У цьому контексті необхідно підкреслити, що характерною рисою діяльності традиційних закладів культури в 60—80-х роках XX ст. була їх орієнтація на підтримку художніх, спортив­них, культурних форм організації дозвілля. Зміна соціокультурної ситуації та нові тенденції розвитку суспільства спричини­ли народження та поширення культурно-дозвіллєвих закладів комплексного типу. Так, центри дозвілля у містах Харлоу, Біллінгем, Блетчлі (Велика Британія) орієнтувалися лише на спортивне дозвілля. Однак з часом, за ініціативою керівництва, приміщення спортивних закладів почали використову­ватися для проведення різноманітних культурно-дозвіллєвих заходів — танцювальних вечорів, невеличких самодіяльних концертів, вистав, ігрових програм тощо.

Діяльність центру дозвілля м. Перама (муніципалітет на південному заході Афінського агломерату в Греції. Почав забу­довуватись у 20-ті роки XX ст. Зараз нараховує близько ЗО тис. чоловік) спочатку зосереджувалася на культурно-мистецькому напрямі: в межах установи діяли музичні, танцювальні, театральні гуртки. З часом сфера діяльності установи пошири­лася, і в центрі почали діяти жіночі курси, курси інформатики, суднобудування, крою та шиття, проводились розважальні та спортивні заходи. Як вказує Г. Чейнен [80] поступово функції закладу охоплюють надання інформації, зміцнення довіри, забезпечення приміщеннями для проведення зустрічей, визна­чення головного напряму розвитку волонтерного сектора, за­безпечення контактів з іншими групами, підтримка груп гро­шовим   надходженням  із   зовнішніх  джерел   і   сприяння спілкуванню всередині сектора (наприклад, через видання гро­мадської газети). У разі необхідності члени центру ставали пред­ставниками мікрорайону в структурах влади. Метою діяльності центру є не тільки організація дозвілля населення, а й органі­зація всебічного сприяння розвитку місцевості.

Широка перспектива загальної політики керівництва більшості традиційних установ дозвілля і, як результат, успішна адаптація стратегічних завдань культурно-дозвіллєвих закладів до умов сучасності, розширення сукупності послуг та напрямів діяльності стали причиною перетворення закладів культури вузь­кого спрямування на багатопрофільні поліфункціональні рекреаційно-дозвіллєві установи, спроможні обслуговувати велику кількість відвідувачів, незалежно від соціального чи професій­ного складу, віку, релігійних чи політичних вірувань.

Так, центр дозвілля в Уїндлі (Велика Британія) щорічно відвідує понад 1 млн чоловік. Багатопланова та змістовно на­сичена програма закладу передбачає майже 500 курсів, 600

спеціальних проектів та культурницьких акцій (серед них ве­ликою популярністю користуються позашкільні рекреаційні заходи, програми естетичного виховання, літні рекреаційні про­екти, метою яких є організація дозвілля жителів сільської місце­вості, молодіжні та підліткові культурно-спортивні заходи).

Центр дозвілля м. Краутрі (Велика Британія) надає комп­лекс соціальних, культурних, функціональних послуг, охоплю­ючи майже 1 млн осіб щорічно. На його території розташовані кілька басейнів (один з них для любителів серфінгу), спортив­ні приміщення, майданчики для активного та пасивного відпо­чинку, конференц-зал, кімнати для гурткових занять, мережа кафе та барів, нічний клуб, міні-магазини, ігрові зали.

Прикладом швидкого реагування на зміни навколишнього середовища може слугувати діяльність „Сонячного центру" Північного Уельсу (Велика Британія), що був відкритий на по­чатку 80-х років: звичайний будинок відпочинку на узбережжі перетворили на закритий центр дозвілля. Його відкриття сприяло позитивному вирішенню двох важливих проблем: зай­нятості населення міста та надання можливості для цікавого проведення дозвілля.

