Уганда

У середньовiччі до приходу європейцiв на територiї Уганди було чотири незалежних королiвства, сформовані на етнiчнiй основi найрозвиненiшими народами: ганда, ньоро, ньянколе, торо. Iншi етноси, перебуваючи на родоплемінному рівні, хоча й не мали формально власних держав, проте фактично були незалежними. Пiсля здобуття Угандою незалежностi серйозною альтернативою створенню єдиної централізованої держави було формування на її територiї конфедеративної держави з широкою автономiєю для кожного з етносiв. Звичайно, це суперечило iнтересам колонiальних держав та й вносило дисонанс у стандартну схему створення постколонiальних держав у Африцi, переважна бiльшiсть народiв якої, на вiдмiну вiд народiв Уганди, була ще не готова до такого варiанта державотворення. Проте готовнiсть народiв Уганди до самоврядування було враховано при адмiнiстративному подiлi: майже всi провiнцiї країни сформовані за етнiчним принципом. Відтак кількадесятирічний досвiд самоврядування на рiвнi провiнцiй є цiлком достатнiм для усвідомлення народами необхідності створення власних етнiчних держав.

Те, що адмiнiстративний подiл Уганди вiдповiдає етнiчним територiям її народiв, зменшує імовiрність етнiчних конфлiктiв. Тому можна прогнозувати мирне й достатньо цивiлiзоване роздiлення країни на етнодержавнi утворення її народiв. Багаторічні громадянськi вiйни в Конго (колишньому Заїрi) та Суданi, в основi яких лежать етнiчнi суперечностi, відбуваються не без впливу сусiдньої з ними Уганди. Причому Уганда допомагає етнiчним меншинам, якi захищають свої права на суверенiтет. Це сприяє самовизначенню етносiв Уганди та втягує її у процеси формування етнiчних держав на африканському континентi. Очевидно, цi процеси не зможуть обiйти й саму Уганду, етноси якої на той час будуть готовi до власної державностi. Тому, на територiї Уганди прогнозується виникнення дев´яти етнодержавних утворень: Буганда (країна етносу ганда, доколонiальна назва країни на березi озера Вiкторiя), Буньоро (країна етносу ньоро), Анколе (країна етносу ньянколе), Торо (країна етносу торо), Карамоджа (країна етносу карамоджа), Ачолi (країна етносу ачолi), Ланго (країна етносу ланго), Тесо (країна етносу тесо), Бусога (країна етносу сога). Крiм того, провiнцiї, переважно заселенi народами мору-мадi, нандi, гiшу, луо i лух´я, тутсi, найiмовiрнiше, увiйдуть до складу етнодержавних утворень, що виходять за межi сучасної Уганди.

Межi.
Буганда - провiнцiї Захiдна Менго, Схiдна Менго, Масака, Мобенде. Столиця - місто Кампала.
Буньоро - провiнцiя Буньоро. Столиця - місто Хойма.
Анколе - провiнцiя Анколе. Столиця - місто Мбарара.
Торо - провiнцiя Торо. Столиця - місто Форт-Портал.
Карамоджа - провiнцiя Карамоджа. Столиця - місто Морото.
Ачолi - провiнцiя Ачолi. Столиця - місто Гулу.
Ланго - провiнцiя Ланго. Столиця - місто Лiра.
Тесо - провiнцiї Тесо i Мбале. Столиця - місто Соротi.
Бусога - провiнцiя Бусога. Столиця - місто Джинджа.
До Мору - провiнцiї Мадi та Захiдний Hiл. Столиця - місто Аруа. Хоча пiвденна частина провiнцiї Захiдний Hiл, центром якої є Аруа, населена малочисельним етносом кумам, який за мовою та походженням суттєво вiдрiзняється вiд мору-мадi, проте виокремлення його в етнодержавне утворення малоймовiрне. Адже бiльшість мору-мадi живуть на територiї теперiшнiх Судану та Конго-Кiншаси, де беруть участь у вiйськових дiях. Наслідком цих дій, очевидно, стане об´єднання територій, заселених мору-мадi, і виникнення етнодержавного утворення Мору. За таких умов малочисельний народ кумам, що не має навiть власної адмiнiстративної одиницi, не зможе протистояти прагненню достатньо сильних мору-мадi повністю контролювати провiнцiю Захiдний Hiл.
До Hандi-Сук - провiнцiя Карчорва, заселена переважно етносом нандi.
До Hьянза - провiнцiя Букедi, заселена народами гiшу, луо та лух´я, якi на територiї сучасної Кенiї спільно активно борються проти центральної кенiйської влади.
До Тутсi - провiнцiя Кабале.

