Бiльшу частину цього континенту можна вiднести до типу 3, тобто до колонiзованих територiй. Проте на значній частині саме цих територiй сформувалися новiтнi нацiї, якi на основi материнської європейської культури, увібравши особливості асимiльованих корiнних народiв, утворили власнi культури, що активно розвиваються. Для таких країн характерно те, що переважна бiльшiсть їхнього населення - нащадки переселенцiв з Європи, насамперед пiвденної та схiдної. В цих країнах етнiчна ситуацiя стабiльна, тобто тут сьогодні не iснує якихось значних проблем у мiжетнiчних стосунках. Цi країни характеризуються найвищим на континентi рiвнем економiчного та полiтичного розвитку. Розташовані вони на пiвднi континенту. До них можна вiднести Аргентину, Уругвай, Чилi. Досить стабiльна етнiчна ситуацiя i в Парагваї, населення якого також можна вважати сформованою новiтньою нацiєю. Проте основою цiєї нацiї стало корiнне iндiанське населення. А рiвень розвитку Парагваю суттєво нижчий, нiж його пiвденних сусiдiв.

Поряд з цим, переважна бiльшiсть держав пiвночi континенту має значнi проблеми з нацiональним питанням. Тут поряд існують вiдмiнностi у культурному, економiчному, релiгiйному планi як мiж нащадками переселенцiв, так i мiж корiнними етнiчними групами (хоча iндiанцiв також можна вважати переселенцями, якi прибули на цей континент за кiлька тисячолiть перед європейцями). Цi вiдмiнностi досить часто призводять до вiдкритої ворожнечi мiж рiзними групами населення. Деколи доходить до збройних сутичок. До таких країн можна вiднести Бразилiю, Колумбiю, Еквадор, Перу, Болiвiю. Для цих країн характерні полiтична нестабiльнiсть, нерiвномiрний економiчний розвиток, а також наявнiсть рiзних достатньо сформованих i структурованих етнiчних груп, що усвiдомлюють свої етнiчнi iнтереси. Ці інтереси в рамках сучасних держав часто входять у суперечнiсть з iнтересами iнших етнiчних груп, передовсiм тих, що домiнують у тій чи іншій країнi. Тому тут активно розвиваються сепарацiйнi процеси. Паралельно вiдбувається консолiдацiя етнiчних груп, близьких за походженням, iнтересами, ментальнiстю. Таким чином, можна передбачити, що внаслiдок загострення полiтичних суперечностей, сепарацiйних i консолiдацiйних процесiв на територiї цих країн виникатимуть новi стiйкi етнополiтичнi утворення.

Промiжними мiж цими двома групами країн є Венесуела, Гайана, Суринам, Гвiана, етноси в яких хоча й не повністю консолiдувалися в новi нацiї, проте значної етнiчної конфронтацiї немає, а рiзниця мiж рiвнями рiзних етносів дуже велика. Можна прогнозувати достатню стабiльнiсть в цих країнах i, ймовiрно, консолiдацiйнi процеси в них призведуть до пришвидшеного розвитку етнiчних груп i формування нацiй на основi вже існуючих країн.

Аргентина

Можна вважати, що з часу проголошення у 1810 р. незалежностi вiд Iспанiї в Аргентинi утворився новий аргентинський етнос, основними компонентами якого стали креоли, iндiанцi, iспанцi. Бiльша частина iндiанського населення, якiй вдалося зберегтися у приандських районах, зробила значний вплив на формування культури та побуту аргентинської нацiї. Визвольна вiйна проходила пiд гаслом рiвностi iндiанцiв, негрiв, метисiв та креолiв. Колонiсти, якi прибували освоювати провiнцiю Рiо-де-Ла-Плата, були чоловiками. Тому, незважаючи на юридичнi заборони, вiдбувалося поступове змiшування етносiв. Основою сучасного аргентинського етносу стали гаучо, що сформувалося внаслідок змiшаних шлюбiв між основними компонентами аргентинської нацiї. Помiтнi сепарацiйнi процеси були тiльки у першi роки незалежностi (1820-1850 рр.), причому вони мали чисто економiчний характер, що проявлялося в інтенсивнішому розвитку прибережних провiнцiй. Пiсля силового придушення цих сепарацiйних рухiв усi провiнцiї об´єдналися навколо Буенос-Айреса. Пiзнiшi емiгранти, переважно iталiйського та слов´янського походження, суттєво не змiнили етнiчної ситуацiї в країнi. Тому тепер становище можна вважати стабiльним. Первиннi етнiчнi компоненти вiдокремлено майже не збереглися. В країнi немає жодних етнiчних груп, якi б компактно проживали й були структурованi. Тому тут не прогнозується жодних територiальних змiн. Претензiї Аргентини на Фолклендськi (Мальвiнськi) острови навряд чи достатньо обґрунтованi. Адже на цих островах сформувався власний, переважно англомовний етнос, що претендує на незалежнiсть.

