Що таке час? Це питання хвилювало людство завжди. Над загадкою часу задумувалися мудреці минулого, сперечалися літератори, схрещувалися в дискусіях найбільш спірні напря­ми філософії і психології. І це не дивно. Адже поза часом не­можливо уявити розвиток людини і людства, їх минуле, сього­дення і майбутнє.

Невблаганний, загадковий, непостійний, важкий, невірний, всесильний - якими тільки епітетами не наділяли час люди! Людська душа завжди тремтіла перед його величчю, сприйма­ла його майже як чудо, чий вплив на долю людини, або всього народу не може зрівнятися з жодним іншим фактором. Відно­сини людей до часу з давніх пір є емоційним, жагучим і навіть упередженим.

Сприйняття і переживання людиною просторово-тимчасових вимірів свого життя відбувається по-різному, залежно від характеру, історичних, культурних і соціальних умов його існу­вання, специфіки конкретного стану розвитку суспільства, його особистої біографії, від належності людини до того чи іншого класу, нарешті, від особливостей його духовного й емоційного складу. Не тільки окрема людина, а й кожне нове покоління, кожна епоха в історії людства прагне виробити своє відношення до часу, дати йому свою оцінку, своє тлума­чення його властивостей.

Визначене розуміння часу позначається на світогляді і по­водженні людини, є вираженням природи і спрямованості істо­ричної культури, що її сформувало, і разом з тим фактором ос­мислення організації її власного життя.

Різним науково-філософським картинам світу, що змінюва­ли одна одну протягом усієї культурної історії людини, відпові­дали визначені форми і тлумачення часу. Тисячі років тому об­раз часу з´явився в епосах і міфах. Цікаво він інтерпретований стародавніми греками. Титан Кронос (Хронос), батько богів-олімпійців, що випробував і смертні муки, і найвище щастя бут­тя (адже йому дароване вічне життя), втілював в Елладі невбла­ганність і неміцність часу. Відносини стародавнього народу до постійної зміни часу передають три міфічні богині долі - мойри: Лахесис, - яка надає людині право вибору (жереб) свого шляху в часі; Клото, яка пряде нитку долі кожного (поки нитка в´ється -людина живе, порветься - помирає); Атропос - та, котра неми­нуче наближає майбутнє.

Як не можна зупинити рух  Землі — неможливо зупини­ти й час.

Час людини та суспільства в цілому - це нематеріальна форма багатства, значна соціальна цінність. Його головні скла­дові - робочий час, якому людина присвячує свою працю, і час, який людина використовує за власним розсудом. Кожна з цих складових має своє призначення, соціально-економічний зміст і функції. Суспільство зацікавлене в повній реалізації функцій, в оптимальному використанні фонду часу, раціональному ви­користанні обох складових. Тому нині актуальний науковий аналіз окресленої проблеми, пов´язаний з характером і масшта­бом особистих і громадських потреб у вільному часі, мірою їхнього задоволення.

Уперше дослідження проблеми часу як соціальної цінності з´являється в економічних теоріях XIX ст. Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою зміцнених кількісних методів, які використовували в той час у різноманітних економічних і емпіричних соціологічних дослі­дженнях. Але використання цих методів не давало повного відображення цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, схиляються до пошуку якісно нових методик вивчення, які дали б можливість, з одного боку, глиб­ше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого - досліджу­вати особливості вільного часу різних категорій населення (уче­них, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою тільки кількісних методів.

Подальше дослідження вільного часу активізувалося після Другої світової війни, що пов´язано з багатьма факторами: пе­рехід до мирного життя значно зміцнив цінності і соціальні функції вільного часу, що внесло істотні зміни в його організа­цію; за рахунок скорочення робочого часу унаслідок упровад­ження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу; розвиток способів ма­сової комунікації позначився на характері і змісті видів діяль­ності у вільний час; у багатьох розвинутих країнах починає формуватися індустрія вільного часу, спрямована на максималь­не задоволення різноманітних потреб як окремої особистості так і потреб окремих соціально-демографічних груп за вікови­ми, статевими, професійними, національними ознаками. Так, були досліджені особливості мотивації і поводження багатьох соціально-демографічних груп, структура і їхні пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури тощо. Методологічні й теоретичні аспекти соц­іології вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборовський, Е. Клопов, І. Малінова, Г. Орлов, В. Орлов, В. Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та ін. їхні досліджен­ня стосувалися таких проблем: визначення категорії „вільний час", його структури і змісту; вивчення факторів, які впливають на раціональне використання вільного часу; вивчення бюджетів і особливостей вільного часу різних груп населення; вивчення взаємозв´язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем тощо; соціальне регулювання вільного часу.

Нині підсилилась увага до проблем вільного часу, що пояс­нюється, насамперед, підвищенням його ролі в житті людини і суспільства в цілому. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий фактор усебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає з розвитком і ускладненням виробничо-технічних умов праці, що жадає від сучасної людини уміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю. Це робить вільний час основним фак­тором репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на рішення важливих для всього людства проблем: екологічних (охорона і відновлення природного середовища), медико-соціальних (подовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя) та ін. Усе це привертає увагу до проблем вільного часу не тільки вчений різних областей (соціологів, економістів, психологів), а й ши­роких груп населення.

Як уже вказувалося, людина використовує час на трьох рівнях: фізичному, біологічному, соціальному. Поняття „соціаль­ний час" характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. За визначенням сучасних соціологів та психологів, соціальний час характеризується тривалістю, по­слідовністю, становленням. Тривалість - це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність - порядок виникнення і реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія становлення використовується для розкриття змін, що відбуваються в соціальних процесах.

Соціальний час охоплює дві сфери життя людини і суспіль­ства: виробничу і невиробничу. Виробничий час - узаконений обов´язок людини, під час якого вона повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Неробочий час розподіляється на час, пов´язаний з домашньою працею і побутовими справами, і час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо) та вільний час,

Поняття „вільний час суспільства" і „вільний час особис­тості" - не одне й те саме. Перше поняття означає час, який витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних та естетичних потреб. Воно охоплює час, вид­ілений суспільством на розвиток науки, мистецтва, керування суспільними справами тощо. Вільний особистий час є в розпо­рядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилах, потреб, інтересів, а також можливос­тей, що надає їй суспільство. Тому розрізняють вільний час різних соціальних груп: робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, службовців та інших категорій населення (пенсі­онерів, домогосподарок, студентів тощо).

Виходячи з вищезазначеного, необхідно розрізняти вільний час і дозвілля, вільний час і відпочинок. Дозвілля -складова частина вільного часу, що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових та інших сил людини. Поняття "відпочинок" ширше, ніж вільний час. До нього відноситься не тільки частина вільно­го часу (наприклад, пасивний відпочинок), а й деякі складові позаробочого часу (сон).