Океанія

У цьому регiонi є два типи територiй:

а) територiї, народи яких вже мають власну державнiсть, яку здобули порiвняно недавно, проте вона вже є стабiльною та усталеною;
б) територiї, народи яких ще не мають державностi, проте користуються широкою автономiєю в управлiннi.

До першого типу можна вiднести Фiджi (столиця - місто Сува), Кiрiбатi (столиця - місто Баїрiкi), Захiдне Самоа (столиця - місто Апiа), Науру (столиця - місто Янгор), Тувалу (столиця - місто Ваяку), Соломоновi Острови (столиця - місто Гонiара), Вануату (столиця - місто Порт-Вiла), Тонга (столиця - місто Нукуалофа), Федеративнi Штати Мiкронезiї (столиця - місто Палiкiр), Палау (столиця - місто Корор), Маршаловi Острови (столиця - місто Маджуро). Щодо цих держав можливi лише деякi корекцiї територiй, пов´язанi з остаточним розпадом колонiальної системи.

До другого типу територiй належать теперiшнi напiвколонiальнi володiння Францiї, Великобританiї, США, Нової Зеландiї, Австралiї, Чилi. Розглянемо кожну з цих територiй.

Острiв Рiздва, що в Iндiйському океанi, тепер належить Австралiї, проте переважну бiльшiсть його населення становлять китайцi та малайцi, що мають мiсцеве самоуправлiння. Немає тiсних транспортних зв´язкiв з метрополiєю. Достатня кiлькiсть населення. Цi чинники дають змогу прогнозувати незалежнiсть цього острова у майбутньому.

Острiв Норфолк. Уже натепер тут склався окремий етнос. Австралiйський уряд практично не втручається у внутрiшнi справи. Автономiю мiсцеве населення отримало ще у 1856 р. З 1913 р. цю автономiю ще бiльше розширено. Все це дає змогу прогнозувати утворення незалежної держави на Норфолку. Столицею стане теперiшнiй центр місто Кiнгстон.

Пiвнiчнi Марiанськi острови поки що залишаються пiд управлiнням США, проте у завершальнiй стадiї розпаду колонiальної системи, з одного боку, i у зв´язку з неактуальністю США в ролi супердержави - з iншого, не буде сенсу нi для США, нi для самих островiв зберiгати колонiальний статус. Вiддаленiсть i вiдокремленiсть вiд метрополiї робить сепарацiю природною та еволюцiйною. Вже сьогодні мiсцеве населення має широку автономiю, зокрема свiй законодавчий орган. Американцi становлять тут тимчасове населення, яке до того ж не має бiльшостi. Корiннi народи чаморро i палао вже нині володiють практично усiєю повнотою влади. Тому утворення власної держави на Марiанських островах є справою недалекого майбутнього. Цьому сприяє i європеїзацiя аборигенiв із одночасним збереженням нацiональних особливостей. Треба враховувати ще й те, що у ХХ столітті цей регiон мав чимало прецедентiв утворення незалежних держав з колишнiх колонiй США. Столицею нового утворення стане місто Сайпан.

Острiв Гуам видiляють в окрему одиницю з архiпелагу Марiанських островiв. Це зроблено не лише з огляду на його стратегiчне значення, але й через етнiчнi особливостi. Тут сформувалася власна культура, що вiдособлює чаморро Гуаму вiд iнших племен чаморро. Культура жителiв Гуаму більше наближена до латиноамериканської, нiж до океанiчної чи культури США. Американцi становлять менше третини населення. Це переважно вiйськовослужбовцi та їхні родини. Зі зміною геополiтичної ролi США (чи державних утворень, що прогнозуються на їх території) стане непотрібною і військова база на Гуамі - тож американські військовики, очевидно, переселяться на континент. Початки майбутньої державностi помiтнi вже нині. Населення острова формально вважається громадянами США, проте воно не має права обирати своїх представникiв до конгресу. З 1950 р. тут запроваджено широке самоуправлiння, яке вилилось у створення законодавчого органу - Конгресу Гуаму. З 1970 р. губернатор обирається тiльки з мiсцевих громадян вiльним голосуванням. Отже, прогнозується виникнення незалежного державного утворення Гуам. Столицею залишиться теперiшнiй адмiнiстративний центр місто Аганья.