Уругвай

Уругвайський етнос протягом тривалого часу формувався без прямого впливу колонiзаторiв, позаяк територiя країни до XVIII століття перебувала поза контролем iспанського уряду i колонiзацiя проводилася досить в´яло. Тому на формування уругвайцiв як окремої нацiї дуже великий вплив мало мiсцеве населення, яке на початку колонiзацiї становило абсолютну бiльшiсть. Про це свiдчить i те, що пiд час заснування сучасної столицi Монтевiдео тiльки керiвниками загону були iспанцi, в той час як iндiанцi виконували основнi роботи. Основу сучасного уругвайського етносу становлять, як i в Аргентинi, гуачо, проте вони мають бiльшу частину iндiанського компоненту, нiж аргентинцi, і домiшки португальського населення. У 1741 р. велася справжня вiйна з iндiанцями чарруа. Проте на сьогоднi iндiанцi злилися в єдине цiле з прийшлим населенням, є надто малочисельними i перебувають на низькому рiвнi розвитку. Не спостерiгається жодних тенденцiй до їх вiдокремлення. Виходячи з цього, тут не прогнозується жодних територiальних змiн.

Парагвай

На сьогоднi це практично однонацiональна держава. Парагвайцi розмовляють iспанською та мовою гуаранi. Видiляють також племена тупi-гуаранi, яких вiдрiзняє вiд парагвайцiв хiба те, що вони продовжують дотримуватися старих традицiй. Тому якiсь сепарацiйнi тенденцiї на територiї їх проживання малоймовiрнi. Парагвай можна вважати типовим прикладом нацiональної держави iндiанцiв. Його кордони майже збігаються з межами етнiчних земель гуаранi. Тому не прогнозується суттєвих змiн на територiї сучасного Парагваю.

Чилі

Як єдине цiле чилiйська нацiя склалася наприкiнцi XVII століття. На сучасному етапi у Чилi навряд чи можна прогнозувати якісь значні джерела сепарацiї, крiм територiй, заселених племенами арауканiв (їх самоназва - мапуче, що перекладається як "люди землi"). Про можливiсть такої сепарацiї говорить той факт, що Арауканiя була завойована тiльки в 1883 р. за допомогою пiдкупу вождiв рiзних племен. Iспанськi конкiстадори наштовхнулися на запеклий опiр мапуче. Вони були змушенi пiдписати мирний договiр з iндiанцями в 1773 р., за яким Арауканiя визнавалася незалежною. Пiсля пiдкорення араукани не влилися в чилiйський етнос. Цьому сприяли специфiчна ментальнiсть, територiальна, економiчна та культурна вiдособленiсть. Мапуче вороже ставляться до "бiлих". Тому не раз виникали конфлiкти мiж мапуче та представниками уряду. Навiть пiсля вiйськової поразки мапуче зберегли за собою свої землi. Офiцiйний уряд не надто наполягав на переселеннi мапуче, а створив резервацiї на мiсцях їх компактного проживання. Причиною цього було побоювання нових виступiв. Нині чисельнiсть iндiанського населення зростає. Багато мапуче працюють у мiстах. Поступово формується прошарок iнтелiгенцiї. На сьогоднішній день мапуче можна вважати зрiлим сформованим народом, який повністю готовий до формування власного етнодержавного утворення.

Пiсля соцiальних експериментiв i диктатури Чилi твердо стала на шлях демократичного розвитку. Тому можна припустити, що офiцiйному урядові для пiдвищення свого авторитету не буде вигiдно суперечити прагненню мапуче до незалежностi. Тому прогнозується виникнення етнодержавного утворення народу мапуче - Арауканiї.

Межi.
Арауканiя - сучаснi провiнцiї Арауко, Бiо-Бiо, Мальєко, Каутiн, Осорно. Столиця - теперішній консолiдацiйний та iсторичний центр народу мапуче місто Темуко.

Чилi - решта територiї сучасного Чилi. Столиця - місто Сантьяго.

Бразилія

Одна з найбiльших країн Пiвденної Америки. Якщо не брати до уваги нижчого рiвня економiчного розвитку, то багато в чому її можна порiвняти зi США. Проте у деяких внутрiшнiх районах тут залишилося корiнне iндiанське населення, яке майже не зазнало європейського впливу. Разом з тим, в iнших районах прийшле населення, змiшуючись з корiнним, дало початок новим етнiчним формацiям, якi, маючи спiльну мову, все бiльше роздiляються культурно. Тепер Бразилiя увiйшла в смугу економiчної кризи, що сприяє полiтичнiй нестабiльностi та пiдриває єднiсть країни, тим бiльше що з етнiчного погляду пiдстави для сепарацiйних процесiв бiльш нiж достатнi. Тому можна припустити виникнення на територiї сучасної Бразилiї кiлькох етнодержавних утворень. Адмiнiстративний подiл Бразилiї також сприяє роздiленню, оскiльки досить точно окреслює етнiчнi територiї корiнного населення та зони впливу нових етнiчних формацiй. Бразилiя є федеративною республiкою, а полiетнiчнi федерацiї мають виразну тенденцiю роздiлення на окремi нацiональнi держави. Можна передбачити, що ці держави виникатимуть на основi таких територiй: Пiвнiчно-схiдна частина країни, Схiдне узбережжя, Центральнi райони, Пiвденна Бразилiя, Аравакiя, Амазонiя.

