Соціальний феномен вільного часу останніми роками при­вертає увагу усе більшого кола людей. Воно стає предметом обговорення не тільки фахівців, а й широкої громадськості.

Час. Цим поняттям, що ввійшло багато століть тому в по­бут народів, вимірюється практично будь-який процес, що відбувається в навколишньому світі. Людина не може жити в якому-небудь іншому часі, крім сьогодення. Вона завжди сучас­ник свого часу. Кожна мить для людини — єдине, неповторне. Час, за словами римського філософа Л. Сенеки, єдина річ, яку не можна повернути назад. Часом вимірюється і життя окремої людини, і людського суспільства в цілому, і історичні форми його існування. Сутність соціального часу — сполучний момент між минулим, сьогоденням і майбутнім поколіннями людей, суспільства в цілому.

За визначенням В.М. Пічи [28] та інших, „сфера позаробо­чого часу містить у собі безцінний капітал — вільний час. Роз­ташовуючи останнім і користуючись ним практично щодня, багато хто з нас вкладає нього зовсім різний зміст. В одних вільний час асоціюється просто з відпочинком, в інших - з аматорською працею, у третіх - з дружніми зустрічами і розва­гами, в четвертих - з непрофесійною творчою діяльністю і т.д. Навіть серед науковців, що безпосередньо займаються вивчен­ням вільного часу, немає єдності в його визначенні".

Вільний час починається там, де закінчується не тільки ро­бота на виробництві або в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Таким чином, під вільним часом розуміється такий час, який не поглинається безпосеред­ньо продуктивною працею, а залишається вільним для задово­лень, дозвілля, вільної діяльності й розвитку. Вільний час вис­тупає в цьому плані як простір для людського розвитку. У кожної людини складаються свої, тільки йому властиві взаєми­ни з часом. І хоча, говорячи словами поета, «ми всі під владою часу живемо», сам по собі він не може бути ні поганим, ні гар­ним. Час - лише простір для наших дій і вчинків. Він не може породити ні доблестей, ні пороків. Усі наші якості (і гарні, і погані) народжуються чи вмирають у нас самих. Зміст, спрямо­ваність, форми нашого дозвілля багато в чому залежать від нас самих, рівня нашої культури.

Варто розрізняти поняття „вільний час суспільства" і „осо­бистий вільний час". Під першим мається на увазі час, наданий кожним суспільством його членам для задоволення їхніх інте­лектуальних і духовних потреб, фізичного розвитку. Особистий же вільний час — це час, що знаходиться в розпорядженні кож­ної людини. Вільний час суспільства складає зміст вільного часу особистості: останнє не може існувати поза вільним часом суспільства. Особистий вільний час поділяється на суспільно-нормальне та індивідуальне. Суспільно-нормальне залежить від умов життя, а також соціальних і культурних потреб тієї групи людей, до якої належить індивід. Індивідуальне кожної окремої людини залежить від його інтересів, цінностей, а також від наданих суспільством можливостей для їхнього задоволення.

Поняття „цінність" міцно увійшло в лексикон суспільних наук. Проте його зміст інтерпретується різними вченими далеко неоднозначно. Виявляється, при наявності однакової кількості вільного часу в двох людей одного віку й однієї професії усві­домленні ними цінності цього часу зовсім різні. За визначенням К. А. Абдульханової-Славської [38], типи особистості, більше включені в соціальну динаміку, знаходяться в більш прямих, жорстких (короткострокових), тимчасових зв´язках із соціальни­ми умовами. Вони одержують від соціальних ситуацій свого роду додаткове прискорення. Типи особистості, які слабко включені в соціальні процеси, що не усвідомлюють вільний час як цінність, як правило, найбільше статичні і володіють малим „прискорен­ням", оскільки не знають, чим цей час заповнити.

Вільний час — безумовна цінність для кожної людини, оск­ільки цей час відведений для її розвитку. Воля виступає необ­хідною умовою індивідуалізації, відокремлення індивіда, зна­ходження ним його власного „Я". Воля завжди є воля від чогось для чогось. Без з´ясування цих обставин розмова про вільний час виявляється безпредметною. Вільний час повинен бути вільний від твердої регламентації, примусу („заорганізова­ності"), адміністративного регламентування. Разом з тим він не може розглядатися поза інтересами суспільства, його норм і моральних принципів. Вільний час може бути заповнений різним змістом, але він не повинен служити простором анти­громадської діяльності, використовуватися для збитку волі, суспільству і самій особистості.

