У соціології вільного часу актуалізується питання регулю­вання й організації вільного часу. Регулювання останнього має об´єктивний характер, є складовою частиною організації життя суспільства і людини. Але якщо завдання регулювання й орган­ізації робочого часу порівняно широко розглядається в науковій літературі, то проблеми регулювання та організації вільного часу порівняно нові.

Регулювання вільного часу можна визначити як процес цілеспрямованого впливу на нього з метою розширення меж, створення умов для вдосконалення його структури і змісту відповідно до постійно зростаючих виробничо-технічних і со­ціальних вимог, які ставляться до людини. Регулювання віль­ного часу повинно бути обґрунтованим, воно має враховувати наявні ресурси і реальні можливості, ґрунтуватися на таких принципах: диференційованість, послідовність, спадкоємність і безперервність регулювання, скоординованість, всебічність, планомірність тощо.

У найзагальнішому вигляді процес регулювання вільного часу починається з визначення завдань і завершується досягненням передбачуваного результату. Цьому циклу притаманні: вироб­лення цілі; складання програм дій; безпосереднє здійснення наміченого; контроль за виконанням; коригування програми дій згідно з обстановкою, що змінюється. При цьому слід розрізняти вільний час, який регулюється суспільством (соціальними інсти­тутами) і особистістю (саморегулювання). Методологічною осно­вою такого поділу є два взаємопов´язані критерії: форма органі­зації вільного часу і характер самої діяльності у вільний час.

Суспільне регулювання і саморегулювання розглядаються нами як дві сторони впливу на вільний час, єдність яких утворює «механізм» взаємозв´язку суспільства й особи. Межі суспільно­го регулювання вільного часу визначаються діалектикою суспіль­ної необхідності і можливостями становлення соціально значу­щих видів діяльності у вільний час. Суспільне регулювання використання вільного часу особи - це, головним чином, забез­печення об´єктивних умов для прояву активності людини, зна­ходження оптимальних форм впливу на нього, цілеспрямоване формування потреб, інтересів, ціннісних установок особи. Здійснити суспільне регулювання вільного часу можна через систему взаємодіючих певним чином соціально-економічних, правових, нормативно-ціннісних та ідейно-виховних засобів.

Загальний напрям використання вільного часу задається соціальним середовищем, а якісний зміст його залежить від самої людини. Активність, яку проявляє особа у вільний час, може бути поділена на два види: перший (наприклад, навчан­ня без відриву від виробництва, суспільно-політична діяльність, регулярні заняття в технічних, художніх колективах, гуртках, спортивних секціях) може бути підданий значному і безпосе­редньому впливу суспільства; другий (наприклад, самоосвіта, індивідуальна творчість, заняття фізкультурою, спілкування тощо) менше піддається безпосередньому суспільному впливу або ж не піддається зовсім.

У сучасній соціально-психологічній літературі [77, 32] виді­ляються три рівні регулювання вільного часу: 1) адміністратив­ний, або авторитарний, тобто такий, який грунтується на при­мусі, зовнішньому авторитеті, нав´язаний людині ззовні, навіть якщо бажання або інтереси людини суперечать тому, що від нього вимагають; 2) стимулюючий, при якому ззовні нав´язана людині діяльність (поведінка) поєднується з частковим вико­ристанням її інтересів, але коли діяльність (поведінка), яка ви­магається, ще не стала для людини її внутрішнім переконанням, потребою. Це свого роду „соціальний контроль", який викори­стовує всі важелі впливу на регулювання діяльності людини у вільний час; 3) мотиваційний, сутність якого полягає в тому, щоб регулювати використання вільного часу через внутрішні інтереси і переконання особи. Усі ці рівні взаємопов´язані, вони рідко виступають у чистому вигляді. Співвідношення між ними залежить від конкретних умов, «ситуації регулювання». При­родно, найбільш прийнятний є третій рівень регулювання.

Пріоритетне становище саморегулювання вільного часу по­рівняно з суспільним регулюванням зумовлене насамперед про­цесом демократизації і гуманізації способу життя людей, зростан­ням ролі вільного часу як ресурсу, умовами розвитку особи. Людина розглядається нами не як якийсь епіцентр, навколо яко­го вільно й довільно розміщуються минуле, сучасне і майбутнє, а як суб´єкт свого життя та його організації, що передбачає регу­лювання, організацію вільного часу самою людиною.

Саморегулювання вільного часу слід розглядати як власти­вість особи, як показник її зрілості, потенціалу її розвитку, сфор­мованої здібності до організації свого біографічного часу.

