єднання, зайняті якою-небудь творчою діяльністю: суспільно-політичні клуби (2%), рух за охорону і відновлення культурно-історичних пам´яток (1%), екологічні групи (0,4%). Як бачимо, переважає орієнтація на розважальні форми дозвіллєвої діяльності. Існує стійкий міф про повальне захоплення молоді рок-музикою. Однак тільки 53,7% є її шанувальниками. З них 4,4% — фанатичні прихиль­ники «хеві метал», що не визнають інші форми культури. Єдина соціальна група, в якій рок-музика займає перше місце серед захоплень, - учні ПТУ. У якості культурного „коду" тут прева­лює звук, а не слово. Це побічно підтверджується і такими да­ними: вербальна діяльність характеризує спільне дозвілля 82% школярів, 65% студентів і лише 44% учнів ПТУ.

На відміну від учнів ПТУ студентство характеризується певними соціальними і психологічними відмінностями, які да­ють можливість виділити його в особливу соціальну групу. Ці відмінності випливають з особливостей соціального стану, ре­альних моментів життя і навчання. До того ж молодь у цьому віці має свої психологічні особливості: інтенсивне формування самосвідомості, соціальної самооцінки, власної точки зору, ус­тановок, цінностей, осмислення явищ громадського життя. Поступово формується соціальна позиція щодо себе, свого по­водження і поводження інших, планів на майбутнє тощо.

Однак певній частині молоді бракує психічних якостей зрілої особистості: самостійності, критичності, відповідальності, далекоглядності і т. ін.

Усе це виявляється в конкретному поводженні, в тому числі й щодо проведення вільного часу. Більшість студентів вибирає пасивні форми його проведення: читання газет, журналів і пе­регляд телепередач, спілкування з друзями, рідними, розваги (прослуховування музичних записів і платівок, читання худож­ньої літератури, відвідуваність театрів), саморозвиток (читання літератури за спеціальністю, заняття спортом, художньою само­діяльністю, домашнє рукоділля).

Узявши за критерій мотив вибору занять у вільний час, можна виділити п´ять груп студентів:

1. Комунікативна. До неї відносяться студенти, які керують­ся бажанням спілкуватися з друзями, коханою людиною, рідни­ми тощо. Ця група представляє 42% всіх опитуваних.

2. Рекреаційна. До неї входять студенти, які керуються ба­жанням відпочити, поліпшити свій настрій (21,2%).

3. Самореалізація. Студенти цієї групи прагнуть реалізувати у вільний час свої здібності (11,7%).

4. Творча. До неї входять студенти, орієнтовані на естетичне освоєння світу, прагнення до прекрасного (10,5%).

5. Пізнавальна. Студенти цієї групи орієнтовані на поглиб­лення і розширення знань (8,5%).

Соціальне поводження цих груп відрізняє орієнтація на прилучення до речовинних символів міського життя (радіо- і відеоапаратура, мотоцикли, спортивна символіка й ін.). Разом з тим для таких молодих людей характерний високий рівень конформізму не тільки стосовно своєї компанії, але й до сусп­ільства в цілому.