Цінністю може бути лише те, що важливе для життя самого суб´єкта. Цінність вільного часу всього суспіль­ства і цінність вільного часу конкретної особистості не тільки не збігаються, але часом і різко суперечать один одному. Для безробітного вільний час не існує, не має змісту поняття „вільний час" і для непрацюючого пенсіонера. Вільний час по­в´язаний не тільки з волею вибору видів діяльності, а й з волею вибору ритму їхнього здійснення. Людині потрібен час для відокремлення, міркувань, коли ніхто не заважає, не відволікає його увагу. Інтенсивність ритму діяльності не може виміряти­ся простою кількістю фізичних дій.

Економія вільного часу має визначені межі. Треба бути зак­інченим педантом, щоб кожен вчинок у цей час підкоряти ідеї розвитку. Іноді творча людина може годинами ледарювати, дивитися розважальні чи спортивні передачі по телебаченню, безцільно бродити, гратися разом з дітьми. При цьому йдеться про відпочинок тіла і голови. Просто фізично неможливо ви­користовувати щохвилини вільного часу для особистого роз­витку. Через це такий час не можна вважати втраченим для людини. Скорочення витрат часу на господарські потреби і са­мообслуговування — важливий резерв збільшення обсягу вільного часу.

Вирішити завдання за рахунок скорочення робочого часу при сучасному рівні продуктивності праці практично неможливо. Особливо варто сказати про витрати часу на догляд за дітьми. Тут фактично стирається межа між вільним часом і непорушни­ми витратами позаробочого часу. Батьки витрачають на догляд за дитиною (особливо в перші роки її життя) значну частину свого вільного часу, причому роблять це не тільки з необхідності, а з вільного волевиявлення. Неможливо регламентувати, штуч­но обмежити час, витрачений на догляд за дітьми та їхнє вихо­вання! Ці витрати завжди залежать від конкретних умов (ска­жемо, від наявності чи відсутності в родині бабусі і дідуся, від індивідуальних особливостей і стану здоров´я дитини).

Практично кожному з нас доводилося зустрічати чимало умільців, що у вільний час своїми руками майструють меблі, шиють оригінальний одяг для себе і для дітей, плетуть кошики і т.д. Це одночасно і господарська діяльність, і розумне викори­стання вільного часу. У перспективі цінність необхідних вит­рат часу на самообслуговування і господарську діяльність буде підвищуватися. Такі заняття усе більше сприятимуть багатобі­чному розвитку особистості.

Соціологія вільного часу і культурного дозвілля - важливий напрям досліджень умов і видів (форм) життя суспільства. У сфері вільного часу відбувається не тільки відновлення здат­ності індивіда до продуктивної праці, а й розвиток духовно-моральних якостей особистості, виховання підростаючого по­коління, його соціалізація, здійснюється ряд інших соціально важливих функцій.

У сучасній соціологічній науці існують поняття необхідно-вільний час і вільний час. Необхідно-вільний час визначає межі простору зовнішньої необхідності. Вільний час - це частина позаробочого часу, що залишається в людини, за винятком не­обхідних витрат часу для вільного розвитку особистості. За визначенням В. М. Лавриненко, необхідний час жорстко детер­мінований, вільний -   більш пластичний.

Класифікація бюджету вільного часу, введена ще в 20-ті роки минулого століття С. Г Струмілінним [77], передбачає: фізичний розвиток (фізкультура і спорт), прогулянки, туризм; культурна самодіяльність, виконання суспільних обов´язків, навчання, відвідування лекцій, музеїв, читання книг, газет, ху­дожня самодіяльність; культурний відпочинок, кіно, театр та інші видовища, домашні ігри, шахи, шашки й т. ін.; різноманітні розваги, приймання гостей і ходіння в гості, інші втрати часу. Р. Л. Стеббинс [75] поділяє дозвілля на серйозне і звичайне. Серйозне дозвілля - це стійкі заняття, які захоплюють людину численними можливостями і властивою їм комплексністю. Цей вид дозвілля відрізняється від „випадкового", або „несерйозно­го", яке пропонує звичайно набагато менше можливостей, на­багато більше простого за структурою і рідко припускає доско­налість виконання. До сфери дозвілля автор відносить будь-яке існуюче хобі й аматорів, що віддаються йому: колекціонерів, ремісників, учасників самодіяльності, учасників спортивних змагань, ігор і турнірів; аматорів, що захоплюються різними га­лузями мистецтва, і т.п. Деякі хобі розвиваються в професії. Цей перехід був здійснений у різні моменти історії в усіх любительско-професійних галузях мистецтва, науки, спорту і розваг.