Пiвнiчно-схiдна частина. З початку колонiзацiї Бразилiї на цiй територiї складалася окрема етнiчна спiльнота. В штатах Пара й Амапа оселялися переважно вiйськовi та першi дослiдники, якi не займалися плантаторським господарством, оскiльки тут були природнi умови, не надто спиятливi для цього. Тому в цих штатах, як правило, не використовували працю негрiв, завезених з Африки. Через нестачу жiнок європейського походження португальцi брали за дружин iндiанок. Багато з них прагнули одружитися з дочками вождiв, бо це давало можливiсть експлуатувати iндiанцiв. За звичаями багатьох iндiанських племен, нацiональна приналежнiсть визначалася по батькiвськiй лiнiї. Тому представники змiшаного метисного населення здебільшого не вважалися повноправними членами племен. Таким чином, починаючи з XVII століття, метиси почали видiлятися в окрему етнiчну спільноту, яка поєднала португальську культуру з iндiанськими традицiями. Стiйкiсть iндiанського культурного елементу, який не надто виявлявся зовнi, пiдсилювалася тим, що дiти виховувалися матерями (а саме жiнки найбiльше були зв´язанi з iндiанською культурою). Поступово метиси, або як вони себе називають - каболо - добилися заборони втручання бiлих у їхнi общини. Це було затверджено колонiальними властями наприкiнцi XVIII століття. Їхнiй вiдiрваностi вiд iндiанського корiння сприяло часте залучення метисiв на вiйськову службу для пiдкорення так званих "диких iндiанцiв", яке, розпочавшись у другiй половинi XIX століття, продовжується й понині. Це, звичайно, зумовлює ворожiсть з боку iндiанцiв Амазонiї, якi внаслiдок дедалi бiльшого усвiдомлення спiльностi iнтересiв поступово зливаються в єдине цiле, зовсім iзольоване вiд метисiв. Тому можна говорити про формування нового етносу на основi каболо. Також є й iсторичний прецедент їх державностi. Пiд час вiйни за незалежнiсть на територiї штату Пара було створено Республiку Пара, яка iснувала протягом досить тривалого часу. Штати Пара й Амапа є вiдносно мало заселеними, слабо зв´язаними з iншими частинами Бразилiї, досить вiдсталими, тому не можна говорити про якесь велике прагнення бразилiйцiв (Сан-Паулу, Рiо-де-Жанейро) утримати цi територiї, особливо в час економiчної кризи. Hайважливiшими транспортними артерiями є Амазонка та її притоки, якi переважно забезпечують внутрiшнi транспортнi потреби цих територiй, але не дають зв´язку з основною частиною країни. На межах iндiанських земель й понині iснують вiйськовi застави, склад яких i надалi формується із середовища каболо. Виходячи з наведених чинникiв, прогнозується виникнення етнодержавного утворення каболо Пара-Амапа.

Схiдне узбережжя включає штат Байя та меншi прибережнi штати. Природнi умови цiєї територiї сприятливi для вирощування цукрової тростини, що й викликало розквiт работоргiвлi, оскiльки негри були міцнішими й витривалiшими робiтниками, нiж iндiанцi Амазонiї. Крiм того, iндiанцi зневажали землеробство та людей, пов´язаних з ним. Змiшанi шлюби португальцiв з неграми призвели до формування нового етнiчного елементу - мулатiв. Їхня культура увiбрала традицiї африканських племен та деякi мiсцевi iндiанськi звичаї. З iндiанцями мулати перебували переважно у ворожих стосунках, оскiльки загони, що спрямовувалися у джунглi, часто формувалися з рабiв-утiкачiв. Не було тiсних стосункiв також iз сусiднiм метисним населенням через деяку зверхнiсть та закритiсть останнiх. Нинi ця диференцiацiя продовжує поглиблюватися. Збереглася дискримiнацiя з боку "бiлих" Пiвдня. Тепер основнi промисловi та полiтичнi центри розташовані переважно у центральнiй частинi Бразилiї. Тому мулатам продовжують ставити перепони, наприклад, у просуваннi кар´єрною драбиною, пiд час служби у вiйську тощо. У мiстах штату Байя значну частку негритянського населення становлять вихiдцi з Судану, котрi принесли з собою елементи мусульманської культури. В економiчному планi Байя залишається одним з найважливiших постачальникiв рослинної продукцiї сiльського господарства, має значнi гiдроресурси та нафту, що дає змогу цьому регiону легше пережити економiчну кризу, перший спалах якої в Бразилiї був у 1998 р. Беручи до уваги цi та iншi чинники, прогнозується виникнення в цiй частинi країни етнодержавного утворення, етнiчною основою якого будуть мулати. Назвою цього утворення, ймовірно, стане Байя - назва найбільшого штату.