На саморегулювання вільного часу впливає ціла система фак­торів. Серед них: реальна поведінка людини, усвідомлення нею сен­су свого життя, соціальна активність особи, її потреби та інтереси, соціальні орієнтації, сприйняття вільного часу як цінності, життєві плани-цілі, почуття відповідальності, рішень загальної культури, стан здоров´я, адекватне визначення (оцінка) особою своїх можливостей та ін. Саморегулювання вільного часу може набирати оптимального або неоптимального характеру. Це залежить від здібностей особи несуперечливо поєднувати всі рівні регуляції дозвільної і більш піднесеної діяльності. Якщо ті чи інші види діяльності є життєво зна­чущими, регуляція вільного часу не потребує тих вольових зусиль, які необхідні при низькій значущості діяльності.

Назріла проблема самоменеджменту вільного часу - розроб­лення певних прийомів та методів (технології) індивідуального освоєння вільного часу, його організації. В системі са­моменеджменту вільного часу певне значення має впроваджен­ня людиною планування використання свого вільного часу. Планування реального (хронологічного) часу своїх дій на май­бутнє є стратегією активного перетворення вільного часу в умову свого розвитку, реалізації своїх життєвих цілей.

Ті або інші види людської діяльності можуть здійснюватися з різним ступенем інтенсивності. На підставі параметрів актив­ності особи, а також деяких її загальних характеристик можна виділити чотири типи саморегуляції вільного часу:

1)  творчо-перетворювальний тип, коли людина пролонгова­но здійснює регуляцію свого вільного часу, пов´язуючи його з виконанням важливих життєвих планів;

2)  споглядально-пролонгований тип, коли людина пасивно ставиться до свого вільного часу, у неї немає чіткого його регулювання;

3)  функціонально-діючий тип, коли людина активно ор­ганізовує свій вільний час лише в окремі періоди своєї життєдіяльності або лише в здійсненні окремих видів діяльності;

4)  стихійно-буденний тип, коли людина знаходиться в по­лоні стихії часу, не спроможна організувати послідовність дозвільної і більш піднесеної діяльності, пасивна в регу­ляції свого вільного часу.

Безумовно, ця типологія досить умовна, потребує подаль­шого розроблення, уточнення. Але й вона свідчить, що в одних людей проблема вільного часу - усвідомлена життєва проблема, а для інших вона просто не існує.

За способами використання вільного часу людей можна розподілити на кілька типів, жоден з який у „чистому" вигляді не існує. Перший тип представлений людьми, які прагнуть у вільний час максимально задовольнити свої духовні потреби в творчості. Другий - пов´язаний з пошуком у вільний час, насамперед розваг. Третій тип репрезентують люди, які віддають значну частину часу своєму будинку, родині, дітям. До четвер­того належать люди, які основну частину вільного часу присвя­чують спорту. Представників п´ятого типу можна назвати ак­тивістами. Майже весь вільний час вони віддають громадській роботі. Представники шостого типу присвячують його насам­перед придбанню матеріальних благ. Сьомий тип об´єднує лю­дей, діяльність яких має відверто виражений антигромадський характер. І, зрештою, восьмий тип представляють люди, які роз­глядають вільний час як утечу від життя.

Отже, вивчення вільного часу за допомогою кількісних ме­тодів дає уявлення лише про його структуру. А повне уявлен­ня про вільний час дає комплексне вивчення його структури і змісту. Це має велике значення в науковому й практичному плані, тому що дає можливість виробити науково обґрунтова­ну методику раціонального використання вільного часу.

Раціональне використання вільного часу - це об´єднання видів занять, їх активних і пасивних форм, що ефективніше впливає на особистість, розвиток її сутності, фізичних, емоцій­ної, інтелектуальної сфер її життєдіяльності.

Тому важливо знати фактори, які сприяють раціональному використанню вільного часу. Перший фактор безумовно, один з найважливіших - це наявність достатньої його кількості. Адже розвиток культурних потреб населення, зростання нервових перевантажень актуалізують потреби збільшення кількості вільного часу. Другий фактор, що впливає на використання вільного часу, - віддаленість житла не тільки від місця роботи, а й від установ культурного і спортивного призначення. Це збільшує час на всілякі переїзди і значно зменшує фонд вільно­го часу. Третій фактор пов´язаний із соціально-психологічними особливостями людини, її суб´єктивною готовністю до прове­дення вільного часу, уміння поєднувати активні й пасивні фор­ми споживання духовних цінностей, прагнення до спілкуван­ня тощо. Важливе значення при цьому має сприйняття людиною вільного часу як дійсної соціальної цінності. Вивчення особливостей цих факторів і соціальних механізмів їхньої дії на функції, структуру і зміст вільного часу визначає основні на­прями і методи його соціологічних досліджень.