Комерційні еквіваленти хобі (наприклад, виготовлення і про­даж меблів) точніше будуть розглядатися як підприємництво, а не як професія.

Різноманітні організації, які спеціалізуються на дозвіллєвій діяльності, забезпечують соціально значимі можливості для зімкнення індивідуалізованих дозвіллєвих ідентичностей їхніх членів, так само як і для вираження центральних життєвих інте­ресів, що вони усі розділяють. Звичайна, неорганізована дозвіллєва діяльність нездатна угамувати спрагу організаційної при­належності, оскільки вона (ця діяльність) тільки зрідка стає формально організованою.

Усі витрати часу (необхідного і вільного) для суспільства і для особистості дуже важливі. Але витрати вільного часу якіс­но інші: вони зумовлені не зовнішніми обставинами, а внутрі­шніми, усвідомленими потребами розвитку особистості. Діяльність людини у вільний час спрямована на безпосереднє формування індивідуальності людини, тобто на те, що робить її особистістю. Вільний час, як правило, спрямований на роз­виток творчих здібностей і задатків, підвищення культурного рівня, на естетичне, моральне, фізичне удосконалення людини. За визначенням В. М. Лавриненко, в міру зростання продук­тивних сил суспільства стираються межі необхідного, і розши­рюється сфера вільного часу. У цьому виявляється закон еко­номії суспільного часу.

Від уміння спрямовувати свою діяльність під час дозвіл­ля на досягнення загальнозначущих цілей, реалізацію своєї життєвої програми, розвиток і удосконалювання своїх сутнісних сил багато в чому залежить соціальне самопочуття людини, задоволеність своїм вільним часом. До специфічних рис особистості, особливо молоді відноситься перевага пошу­кової, творчо-експериментальної активності. Молодь більше схильна до ігрової діяльності, що охоплює психіку цілком, що дає постійний приплив емоцій, нових відчуттів, і з небажан­ням пристосовується до одноманітної діяльності, спеціалізо­ваної. Ігрова діяльність має універсальний характер, вона притягає до себе людей практично всіх віків і соціального стану. У молоді інтерес до ігрової діяльності виражений яск­раво. Діапазон цих інтересів широкий і різноманітний: участь у телевізійних і газетних вікторинах, конкурсах, комп´ютерні ігри, спортивні змагання.

Примітною особливістю сучасної дозвіллєвої діяльності ста­ло яскраво виражене прагнення до психологічного комфорту в спілкуванні, прагненні придбати певні навички спілкування з людьми різного соціально-психологічного складу.

Спілкування сучасної людини в умовах дозвіллєвої діяль­ності задовольняє, насамперед, такі її потреби:

-  в емоційному контакті, співпереживанні;

-  в інформації;

-  в об´єднанні зусиль для спільних дій.

Потреба в співпереживанні задовольняється, як правило, у малих, первинних групах (родині, групі друзів, неформально­му об´єднанні). Спілкування в інформаційній групі, наприклад, організується, як правило, навколо „ерудитів", осіб, які володі­ють певною інформацією, якої немає в інших і яка має цінність для цих інших. Спілкування заради спільних погоджених дій виникає не тільки у виробничо-економічній, а й у дозвіллєвій сфері діяльності. Усе різноманіття форм спілкування в умовах дозвіллєвої діяльності можна класифікувати за такими основ­ними ознаками:

-  зміст (пізнавальні, розважальні);

-  час (короткочасні, періодичні, систематичні);

-  характер (пасивні, активні);

-  спрямованість контактів ( безпосередні й опосередковані).

Будь-які потреби в сфері дозвілля мають певну по­слідовність прояву. Задоволення однієї потреби породжує зви­чайно нову. Завдяки цьому можна змінювати вид діяльності і збагачувати дозвілля. У сфері дозвілля повинен здійснювати­ся перехід від простих форм діяльності до складніших, від па­сивного відпочинку - до активного, від задоволення більш гли­боких соціальних і культурних прагнень, від фізичних форм рекреації - до духовних насолод, від пасивного засвоєння куль­турних цінностей - до творчості і т.п.

Коли змінюється соціальний стан людини, рівень його куль­тури, то відразу ж відбуваються зміни в структурі дозвілля. Дозвілля збагачується в міру збільшення вільного часу і зрос­тання культурного рівня індивіда. Якщо людина не ставить собі за мету самовдосконалюватися, якщо її вільний час нічим не заповнений, то відбувається деградація дозвілля, збідніння його структури.