Центральна частина Бразилiї також має суттєвi особливостi, що вплинули на формування етносів цiєї територiї. Колонiзувалася вона переважно вихiдцями з пiвденної частини Португалiї, яка довший час була пiд впливом арабiв, що наклало свiй вiдбиток на її населення. Вихiдцi з пiвдня Португалiї зберегли свою вiдособленiсть i на новому мiсцi. Вони представляли переважно клас ремiсникiв. Тут значно менше, нiж на Схiдному узбережжi, прижилося плантаторне землеробство i, вiдповiдно, було завезено менше негритянського населення. У той же час, подiбно до штату Пара, хоча й у менших масштабах, вiдбувалося змiшування з iндiанцями. Таким чином, склався новий протоетнос, названий "гаушо" на зразок аргентинських гаучо. Бiльшiсть великих мiст також було засновано португальцями Пiвдня. Отже, цiлком доречно говорити про вiддiленiсть цiєї етнiчної спiльноти як вiд iндiанцiв, так i вiд мулатiв та метисiв. Зростає невдоволенiсть населення центральної Бразилії економiчним станом внутрiшнiх районiв країни. Бiльшiсть жителiв мiст вважають, що саме вони "рятують" внутрiшнi райони від повного банкрутства. В умовах економiчної кризи цi суперечностi поглиблюються i набувають уже нацiональних масштабів. Жителi центрально-схiдних штатів Бразилiї iдентифiкують себе як певну етнiчну окремiшнiсть. Тому, незважаючи на метропольне становище цiєї територiї в сучаснiй Бразилiї, й тут можливi сепарацiйнi тенденцiї. Проте основною функцiєю цiєї територiї пiд час сепарацiйних процесiв у Бразилiї буде, очевидно, їх стримування. Саме ця частина, очевидно, стане головним спадкоємцем сучасної Бразилiї, зокрема за цiєю частиною залишиться теперішня назва країни. Саме для цiєї частини характерний етнiчний тип "чистого" бразилiйця, бразилiйська ментальнiсть i культура.

Пiвденнi райони колонiзувалися зовсiм iншим етнiчним елементом, нiж центральнi, - крiм вихiдцiв з пiвнiчної Португалiї, тут особливо багато нащадкiв поселенцiв з iнших європейських країн. Крiм того, вплив корiнного iндiанського населення (яке етнiчно суттєво вiдрiзняється вiд iндiанцiв центральної частини та Амазонiї) на сформовану тут етнiчну спiльноту значно більший. Першi колонiсти були просто асимiльованi мiсцевими жителями. Iндiанський вплив був настiльки сильним, що тут не прижилася чиста португальська мова, а виникла нова мова, названа "лiнґуа-жерал", що дала iндiанським мовам португальську граматику, а сама взяла з цих мов багато слiв, особливо для назв рослин i тварин. Великий вплив на формування населення пiвденних штатiв мали також європейськi емiгранти першої третини ХХ століття. Це були переважно iталiйцi, нiмцi та українцi. Вплив цього етнiчного елементу в регiональнiй елiтi дуже великий. Вiн суттєво позначився на соцiально-психологiчних i культурних особливостях населення цiєї територiї. За багатьма ознаками воно ближче до Аргентини й Уругваю, нiж до Центральної Бразилiї. До iндiанського корiння це населення вже не може повернутися i злитися з ним, оскiльки його культура значно ближча до європейської, нiж iнших частин Бразилiї. Вищий рiвень життя, високий рiвень культури, розвинена й структурована регiональна елiта цiєї територiї суперечать з її периферiйним трактуванням у центрi й вiдсутнiстю значного впливу на ситуацiю в країнi. Це вже тепер спричинило значнi сепарацiйнi рухи. Із загостренням кризи в Бразилiї, найiмовiрнiше, саме ця її частина дасть найпотужнiший поштовх для роздiлення країни. Етнополiтичне утворення, яке прогнозується на цiй територiї, має шанси стати одним з найрозвиненiших у Пiвденнiй Америцi.