Таким чином, вивчення тенденцій і проблем розвитку дозвільної і більш піднесеної діяльності у вільний час, шляхів подолання існуючих суперечностей у цій сфері дає можливість розвивати духовні потреби та інтереси людей і тим самим спри­яти зростанню культури використання ними свого вільного часу, гуманізації і демократизації останнього.

Темпи змін, що відбуваються в нашому суспільстві, у сві­домості і способі життя людей, відмова від стереотипів у по­ведінці й діяльності, всезагальне переоцінювання цінностей по­требують нових досліджень у всіх сферах людського життя, в тому числі й у сфері вільного часу як на загальнонаціональному, так і на регіональному та місцевому рівнях. Проблема вільного часу в кінцевому підсумку зводиться до проблеми людини, її розвитку. Тому соціальна політика держави в галузі вільного часу повинна бути довгостроковою, зорієнтованою на людину. Інте­реси суспільства в сфері вільного часу повинні гармонійно по­єднуватися з життєвими інтересами кожної особи.

Питання для самоперевірки

1.  Сучасні концепції дозвіллєвої діяльності та їх соціально-психологічна основа.

2.  Особливості фактора часу в житті людини і суспільства.

3.  Основні соціально-психологічні категорії вільного часу.

4.  Суперечності у сфері вільного часу та проблеми їх регу­лювання й організації.

Завдання для самопідготовки

1.  Схарактеризуйте взаємозв´язок і взаємозалежність сусп­ільних відношення і вільного часу.

2.  Визначте основні напрями саморегулювання і самоменед­жменту вільного часу.

3. Схарактеризуйте основні положення діяльності соціально­го працівника як організатора дозвіллєвого середовища.

Література

Аргайл М. Психология счастья. - М.,1990. - 224 с.

Артемов ВА. Социальное время: проблемы изучения и ис­пользования. - Новосибирск, 1997. - 465 с.

Байкова ВТ. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с.

Бестужев-Лада И.В. Молодость и зрелость: Размышления о некоторых социальных проблемах молодежи. - М.: Политиз­дат, 1984. - 231 с.

Бовкун В.В. Образ жизни современной молодежи: тенден­ции, проблемы, перспективы. - М, 1997. - 432 с.

Бутатабаев М.Т. Рабочее и свободное время у трудящих­ся: социально-экономический механизм взаимодействия. - М., 1999. - 251 с.

Вишняк AM. Тарасенко В.И. Культура молодежного досуга. -К.: Вища школа, 1988 - 53 с.

Головаха Е.И., Кронах О.О. Психологическое время лич­ности. - К., 1987. - 332 с.

Горбатова И. Создавать защитную среду // Встреча. - М., 1996. - № 3. - С. 2-4.

Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М: Профиздат, 1990. - 153 с.

Демченко А. Некоторые проблемы современного развития культурно-досуговой деятельности и народного творчества // Культурно-досуговая деятельность и народное творчество. - М.: ГИВЦ МК. Р.Ф., 1996. - 49 с.

Ерошенков ИМ. Культурно-досуговая деятельность в совре­менных условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Иконникова СМ. Диалоги о культуре. - М: Лениздат, 1987. -167 с.

Каменец А.В. Деятельность клубных учреждений в совре­менных условиях: Учеб. пособие. - М.: МГУК, 1997 - 141 с.

Киселева Т.Г., Красильников Ю.Д. Социальный педагог в культурно-досуговой сфере. - М, 1991. - 236 с.

Киселева ТТ., Красильников ЮД. Основы социально-культур­ной деятельности. - М., 1995. - 112 с.

Клюско Е.М. Центры досуга: содержание и формы дея­тельности // Центры досуга. - М.: НИИ культуры, 1987. -С. 31-33.

Корсун ІЗ. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу. - Луганськ, 1996. - 201 с.

Кулътурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М.: Издательство МГУК, 1991. - 248 с.

Молчанов Ю.Б. Проблема времени в современной науке. - М, 1990. - 512 с.

Новаторов В.Е. Организаторы досуга. - М.: Россия, 1989. - 62 с.