Особливим аспектом ефективного функціонування будь-якого закладу дозвілля комплексного типу, що фокусується на прагненні найкращого задоволення та розвитку потреб відвіду­вачів, є упорядкованість його організаційних компонентів, яка спроможна раціонально змінювати та реалізовувати завдання установи відповідно до зовнішніх та внутрішніх обставин і відзначається творчою мобільністю, гнучкістю та функціональ­ною динамічністю.

Так, тематичному комплексу дозвілля м. Оберхаузен (зем­ля Північна Рейн-Вестфалія, Німеччина), що відкрився в 1996 p., притаманна широка палітра різноманітних видів діяльності: він поєднує розважальний, спортивний, культурний, торговель­ний напрями. Центр розташований на території колишнього сталеливарного заводу. Комплекс охоплює мережу магазинів, ресторанів, кафе-клубів. На його території діє парк розваг та  відпочинку, тематичні сектори („Кока-коли", „Бунте гассе", „Арена", „Променад" та ін.), кожен з яких працює за певною культурно-дозвіллєвою тематикою. Так, працівники „Арени" надають перевагу театральній діяльності; „Променад" за­безпечує роботу низки невеличких ресторанів, що пропонують гостям закладу кухню народів світу, їхні звичаї, обряди і тра­диції через проведення культурних програм; „Бунте гассе" — це місце зустрічі професіоналів та любителів живопису.

Зростаюча популярність тематичних, центрів дозвілля, що відрізняються варіативною рухомою поліфонічною структурою, відображає концепцію багатопрофільності культурно-дозвіллєвої діяльності. Більшість комплексів дозвілля створюється за допомогою партнерської участі урядових, приватних інсти­туцій, органів місцевого самоврядування, адже домінуючим фактором у досягненні оптимального результату при реалізації будь-якого проекту є, передусім, діяльність низки агентств, інституцій, об´єднань, зацікавлених у ефективному вирішенні проблеми. Наприклад, сімейний розважальний центр „Трокадеро" (м. Лондон, Велика Британія) відновив свою діяльність при підтримці компанії „Бут форд"; „Центр-С" споруджувався за участю німецьких та англійських інвесторів. При підтримці низки бізнесових структур з 1997 р. почав діяти культурно-дозвіллєвий центр „Шоу кейс" (Клівленд, штат Огайо, США). Будівництво комплексу, який має різноманітні атракціони, театр, мережу громадського харчування, коштувало більше як 90 млн доларів.

Інтегруючим компонентом системи взаємозв´язків місцевої громади, культурно-дозвіллєвої установи та різноманітних структур державного, комерційного, добровільного секторів є позитивний вплив на соціокультурне життя населеного пунк­ту, ефективне вирішення його проблем, ідентифікація потреб громади. Більшість зарубіжних теоретиків і практиків, як підкреслює К. Скутович [74], схиляються до думки, що будь-яким групам потрібні союзники і допомога у вирішенні нагаль­них проблем. Характерно, що діяльність культурно-дозвіллєвого центру, яка активізує суспільство, перетворюючись на дійо­ву силу духовної інтеграції соціокультурного життя громади, привертає все більшу увагу органів державного управління та бізнесових структур.

У цьому контексті цікавим може виявитися досвід роботи центру сімейного дозвілля „Стара ковзанка" (м. Берлін, Німеч­чина). Проект був реалізований за підтримки молодіжних, куль­турних, спортивних, освітніх організацій міста, а також місце­вих органів влади. Центр дозвілля відносно молодий - він почав працювати в серпні 1997 р. Завдяки зусиллям праців­ників клуб досить швидко перетворився на улюблене місце проведення вільного часу не лише для дітей і підлітків, а й їх­ніх батьків. На думку працівників закладу, „Стара ковзанка" має можливість для організації спектру різноманітних видів дозвіллєвої діяльності населення: клієнт центру може ко­ристуватися послугами спортивного, оздоровчого, освітнього, розважального характеру. На території закладу розташовані майданчики для катання на ковзанах, роликах, велосипедах; діє молодіжне кафе, в якому відвідувачі мають змогу не лише вта­мувати спрагу чи голод, а й відпочити - за допомогою досвідче­ного організатора вільного часу у приміщенні кафе проводять­ся ігрові програми, невеличкі самодіяльні концерти, ставляться дитячі спектаклі. Багата палітра культурно-спортивних заходів установи спрямована на задоволення потреб найвибагливішої сім´ї: консультаційні бюро, психологічні тренінги, материнські групи, зустрічі із спортивними тренерами та соціальними пе­дагогами, сімейні вечори відпочинку, освітня та навчально-пізнавальна робота (курси, творчі гуртки та майстерні) тощо.