Етнiчною основою Амазонiї, яка прогнозується як окреме етнодержавне утворення, є консолiдованi племіннi об´єднання iндiанцiв, що проживають у внутрiшнiх районах Бразилiї. Значною мiрою процесові консолiдацiї iндiанцiв у єдине цiле сприяли католицькi мiсiонери. Вони створювали мiсiї, в яких селили представникiв рiзних племен i народiв. Це вело до стирання границь мiж близькими за культурою та побутом племенами. Їхньою мовою ставав лiнґуа-жерал з бiльшим відсотком iндiанської лексики. Вiдiрваностi Амазонiї вiд метрополiї сприяв i сам колонiальний уряд, а пiзнiше й уряд незалежної Бразилiї. Протягом тривалого часу iснував закон, який забороняв тiснi стосунки з iндiанцями. В першу чергу це було зумовлено важкодоступнiстю амазонських лiсiв. З iншого боку, в такий спосiб було здiйснено спробу припинити потiк рабiв-утiкачiв у джунглi. Масове освоєння Амазонiї розпочалося тiльки у ХХ столітті, проте воно не стiльки несло iндiанцям цивiлiзацiю, скiльки вело до систематичного витiснення їх з їхнiх земель. Це не раз провокувало збройний опiр корiнного населення. Тепер продовжується прокладання дорiг крiзь джунглi, а індіанці змушені покидати свої iсторичні територiї. Вiдповiддю на це є дедалi продуманiший та органiзованiший опiр на полiтичному рiвнi. Інтенсивно розвивається полiтична елiта. Це, врештi, призведе до виокремлення Амазонiї в незалежну державу. Адже розбiжностi в iнтересах населення Амазонiї й iнших частин Бразилiї настiльки великi, що в рамках однiєї держави їхнє неконфлiктне iснування неможливе. Hа економiчну доцiльнiсть такого кроку вказує й те, що джунглi Амазонiї ще слабо розвiданi щодо мiнеральних ресурсiв. Проте вже нинi дуже цiнним ресурсом є сам тропiчний лiс. Адже на нього припадає значна частина кисню, виробленого на нашiй планетi. Отже, вiн має загальнолюдське значення. В умовах екологiчної кризи, яка загострюється, такий ресурс буде великим козирем у руках незалежної iндiанської держави.

Етнодержавне утворення аравакiв виникне на основi штатiв Родонiя та Акрi. В цих штатах араваки проживають компактно та є достатньо сконсолiдованими. Араваки не задоволенi прокладанням автодорiг крiзь джунглi. Виокремлення в штати пiдтверджує їх культурну вiдособленiсть від решти iндiанських народiв Амазонiї. Цi штати слабо зв´язанi з метрополiєю та узбережжям. Та й бразилiйська верхiвка мало зацiкавлена у цих районах. Пiд час сепарацiйних процесiв у сусiднiй Амазонiї, безумовно, буде спостерiгатися й сепарацiя аравакiв. Проте цей народ виразно видiляє себе з-посеред iнших iндiанських племен й, найiмовiрнiше, не буде консолiдуватися з ними. Та й для населення Амазонiї єднання з араваками не надто бажане. Адже значна кількість араваків ранiше проживала на всiй територiї Амазонiї. Ще й нині в багатьох її частинах збереглося аравакське населення. Якщо до Амазонiї приєднаються аравакськi штати, то розсiяне аравакське населення Амазонії не консолiдується з iншими амазонськими племенами, відтак араваки, як сформований i розвинений етнос, претендуватимуть на панiвне становище в усiй Амазонiї. Отже, можна прогнозувати виникнення тут незалежного утворення. Це дасть змогу аравакам зберегти свою нацiональну автентичнiсть, культурнi та мовнi особливостi.

Можна розглядати також можливiсть видiлення з Амазонiї територiї штату Рорайма, що має значнi етнiчнi особливостi. Проте вiдсталiсть i малозаселенiсть цiєї територiї практично не дає жодних підстав для її сепарацiї.

Межi.
Державне утворення метисiв Пара-Амапа - штати Пара й Амапа. Столиця - місто Белен (сучасний адмiнiстративний центр бiльшого із штатiв).
Державне утворення мулатiв Байя - штати Мараньян, Пiауй, Пернамбуку, Сеара, Алагоас, Рiу-Грандi-ду-Нортi, Параїба, Байа, Сержiлi. Столиця - місто Салвадор (iсторичний та сучасний адмiнiстративний центр штату Байя).
Державне утворення бразилiйцiв Бразилiя - штати Мiнас-Жерайс, Мату-Гросу-ду-Сул, Гояс, Еспiрiту-Санту, Сан-Паулу, Рiо-де-Жанейро, федеральний округ Бразилiа. Позаяк iснує сильне суперництво мiж Сан-Паулу та Рiо-де-Жанейро, столиця, ймовiрно, залишиться у місті Бразилiа.
Державне утворення населення пiвденних штатiв Парана - штати Рiу-Грандi-ду-Сул, Санта-Катарiна, Парана. Hайiмовiрнiша столиця - місто Порту-Алегрi, що є центром сепарацiйних процесiв, хоча можливий варiант столицi в місті Курiтiба - полiтичному центрі нащадкiв iндiанського населення Пiвденної Бразилiї.
Державне утворення iндiанцiв амазонських лiсiв Амазонiя - штати Амазонас, Рорайма, Мату-Гросу. Столиця - адмiнiстративний центр штату Амазонас місто Манаус.
Державне утворення аравакiв Аравакiя - штати Акрi та Родонiя. Столиця - адмiнiстративний центр Родонiї місто Порту-Велью.