Кенія

Кенiя розташована на межi розселення кушитських, нiлотських i банту народiв. Крiм того, рiзнi її частини суттєво вiдрiзняються між собою за природними умовами - це також підтверджує, що Кенія є штучним утворенням. Мiж центральним, захiдним i прибережним регiонами країни існують значні суперечностi, які мають чітко виражену етнiчну основу. У кожному з регiонiв є великi консолiдацiйнi центри (Hайробi, Кiсуму, Момбаса). У доколонiальний перiод етноси теперiшньої Кенiї не тiльки не були в складі однiєї держави, але й належали до зовсім рiзних культур i зон впливу. Так, у захiднiй частинi було королiвство Ванґа, на узбережжi - мiста-держави народу суахiлi, в центрi - племена кiкуйю, камба i масаї, які перебували на родоплемiнному рівні розвитку, на пiвночi - кушитськi народи входили до складу своїх державних утворень. Пiсля проголошення незалежностi народи Кенiї утримуються в однiй державi лише завдяки сильнiй централiзованiй владi, яка полiтично, а час вiд часу й збройно придушує етнiчнi виступи на окраїнах. Очевидно, з розвитком процесiв становлення етнiчних держав у Центральнiй Африцi подальше існування такого становища в Кенiї стане неможливим i призведе до виникнення незалежних етнодержавних утворень, до яких народи готовi вже тепер. Тому прогнозуємо виникнення етнодержавних утворень: Hьянза (країна захiдних народiв луо, лух´я), Кенiя (країна центральних народiв кiкуйя та камба), Hандi-Сук (країна близьких етносiв нандi та сук), Туркан (країна етносу туркана). Заселена переважно суахiлi та близькими до них народами групи схiдні банту, що перебувають пiд їхнiм впливом, Прибережна провiнцiя, очевидно, увiйде до складу конфедеративного етнодержавного утворення Суахiлi, основна частина якого розташована на територiї сучасної Танзанiї. Пiвнiчнi територiї, заселенi кушитськими народами сомалi та галла, очевидно, приєднаються до своїх етнополiтичних утворень (Сомалi та Галла в сучаснiй Ефiопiї). Пiвденно-захiдна частина Кенiї, заселена етносом масаї, найiмовiрнiше, увiйде до державного утворення масаїв.

Межi.
Hьянза - провiнцiї Кiсуму та Какамега, частина провiнцiї Hакуру навколо міста Кiтале, угандiйська провiнцiя Букедi, танзанiйська область Мара. Столиця - місто Кiсуму. Виникнення окремих етнодержавних утворень луо, лух´я i гiшу малоймовiрне у зв´язку з некомпактнiстю територiй проживання окремих етносiв, спiльнiстю їхньої боротьби проти центральної влади, а також існуванням у доколонiальні часи єдиного державного утворення.
Кенiя - схiдна частина провiнцiї Hакуру навколо її адмiнiстративного центру - міста Hакуру, столичний округ Hайробi, провiнцiя Hiєрi, пiвдень Схiдної провiнцiї. Столиця - місто Hайробi.
Hандi-Сук - центральна та захiдна частина провiнцiї Hакуру та провiнцiя Карчорва сучасної Уганди. Ймовiрна столиця - місто Елдорег.
Туркан - пiвнiчна частина провiнцiї Hакуру. Ймовiрна столиця - місто Лодвар.
До конфедерацiї Суахiлi - Прибережна провiнцiя.
До Сомалi - Пiвнiчно-Схiдна провiнцiя.
До Галла - пiвнiч Схiдної провiнцiї.
До Масая - пiвденна частина провiнцiї Hакуру.
На рис. 7 зображено прогнозовану етнополітичну карту сучасних Уганди, Кенії і Танзанії.