Ситуацiя в Американському Самоа подібна до ситуацiї на островi Гуам. Корiнне населення становить бiльшiсть, є свiй законодавчий орган, губернатор та його заступник обираються з числа самоанцiв. У 1960 р. самоанцi вибороли власну конституцiю. До 1899 р. Захiдне i Схiдне Самоа iснували разом, тому розглядався варiант об´єднання цих двох частин архiпелагу, проте тривале розділення породило i суттєвi вiдмiнностi у культурi народiв цих частин. Самоанцi Захiдного Самоа значно краще зберегли власну культуру та самобутнiсть, у той час як самоанцi Американського Самоа зазнали сильного впливу американської культури. Тому об´єднання архiпелагу малоймовiрне і Західне Самоа стане незалежним. Столицею нової держави буде місто Паго-Паго.

Острови Джарвiс, атол Пальмiра й iншi американськi володiння у цьому регiонi фактично незаселенi.

Нова Каледонiя вже сьогодні є практично незалежним утворенням. Пiсля Другої свiтової вiйни за незалежнiсть стали висловлюватися не тiльки аборигени та змiшане населення, але й французи, що проживають тут. Канаки (основне мiсцеве населення острова) не раз зi зброєю намагалися вибороти незалежнiсть (великi повстання 1878, 1917 рр.). Проте тодi для цього ще не було нi зовнiшнiх, нi внутрiшнiх умов. Але пiд час розпаду французької колонiальної iмперiї у канакiв виникла нова проблема. Загострилися суперечності мiж канаками та мiсцевою французькою общиною, що вкорiнилася на островi. Цi общини мають приблизно однаковий полiтичний вплив, тому мiж ними виникла запекла конкуренцiя, i французька община різко виступила проти незалежностi країни. Внаслiдок цього конфлiкту метрополiї вдалося утримати острiв у своєму володiнні навiть тодi, коли сусiднi колишнi британськi та новозеландськi колонiї, що були готовi до самостiйного розвитку значно менше нiж канаки, стали незалежними державами. Проте iншого варiанта, крiм створення незалежної держави, Hова Каледонiя не має. Францiя так чи iнакше змушена буде вiдмовитися від усiх своїх заморських володiнь, а прибуле населення, незважаючи на свою значну чисельнiсть, не має нi структури, нi коренiв, нi виразних iнтересiв. Маючи статус заморської територiї, Нова Каледонiя вже слабо прив´язана до метрополiї, тому можна прогнозувати швидке виокремлення Нової Каледонiї в незалежну державу зi столицею у місті Нумеа. Для цiєї держави вже сформовано вiдповiдну структуру влади. Управнi функцiї на мiсцевому рiвнi та у питаннях зовнiшньої полiтики, що стосуються сусiднiх островiв, наразі перебрала на себе мiсцева територiальна асамблея.

Острови Уолiз i Футуна - залишки території Французької iмперiї . Тепер бiльше двох третин населення тут становлять увеа та футуни. Французи перебувають тiльки тимчасово, забезпечуючи дiяльнiсть вiйськової бази. Влада значною мiрою зосереджена в руках мiсцевого населення. Францiя здiйснює, по сутi, тiльки опiкунськi функцiї. Столицею стане місто Мата-Уту.

Французька Полiнезiя (острови Товариства, Тубуаї, Туамоту, Рапа, Бас, Маркiзькi). Цi територiї особливi тим, що, на вiдмiну вiд решти Океанiї, тут iснувала досить розвинена держава ще перед приходом європейцiв. Острови не було завойовано у класичному розумiннi цього слова характерним для Францiї способом. У цьому вiддаленому куточку Тихого океану зробити це було непросто. Тому спочатку захоплення здiйснювалося шляхом пiдкупу. До кiнця ХХ століття народи островiв зберегли свою самобутнiсть та мову. Навчання у мiсiонерських школах ведеться тiльки мiсцевими мовами. Основним консолiдуючим i державотворчим етносом стануть, очевидно, таїтяни. Саме вони у другiй половинi XIX століття створили сильну державу й об´єднали навколишнi острови. До 1903 р. острови не були колонiєю Францiї, а перебували тiльки пiд її протекторатом. Район островiв має значнi рекреацiйнi ресурси, що є достатнім чинником для економiчної незалежностi. Населення прагне вiдновлення незалежностi, причому дедалi активнiше. В 1958 р. острови отримали статус заморської територiї внаслiдок жорсткої боротьби мiсцевого населення та змiшаних груп. Мiсцеве населення рiзко виступало проти проведення Францiєю ядерних випробувань на атолi Мороруа. Можна розглядати варiант роздiлення сучасної Французької Полiнезiї на окремi групи островiв, якi б стали незалежними державними утвореннями. Проте цей варiант протягом прогнозованого періоду малоймовiрний, позаяк рiвень розвитку окремих народiв недостатнiй для цього. В доколонiальний перiод тут була єдина велика держава, а, крiм острова Таїтi, серед островiв немає значних консолiдуючих центрiв. Тому найiмовiрнiше, що пiсля здобуття незалежностi острови стануть федеративним державним утворенням, можлива назва якого - Полiнезiйська Федерацiя. Столицею стане теперiшнiй адмiнiстративний та економiчний центр місто Папеете на острові Таїтi.