Працівники центру „Стара ковзанка" вважають, що дозвіл­ля є одним з головних формуючих факторів у сфері морально­го, соціального, інтелектуального розвитку особистості, а бай­дикування у вільний час призводить до небажаних явищ у житті не лише підлітків і молоді, а й людей середнього та похи­лого віку. Підтвердженням цьому стали соціологічні досліджен­ня, проведені зарубіжними вченими, результати яких свідчать, що саме культурно-дозвіллєва діяльність має змогу вирішити проблеми адаптації і соціалізації осіб, які з певних причин незадоволені службовим чи соціальним становищем у суспільстві. Аналізуючи матеріали соціологічних досліджень, вчені доходять висновку про взаємозалежність фізичного, психологічного, морального стану людини, його місця у суспільстві та характе­ру дозвіллєвої активності особистості.

Зазначимо, що переорієнтація культурно-дозвіллєвих ус­танов на політику активної співпраці має великі переваги: ефективно вирішуються економічні, соціальні, господарські питання, фінансові та технічні аспекти діяльності культурно-дозвіллєвої установи, маркетингові проблеми. Кооперування зусиль закладу культури з іншими організаціями передбачає можливість виникнення проблем різного характеру: невміння налагодити стосунки між громадськими установами, соціальни­ми організаціями, урядовими структурами; ускладнення вирі­шення законодавчих, політичних, організаційних чи фінансо­вих питань; обмеження участі окремих структур лише проблемами фінансування та місцезнаходження об´єкта, а не управління ним; орієнтація закладу культури не на задоволен­ня потреб своїх членів, а на задоволення бажань спонсорів та пристосування культурно-дозвіллєвої діяльності до їхніх вимог. Усе це заважає реалізації поставлених перед культурно-дозвіллєвою установою планів та завдань, створенню відповідної до закладених цілей структури. Поєднуючим фактором у вирі­шенні цієї проблеми має бути врахування потреб відвідувачів, їхніх життєвих інтересів, художньо-естетичних запитів, сприян­ня духовному взаємозбагаченню населення.

Безумовний інтерес і перспективну доцільність становить досвід управління подібними культурно-дозвіллєвими установа­ми: вміння керівництва закладу чітко визначати першочергові мету та завдання установи; якісне управління персоналом; ефективне використання матеріально-технічних, фінансових, людських ресурсів організації; вміння кваліфіковано проекту­вати діяльність установ дозвілля тощо.

Ключовим компонентом розроблення проекту побудови культурно-дозвіллєвого центру комплексного типу стає ґрун­товний аналіз відповідного географічного розміщення установ: максимального наближення до центру населеного пункту, на­явності зручної транспортної розв´язки. Перед ініціативною групою, яка займається відкриттям установи, постає три основні альтернативи: купити ділянку землі; використати існуюче місце, яким володіє муніципалітет; придбати земельну ділянку від тре­тьої сторони (комерційної чи приватної особи).

Наступним кроком у створенні центру дозвілля є збір об´єктив­них даних про матеріальний, соціальний, демографічний, куль­турний стан району; вивчення рівня зацікавленості майбутніх клієнтів у роботі закладу; вияв мотивів небажання брати участь у культурно-дозвіллєвій діяльності; визначення складу потен­ційної аудиторії закладу з притаманними їй диференційовани­ми інтересами.