Сомалі

На сьогодні це одна з небагатьох нацiональних держав на африканському континентi. Значна частина етнiчної територiї народу сомалi розташована за межами держави Сомалi - в Ефiопiї та Кенiї. Як наслiдок, одне з найбiльших прагнень сомалiйцiв - приєднати цi територiї. Задля реалiзацiї цього прагнення сомалiйцi не зупинялися й перед застосуванням зброї. Але головне, що активно прагнуть до об´єднання з Сомалi й сомалiйці Ефiопiї та Кенiї. У Кенiї перед проголошенням незалежностi велася активна боротьба за приєднання до Сомалi, яка не припинилася й тепер. А в Ефiопiї вже бiльша частина етнiчних територiй сомалiйцiв завдяки активнiй боротьбі мiсцевого населення та збройнiй пiдтримцi Сомалi фактично контролюється сомалiйцями. Вiйна мiж Сомалi та Ефiопiєю, пiд час якої сомалiйцi захопили майже всi свої етнiчнi землi в Ефiопiї, завершилася внутрiшнiм конфлiктом у Сомалi, спровокованим, очевидно, за активної участi чужоземних спецслужб, передовсiм колишнього СРСР. Громадянська вiйна, що стала наслiдком цього конфлiкту, призвела до величезної розрухи й голоду в країнi. Проте нині країна перебуває в стадiї вiдносно стабiльного розвитку й, очевидно, досить швидко загоїть рани громадянської вiйни.

Сомалiйцi - давнiй кушитський народ зi значним досвiдом державностi й високим рiвнем нацiональної свiдомостi. З урахуванням активних сепарацiйних процесів у багатонацiональних Ефiопiї та Кенiї прогнозується, що Сомалi зможе об´єднати практично всю етнiчну територiю сомалiйського народу.

Межi.
Сомалi - територiя сучасної держави Сомалi, пiвнiчно-схiдна частина ефiопських провiнцiй Харер, Бале, Сiдамо та Пiвнiчно-Схiдна провiнцiя Кенiї. Столиця - місто Могадiшо (теперiшня столиця Сомалi).

Джібутті

Колишня французька колонiя, яка перед здобуттям незалежностi мала назву "Французька територiя афарiв та iсса". Племена афарiв та iсса, що становлять основне населення країни, займають абсолютно рiзнi соцiально-економiчнi нiшi, тому конкуренцiя мiж ними існує переважно на полiтичному рiвнi. Проте у зв´язку з невеликою чисельнiстю, недостатньою структурованiстю, а також тому, що ситуацiя в країні значно краща, нiж у сусiднiх Ефiопiї та Еритреї, де також проживають цi народи, їх сепарацiя в Джібуті найближчим часом не дуже ймовiрна. Отже, територiальнi змiни у цiй країнi не прогнозуються.

Ефіопія

Одна з небагатьох африканських держав, що залишалася незалежною i пiсля колонiального передiлу Африки. Проте весь час вона була багатонацiональним утворенням, яке iснувало завдяки королiвськiй централiзованiй владi, що враховувала традицiйний патрiархальний устрiй народiв. З подальшим етнiчним i полiтичним розвитком народiв такий устрiй перестав бути прийнятним. Виявом цього стало падiння монархiї, що усунуло консолiдацiйну основу народiв Ефiопiї. Суперечностi, якi вийшли на поверхню, призвели до громадянської вiйни, одним з наслiдкiв якої було здобуття незалежностi колишньою ефiопською провiнцiєю Еритреєю, населення якої закрiпило незалежний статус на референдумi. Проте конфлiкт усерединi Ефiопiї цим не вичерпався. Iншi народи, передусiм тiграї, також прагнуть створити незалежну державу, i це проявляється у збройнiй боротьбi. Hестабiльнiсть зросла й унаслiдок вiйни з Сомалi, коли сомалiйськi вiйська зайняли бiльшу частину областi Харар, у якiй проживає етнос сомалi. Тепер громадянська вiйна спалахує перiодично і загострюється через пiдтримку Еритреєю сепарацiйних процесiв. З iншого боку, великим джерелом полiтичної та етнiчної нестабiльностi на кордонах Ефiопiї є збройний конфлiкт у Суданi мiж мусульманською пiвнiччю та християнським пiвднем i зростання у тамтешнiх пiвденних народiв вiдчуття своєї нацiональної самобутностi. Усi цi чинники, а також катастрофiчне зниження рiвня життя в Ефiопiї, ймовiрно, призведуть до неможливостi утримання центральною владою важелiв управлiння державою, що й зумовить розпад країни. Ефiопiя - дуже давня держава. Проте у давнину вона не займала своєї сучасної територiї, а лише її пiвнiчну частину - землi тiрге, тiграї, частково землi амхара та залежних вiд них народiв.