Острiв Нiуе - самоуправна територiя у вiльнiй асоцiацiї з Новою Зеландiєю. Європейцям вдалося закрiпитися тут лише у 1874 р. До цього жоднi спроби не мали успiху. Населення трималося вiдособлено. У 1903 р. острiв виведено з адмiнiстративного пiдпорядкування островам Кука. На сьогодні тут сформовано практично всi основнi владнi структури. Є парламент, уряд, виборний прем´єр-мiнiстр. Нова Зеландiя здiйснює лише функцiї зовнiшнього захисту. Отже, острiв вже тепер є фактично незалежним i незабаром, очевидно, ця незалежнiсть стане офiцiйною. Столицею буде теперiшнiй адмiнiстративний центр місто Алофi.

Острови Кука мають такий самий статус, що й острови Нiуе. Особливiсть полягає хiба в тому, що тут є ще й дорадчий орган (арiкi), який обирається з мiсцевих вождiв i вiдiграє роль верхньої палати, тобто захищає iнтереси кожного окремого острова, де є окреме плем´я чи народ. У такий спосіб захищенi права регiонiв, що дає підстави говорити про стабiльнiсть. Ця особливiсть лише пiдтверджує можливiсть незалежностi островiв у близькому майбутньому. Столицею стане сучасний центр місто Аваруа.

Острови Токелау перебувають пiд протекторатом Нової Зеландiї. Натепер це одна з її найвiдсталiших територiй. Уряд вважав недоцiльним сприяти розвиткові островiв i тому намагався переселити мiсцеве населення до Нової Зеландiї, проте наштовхнувся на сильний опiр. Полiнезiйцi Токелау вирiзняються тим, що їм вдалося повністю зберегти власну культуру. Вони практично не асимiльованi. Влада на островах сьогодні належить мiсцевим органам самоуправлiння, якi обираються серед мiсцевого населення островiв. Район сприятливий для розвитку туризму, що може дати роботу більшості мешканців островiв. Усi цi чинники дають змогу прогнозувати видiлення Токелау в окрему державу зi столицею на атолi Факао.

Острiв Пiткерн - нині невелика колонiя Великої Британiї. Тут сформувалося специфiчне населення на основi англо-саксонського i таїтянського етнiчних елементів. Мiсцеве населення розмовляє своєрiдною мовою, яку лiнгвiсти видiляють в окрему групу. Вона являє собою поєднання англійської й таїтянської мов, причому з першої переймає граматичну структуру, а з другої - велику кількість лексичного запасу. На островi є власний законодавчий орган, розвинута мережа загальноосвiтнiх шкiл. Молодь навчається переважно у Новiй Зеландiї, що сприяє формуванню освіченої елiти. З Великою Британiєю зв´язок слабкий через значну вiддаленiсть. Отже, є достатнi пiдстави прогнозувати виокремлення острова (ймовiрно, з кiлькома iншими сусiднiми дрiбними островами, що є британськими колонiями) в етнодержавне утворення, столицею якого стане адмiнiстративний центр острова - місто Адамстаун.

Острiв Пасхи перебуває тепер пiд управлiнням Чилi, проте мiсцеве населення зовсім вiдрізняється вiд чилiйцiв, має власну давню культуру i писемнiсть, власний орган управлiння - Раду старiйшин. Вже сьогодні вiдбуваються процеси вiдновлення культурної спадщини народу острова. Тому в майбутньому тут прогнозується утворення власної держави.