Так, перед початком будівництва центру сімейного відпочин­ку в громаді Мідвестерн (США) проводилося соціологічне дос­лідження, результати якого показали, що майже 85% населення схвалюють відкриття центру сімейного дозвілля на території гро­мади; щорічно установу може відвідати майже 2,2 млн осіб; опти­мальна денна вартість відвідування допустима в межах 5—7 до­ларів. До того ж, більшість респондентів надає перевагу денній вхідній платі, а не річним членським внескам.

Концепція центру сімейного відпочинку при її ретельному аналізі та вивченні може зацікавити й вітчизняних працівників соціокультурної сфери.

Одним з основних питань результативного та ефективного повсякденного функціонування культурно-дозвіллєвого закла­ду є позитивне вирішення кадрової проблеми. Допомогти у пра­вильному персональному управлінні може умовний поділ кер­івництвом установи всіх осіб, які мають відношення до діяльності закладу, на окремі групи, а саме: працівників, членів, волонтерів. Кожна з груп потребує різних механізмів управлі­ння і методів вирішення певних їхніх потреб. Так, до категорії працівників належать особи, для яких заклад культури є місцем роботи. Головними критеріями добору працівників є наявність відповідного рівня спеціальних знань, навичок та досвіду; вміння працювати в колективі; бажання саморозвиватися та підвищувати свою кваліфікацію; розуміти цілі організації та сприяти їх досягненню. До членів організації належить коло осіб, які беруть активну участь у діяльності установи, викону­ють визначені статутом центру, клубу, об´єднання обов´язки, користуються визначеними у документах організації правами.

Невід´ємним компонентом перспективного розвитку уста­нови має бути діяльність, спрямована на збільшення кількості членів, без чого неможливий інтенсивний вплив організації на особистість. До роботи організація залучає також волонтерів, тобто осіб, які працюють на користь організації і не отримують за свою роботу винагороди. Співпраця з цією категорією осіб часто має спорадичний характер, потребує індивідуального підходу та налагодження тісного контакту. Однак, як зазначає М. Земба [53], спільним у роботі з усіма групами, задіяними в життєдіяльності організації, має бути: безпечне та приємне сере­довище роботи; передбачення системи винагород та службово­го зростання; робота, що дає визнання; оперативне та ефектив­не керівництво; позитивна професійна репутація.

Іншими словами, базовим критерієм внутрішньої життєді­яльності закладу є ефективне використання людських ресурсів (вміння підбирати кадри, співпрацювати з ними, правильно розподіляти обов´язки, контролювати їх виконання тощо).

Підсумовуючи, можна констатувати, що апробація та об´єктивна оцінка діяльності культурно-дозвіллєвих закладів зарубіжних країн допоможе створити принципово нову мо­дель вітчизняної установи культури, яка відповідатиме новітнім тенденціям суспільного прогресу, сприятиме удос­коналенню функціонуючої соціокультурної системи на ос­нові сучасних світових досягнень науки та передової прак­тики й пожвавить теоретичні та практичні дослідження з вивчення та розвитку вітчизняних культурно-дозвіллєвих установ комплексного типу.

Перший напрям досліджень пов´язаний з вивченням витрат часу на конкретні заняття у вільний час. У розгорнутій формі показники витрат часу є своєрідними бюджетами часу і харак­теризують діяльність у вільний час як окремої особистості, так і визначеної соціальної спільності. Застосування цього методу дасть можливість досліджувати характеристики вільного часу особистості і різних груп населення: кількість вільного часу, яким розпоряджаються, об´єкт дослідження; витрати часу на основні заняття у вільний час; зміни щоденного і щотижнево­го фонду вільного часу, їхнє відхилення від середніх показ­ників; зміни в частоті і тривалості занять різними видами діяль­ності у вільний час.

Однак бюджетні дослідження вільного часу - не єдиний спосіб одержання інформації про нього. Вивчення бюджетів часу потребує великих матеріальних витрат, причому для одержання детальних достовірних зведень про окремі групи населення потрібні значні вибірки, що охоплюють десятки тисяч людей.