Болівія, Перу, Еквадор

Цi три країни розглядаються разом, оскільки етнополiтичнi процеси на їхніх територiях тiсно взаємопов´язанi. Тут проживає давнiй iндiанський народ кечуа, який в доколонiальнi часи створив могутню iмперiю iнкiв. На сьогоднi Перу є практично iндiанською державою. Бiльшiсть населення розмовляє мовою кечуа значно ліпше, нiж iспанською. Зберiгся нацiональний дух. Багато опозицiйних рухiв називалися ім´ям iнкі Тупака Амару. Тому в майбутньому можна передбачити виникнення руху за об´єднання колишнiх земель iнкської iмперiї. Прогнозується, що до складу нової держави кечуа увiйдуть територiї Еквадору, заселенi кечуа, захiднi райони Болiвiї, де також проживають кечуа, бiльша частина територiї Перу. Саме через прагнення кечуа до державностi Болiвiя вiд часу проголошення незалежностi не була цiлком єдиною. Зберiгався чiткий подiл на гiрськi райони та схiдну рiвнинну частину. Захiдна гiрська частина, населена переважно iндiанцями, значно розвиненiша. Тут зосереджена бiльша частина промисловостi та бiльшiсть мiнеральних ресурсiв Болiвiї. Про сильний iндiанський вплив свiдчить i те, що у Болiвiї мови кечуа та аймара є державними поряд з iспанською. З самого початку створення Болiвiї її планувалося приєднати до Перу як одну з провiнцiй. Тепер болівійські кечуа культурно та мовно значно тiснiше зв´язанi з кечуа Перу, нiж з власним креольським та метисним населенням сходу країни. Серед iндiанського населення спостерiгається значний природний прирiст, що веде до дальшого збiльшення частки iндiанцiв на заходi. В умовах посилення Перу це стає одним із сприятливих чинникiв для сепарацiйних процесiв у Болiвiї.

Процес етнiчного розвитку Еквадору схожий з болiвiйським. Проте, на вiдмiну вiд Болiвiї, тут більш розвиненi прибережнi райони, заселенi переважно креолами та метисами. Саме тут сформувався економiчний центр країни. Нинi iндiанцi становлять понад половину населення Еквадору, абсолютна бiльшiсть з них - кечуа. Столиця країни розташована на територiї, де переважно проживають iндiанцi, тому їхній вплив на ситуацiю в країнi дедалi зростатиме. Тому активнi сепарацiйнi процеси можна прогнозувати серед iспаномовного населення узбережжя, консолiдуючим центром якого є місто Гуаякiль. З iншого боку, з посиленням сусiднього Перу можна прогнозувати розвиток консолiдацiйних процесiв мiж кечуа Еквадору та Перу. Для Перу схiдна частина Еквадору та болiвiйськi територiї, заселенi кечуа, стануть компенсацiєю за втрачений департамент Лорето, який, за прогнозами, вiдiйде до державного утворення iндiанцiв тропiчних лiсiв на основi племен хiваро, пано, апаро. Серед цих племен зараз спостерiгається суттєве посилення консолiдацiйних процесiв, що зумовлено спiльною боротьбою проти просування перуанцiв (кечуа) у джунглi з метою освоєння видобутку нафти, яка залягає на територiї проживання цих племен. Доходило навiть до зустрiчi вождiв племенi з президентом Перу, на яких обговорювалася можливiсть припинення експансiї промисловостi на схiд, оскiльки вона руйнує ареал мисливських угiдь iндiанцiв, якi прагнуть зберегти свiй традицiйний спосiб життя. Iсторично цi територiї нiколи не були пiд впливом кечуа-iнкiв. Вiйська iмперiї завжди наштовхувалися на жорсткий опiр. Iндiанцi сьєрри (джунглiв) мають i свiй культурний та консолiдуючий центр - місто Iкiтос. Що стосується економiчної "компенсації", то родовища східної частина Еквадору замінять новiй перуанськiй державi Кечуа нафтовi поклади, втраченi з виникненням державного утворення на територiї Лорето.