Австралія

Пiсля того, як цей континент став колонiєю Великої Британiї, його використовували як мiсце заслання злочинцiв та iнших нелояльних урядовi людей. Це мало великий, якщо не вирiшальний, вплив на формування австралiйської нацiї. Прибуле населення не вiдрiзнялося високими нормами моралi та гуманiзмом. Важкi умови iснування вимагали вiд людини вміння володiти зброєю. Мiсцеве населення перебувало на значно нижчому щаблi розвитку, що призвело до його тотального винищення. На вiдмiну вiд Америки, де в багатьох районах мiсцеве населення i тепер становить бiльшiсть, в Австралiї його майже повністю знищили або витiснили в пустельнi райони. Наприкiнцi ХХ столiття аборигенiв залишилося не бiльше 100 000 осiб. Нині австралiйський уряд і прийшле "цивiлiзоване" населення активно використовують аборигенiв та їхнi звичаї для заманювання туристiв. Тут не спостерiгається таких процесiв, як у США, де багато нащадкiв iндiанцiв прагнуть вiдшукати корiння своїх предкiв, проте, з iншого боку, вiдбувається вигiдний симбiоз рас, який дає можливiсть аборигенам зберiгати та розвивати власну культуру, а австралiйцям - отримувати прибутки i виглядати в очах свiтового спiвтовариства "добрими меценатами". Щодо державностi аборигенiв, то про це говорити поки що рано. Перш за все, незважаючи на те, що аборигени мають деякi прагнення до автономiї, цi прагнення зумовленi переважно бажанням ліпшого соцiального забезпечення. Поступово цi проблеми Австралiя вирiшуватиме, оскiльки її уряд вважає себе урядом цивiлiзованої демократичної країни та намагається досягнути того ж рiвня соцiального захисту населення, що й у країнах Захiдної Європи. Таким чином, аборигени тепер претендують лише на культурну автономiю. Вони не мають достатньої соцiальної структури, елiти, великих консолiдуючих центрiв.

Hа вiдмiну вiд Америки, прийшле населення Австралії значно однорiднiше етнiчно, та й територiальний розподiл рiзних етнiчних груп також достатньо рiвномiрний. Крiм того, порiвняно мала чисельнiсть населення, вiдсутнiсть сильних регiональних елiт сприяли однорiдностi австралiйської нацiї, вiдсутностi в Австралiї значних етнотворчих осередкiв.

Hаведенi чинники не дають пiдстави прогнозувати територiальнi змiни в Австралiї на прогнозований перiод. Столицею, очевидно, залишиться місто Канберра.

Нова Зеландія

Ситуацiя багато в чому подiбна до австралiйської, проте, на вiдмiну вiд Австралiї, Нову Зеландiю заселяли переважно представники аристократiї. Тут переважає шотландський етнiчний елемент. Це стало однiєю з причин того, що в Новiй Зеландiї збереглося корiнне населення (маорi), яке проживає компактно на пiвнiчному сходi та півдні країни. Урядова полiтика спрямована на розвиток культури мiсцевого населення як особливого символу країни. Мiсцеве населення у другiй половинi ХХ столiття не проявляло якихось значних прагнень до незалежностi. Майже всi мiста та промисловi осередки контролюються бiлим населенням, тому маорi не мають консолiдацiйних центрiв. Все це не дає змоги прогнозувати незалежність територiй проживання маорi. Бiльше того, враховуючи толерантність бiлих новозеландцiв до корiнного населення, повагу до його культури, близькість менталітетів, можна прогнозувати консолiдацiю всього населення в єдиний новозеландський етнос, що об´єднує рiзнорасове населення країни. Його культура поєднує багату й оригінальну культуру маорi та європейську цивілізованість і високий рiвень розвитку. В цьому разі не можна говорити про асимiляцiю, оскільки не втрачається нi культура, нi iсторiя, нi ментальнiсть маорi. Дуже ймовiрно, що збережеться й мова маорi, в крайньому разі, вона суттєво вплине (i вже впливає) на новозеландський дiалект англiйської. Два близькi за ментальнiстю народи рiзних рас, якi дуже вiдрiзняються за рiвнем суспiльного розвитку, зливаючись, поєднують європейський рiвень, маорiйську адаптованiсть до природних умов i культурну самобутність.

Таким чином, територiальних змiн Нової Зеландiї не прогнозується. Столиця залишиться у місті Веллiнгтон.

Папуа-Нова Гвінея

Основне населення цiєї країни - папуаськi народи. З виникненням держави цих народiв серед них вiдбуваються консолiдацiйнi процеси. Тому роздiлення Папуа-Hової Гвiнеї малоймовiрне. До папуаських народiв належить також основне населення захiдної частини острова Hова Гвiнея (Захiдного Iрiану), яке тепер перебуває пiд управлiнням Iндонезiї. Пiд час сепарацiйних процесiв у цiй країнi Захiдний Iрiан, найвiрогіднiше, буде приєднано до теперiшньої Папуа-Hової Гвiнеї. Ймовiрно, що назвою країни буде етнічна назва її народів - папуа.

Межi.
Папуа - сучасна Папуа-Hова Гвiнея; iндонезiйська провiнцiя Iрiан-Джая. Столиця - місто Порт-Морсбi.