Характеристику витрат часу можна одержати, застосувавши метод спостереження. Але він за складністю не поступається бюджетному методу, тому використовується дуже рідко. Ши­роке і тривале спостереження за діяльністю у вільний час осо­бистості, групи неможливе з різних причин, насамперед, із соц­іально-етичних розумінь. Тому за допомогою бюджетного методу і методу спостереження вивчають лише конкретну діяльність у вільний час протягом одного дня або тижня, а та­кож загальні тенденції в змінах вільного часу.

Значне місце в соціологічних дослідженнях вільного часу займає вивчення соціально-побутових умов життя людини, її родини, групи, до якої вона належить. Для цього використо­вують різні методи, але найчастіше - аналіз офіційних доку­ментів і опитування населення. Здебільшого використовують такі групи первинних показників, які характеризують соціаль­но-побутові умови життя, що безпосередньо впливають на діяльність людей у вільний час: показники матеріально-економ­ічного положення (доход у розрахунку на одного члена родини, співвідношення в ньому натуральних і грошових надходжень); житлові умови; забезпечення побутовою технікою і предметами культурно-побутового призначення; розвиток системи побуто­вого обслуговування, доступного цій групі людей; показники культурного розвитку (рівень освіченості, культурні орієнтації); показники розвитку матеріальної бази для проведення вільного часу і доступу до неї, кількість осіб, що займаються творчою діяль­ністю, художньою самодіяльністю, спортом тощо.

Для вивчення соціально-демографічних і соціально-пси­хологічних особливостей, зумовлених впливом соціально-по­бутових умов життя на діяльність людини у вільний час, за­стосовують метод опитування. За допомогою цього методу стають доступними: соціально-демографічні показники (стать, вік, родиний стан, наявність дітей, соціальне поход­ження тощо); показники сфери свідомості особистості (життєві цінності, спрямованість потреб та інтересів, моти­ваційна сфера тощо); задоволеність вільним часом, роботою установ культури, спорту; співвідношення реальних і бажа­них видів занять у вільний час.

Питання для самоперевірки

1.  Історія організації та становлення діяльності дозвілля.

2.  Історико-культурний аналіз дозвілля та дозвіллєвої діяль­ності в 30-ті - 90-ті роки XX ст.

3.  Сучасні концепції дозвілля та культурно-дозвіллєва діяльність.

4.  Соціально-психологічні особливості дослідження вільно­го часу.

Завдання для самопідготовки

1.  Охарактеризуйте історичний розвиток діяльності дозвіл­ля в Україні.

2.  Визначте основні сучасні напрями в сфері міжнародного обміну та співробітництва щодо діяльності дозвілля.

3. Охарактеризуйте організацію дозвілля в інших країнах.

Література

Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Аспект пресс, 1998.  - 325 с

Байкова ВТ. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с. Бутатабаев М.Т. Рабочее и свободное время у трудящих­ся: социально-экономический механизм взаимодействия. - М., 1999.  - 251 с.

Трушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М: Профиздат, 1990. - 153 с.

Ерошенков ИМ. Культурно-досуговая деятельность в совре­менных условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Киселева Т.Т. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М, 1992. - 163 с.

Культурно-досуговая деятельность: Учебное пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М.: Узд-во МГУК, 1991. -248 с.

Молчанов Ю.Б. Проблема времени в современной науке. -М., 1990. - 512 с.

Мосалев Б.Г. Досуг. - М: Изд-во МГУК, 1995. - 85 с.

Орлов ГЛ. Свободное время и личность. - Свердловск, 1983. -312 с.

Орлов Т.П. Свободное время - условие развития человека и мера общественного богатства. - Свердловск, 1989. - 105 с.

Орлов Т.П., Букреев А.Б. Активный отдых как фактор разви­тия личности. - М., 1991. - 222 с.

Пича ВМ. Ваше свободное время. - К., 1988. - 221 с.

Піча ВМ. Культура вільного часу (філософсько-соціальний аспект). - Львів, 1990. - 29 с.

Піча В.М. Вільний час: тенденції і проблеми розвитку. - К., 1992. - 106 с.

Смирнов А. Фактор времени в жизни общества. - М., 1986. -226 с.