Hа територiї сучасних Перу та Болiвiї навколо озера Тiтiкака прогнозується також виникнення етнодержавного утворення народу аймара. Протягом багатьох вiкiв аймара чинили активний спротив експансiї iнкiв. Їм вдалося зберегти мову, культуру. Вони виразно iдентифiкують себе як окремий народ, достатньо розвинений i структурований. Аймара мають значний потенцiал для економiчного та культурного розвитку. У Болiвiї вони населяють найрозвиненiшi в економiчному планi райони. Аймара мають iсторичнi прецеденти державностi в епоху середньовiччя. Не раз вiдбувалися спроби вiдновити державнiсть у XIX i на початку ХХ століть. Маючи потужний консолiдуючий центр місто Ла-Пас, аймара безсумнівно здатнi створити незалежну державу.

Межi.
Еквадор (держава iспаномовних еквадорцiв) - узбережжя сучасного Еквадору: провiнцiї Есмеральдас, Монабi, Гуаякiль, Гуаранда, Мачала, Лоя. Столиця - місто Гуаякiль.
Кечуа (етнодержавне утворення народу кечуа) - бiльша частина територiї сучасного Перу, крiм департаментiв Лорето, схiдних частин департаментiв Могуечуа, Пуно та Такна; бiльша частина територiї сучасного Еквадору, крiм прибережних провiнцiй; болiвiйськi провiнцiї Кочабамба, Оруро, Потосi, Чукiсака (крiм крайнього сходу), Тарiха (крiм сходу), пiвнiчна частина провiнцiї Ла-Пас, пiвденний схiд провiнцiї Бенi. Столицею, імовiрно, стане місто Куско, яке в культурному та iсторичному планi значно потужнiше вiд Лiми i є консолiдуючим центром всiх кечуа.
Болiвiя (етнодержавне утворення iспаномовного населення схiдної частини сучасної Болiвiї) - сучаснi болiвiйськi провiнцiї Пандо, Санта-Крус, Бенi (крiм пiвденно-захiдної частини), схiднi частини провiнцiй Тарiха та Чукiсака. Столиця - адмiнiстративний центр провiнцiї Санта-Крус місто Санта-Крус-де-ла-Сьєрра.
Лорето (етнодержавне утворення iндiанцiв тропiчних лiсiв басейну рiки Укаялi) - перуанський департамент Лорето. Столиця - місто Iкiтос.
Аймара (етнодержавне утворення народу аймара) - болiвiйська провiнцiя Ла-Пас (крiм пiвнiчної частини); схiднi частини перуанських департаментiв Могуечуа, Пуно і Такна. Столиця - місто Ла-Пас.

Колумбія

Колумбiя є однiєю з найбiльших полiетнiчних держав Пiвденної Америки, в якiй мiжнацiональнi проблеми тiсно переплелися з полiтичними. Особливо це помiтно стосовно пiвдня країни, який практично не контролюється центральним урядом Боготи. Його контролюють наркотичнi синдикати, до складу яких входить в основному iндiанське населення. Також тут дислокуються найбiльш екстремiстськi ультралiвi органiзацiї бойовикiв, якi є армiєю наркобаронiв. Тобто вже тепер можна говорити, що тут склалася цiлком самостiйна система влади, яка має форму диктатури кримiнальних структур. Позаяк ця система влади має майже повну пiдтримку мiсцевого населення, численнi спроби колумбiйської влади знищити її (навiть за великої пiдтримки iнших країн Америки) навряд чи можуть мати успiх. Цi спроби лише розхитують колумбiйську державу, поширюючи стан, близький до громадянської вiйни, на всю територiю країни. Hайефективнiшим способом лiквiдацiї на цiй територiї осередка злочинностi, що його без перебільшення можна вважати всесвітнім лихом, може були надання повної незалежностi корiнним народам цiєї територiї, а також надання мiжнародної економiчної допомоги для розвитку нової країни. Якщо мiсцеве населення не матиме потреби захищати свої iнтереси вiд колумбiйської влади, йому перестануть бути потрiбними як ультралiвi бойовики, так i наркобарони, фiнансову вигоду вiд спiвробiтництва з якими (а вона для населення є мiзерною порiвняно з прибутками наркобаронiв) може з надлишком компенсувати мiжнародна допомога. Бiльше того, мiжнародне сприяння й вихiд територiї з мiжнародної iзоляцiї суттєво прискорить її економiчний розвиток, що немислимо в теперiшнiй ситуацiї. Основу населення цiєї територiї становлять племена чiбча, якi перед приходом колонiзаторiв вже мали державнi утворення i тому змогли органiзувати сильний опiр першим завойовникам. Нинi вони контролюють територiю свого проживання, незважаючи на постiйну боротьбу проти них уряду та армiї. Iнциденти із захопленням бойовиками американських заручникiв у сiчні 1999 р. (головною умовою звiльнення було повернення племенi ува їхніх споконвічних земель, конфiскованих урядом пiд промислову забудову та сiльськогосподарськi угiддя) ще раз пiдтверджують активне прагнення iндiанцiв до суверенiтету й здатнiсть досягнути його, використовуючи будь-якi способи боротьби.

Наступним джерелом сепарацiї може бути Антiохiя, яка заселялася переважно басками, грузинами, арабами, які не допускали змiшування нi з iндiанським населенням, нi з iспанцями. Вони й дотепер тримаються вiдособлено. Hа їхній територiї розташована значна частина промислових підприємств Колумбiї. Багато торговцiв також належать до представникiв баскiв та грузинiв. Все це веде до формування нової етнiчної спiльноти, яка захоче вiдокремитися, щоб мати ліпшi умови для дальшого розвитку, а не витрачати свого потенцiалу для задоволення чужих iнтересiв, не витягувати економiчно вiдсталi райони внутрiшньої Колумбiї.

У пiвнiчно-схiднiй частинi Колумбiї також формується специфiчний етнос. Його основою є переважно негритянський етнiчний елемент. Це зумовлено розвитком у цьому регiонi плантаційного господарства, для чого з Африки було завезено велику кiлькiсть рабiв. На сучасному етапi етнiчного розвитку це спричинило такi суттєвi вiдмiнностi вiд решти країни, що дає змогу говорити про "колумбiйське Конго". Рано чи пiзно негри Колумбiї будуть добиватися незалежностi. В умовах сепарацiї iнших етнiчних груп i загальної нестабiльностi це, найвiрогіднiше, призведе до виникнення нової держави Магдалена (за назвою рiки, в нижнiй частинi басейну якої лежить ця територiя).

Провiнцiя Чосо за складом населення та географiчними умовами близька до Панами. Пiд час сепарацiйних процесiв населення цiєї територiї, імовiрно, не захоче нi вiдiйти до Антiохiї, нi залишитися в Колумбiї. Та й для незалежностi ця територiя не має жодних умов. Тому найiмовiрнiше, що ця провiнцiя приєднається до Панами. Пiд час проголошення незалежностi Панами вже була спроба так зробити, але урядовi вiйська Колумбії придушили цей виступ.

Центральна частина країни, що нині є метрополiєю, пiсля завершення сепарацiї етнiчних територiй залишиться державою колумбiйцiв i збереже теперiшню назву країни.

Межi.
Магдалена - провiнцiї Цесар, Ля Гуаїра, Магдалена, Болiвар, Сукре, Кордоба, Барранкiлья. Столиця - місто Барранкiлья.
Антiохiя - провiнцiя Антiохiя. Столиця - місто Медельїн.
Какета (держава iндiанцiв) - провiнцiї Потумайо, Амазонас, Какета, Ваупес, Гуанiя, Вiчада. Ймовiрна столиця - місто Мiту.
До Панами - провiнцiя Чосо.
Колумбiя - решта територiї сучасної Колумбiї. Столиця - місто Богота.

Венесуела, Гайана, Суринам, Французька Гвіана Фолклендські Острови

У Венесуелi якихось територiальних змiн не передбачається. Можна розглядати варiант утворення держави iндiанцiв карiбi на пiвднi країни. Проте цi племена перебувають на надто низькому щаблi розвитку i не зможуть за прогнозований час створити власну державу. Крiм карiбiв, у Венесуелi не проживають якісь великі общини iнших народiв, здатні створити власну державу. Столицею, очевидно, залишиться місто Каракас.

Гайана має досить полiетнiчне населення, проте на сьогоднi не помiтно якихось сепарацiйних тенденцiй. Швидше за все, на основi iндiйського, англiйського, негритянського та iндiанського елементів сформується єдина нацiя. Внутрiшнi райони країни важкодоступнi й натепер не мають значної економiчної цiнностi. Отже, Гайана, ймовiрно, залишиться у своїх теперiшнiх межах зi столицею містом Джоржтаун.

Ситуацiя в Суринамi така ж, як у Гайані, тому тут також не передбачається територiальних змiн. Столицею залишиться місто Парамарiбо.

Французька Гвiана у недалекому майбутньому, ймовiрно, здобуде повну незалежнiсть, тобто стане державою Гвіана. Вже сьогодні, маючи статус заморського регiону, вона володiє широкою автономiєю. Столицею буде місто Кайєна.

Щодо Фолклендських островів, то тепер Велика Британiя надала їм досить широку автономiю в управлiннi внутрiшнiми справами. Hа островах склався окремий англомовний етнос, який усвiдомлює свої iнтереси і готовий до незалежностi. Основною причиною, що досі стримує фолклендцiв вiд цього кроку, є загроза захоплення Аргентиною, яка вважає острови своєю територiєю, і через це вже були значнi збройнi сутички мiж Аргентиною та Великою Британiєю. Проте з розвитком процесів демократизацiї в Аргентинi й розробкою мiжнародних гарантiй основну перешкоду для незалежностi островiв буде усунуто, й Фолкленди, очевидно, стануть незалежною державою. Столиця - місто Порт-Стенлi.