Основнi народи, якi становлять етнiчне ядро Ефiопiї, - амхара i галла. Саме вони найбiльше протистоять етнiчнiй сепарацiї iнших народiв країни. Проте це їм дедалi менше вдається. З часом, очевидно, виникнуть суперечностi мiж самими галла i амхара, оскiльки етнiчна межа мiж ними чiтко не визначена. Крім того, спостерігається активна асимiляцiя етносом амхара галла центральних та захiдних районiв Ефiопiї, що вiдокремлюють цих галла вiд галла пiвденних районiв. Останні повністю зберегли свою нацiональну та культурну самобутнiсть i все частiше виступають проти центральної влади. Отже, можна визначити чiтку етносукупнiсть, яка намагається всiма силами зберегти Ефiопiю в теперiшнiх межах: амхара, пiвнiчно-західна гiлка етносу галла та деякi iншi близькi до амхара невеликi етноси центральних та західних районiв країни. Решта етносiв Ефiопiї так чи інакше проявляють сепарацiйнi тенденцiї. Цьому сприяють їхні етнiчнi та культурнi вiдмiнностi вiд центральних народiв, передусiм амхара. Особливо активною є сепарацiя районiв Ефiопiї, заселених етносом сомалi, який вже є державним, оскiльки боротьбу ефiопських сомалiйцiв як полiтично, так i вiйськово пiдтримує держава Сомалi. Вже на теперiшнiй час можна говорити, що етнiчнi територiї сомалi в Ефiопiї фактично не контролюються центральною владою. Крiм сомалi та тiграї, якi збройним i полiтичним шляхом виборюють свою незалежнiсть, можна прогнозувати й посилення боротьби проти центральної влади галла пiвденних районiв та сiдамських народiв пiвденного заходу Ефiопiї, оскiльки економічні та політичні інтереси цих етносів зовсім інші, ніж центральної влади. Об´єднуючись заради виживання з близькими до них етнiчними групами, сiдамськi народи та рiзнi племена пiвденних галла дедалі більше консолідуються. Отже, на мiсцi сучасної Ефiопiї прогнозуються чотири етнополiтичнi утворення: Галла, Тiграї, Сiдамо та власне Ефiопiя, а землi, заселенi етносом сомалi, швидше за все, вiдiйдуть до держави Сомалi.

Межi.
Тiграї (країна етносу тiграї) - провiнцiя Тiгре. Столиця - місто Аксум (столиця стародавньої держави).
Галла (країна етносу галла) - провiнцiя Арусi, пiвнiчно-схiдна частина провiнцiї Бале та пiвденна i центральна частини провiнцiї Сiдамо; північ Східної провінції Кенії. Столиця - місто Гоба.
Сiдамо (країна близьких мiж собою гiрських народiв сiдамо) - провiнцiя Гему-Гофа, пiвнiчно-захiдна частина провiнцiї Сiдамо та пiвденна частина провiнцiї Кефа. Столиця - місто Їрга-Алем.
До Сомалi - схiднi частини провiнцiй Харер, Бале та Сiдамо.
Ефiопiя (колишня метрополiя) - провiнцiї Шева, Велега, Годжам, Богемдiр, Вело та пiвнiчно-захiдна частина провiнцiї Харер, північна частина провінції Кера. Столиця - місто Аддiс-Абеба.

Еритрея

Одна з наймолодших африканських держав, що ранiше була частиною Ефiопiї. Можна вважати, що з її виникненням, яке вiдбулося цивiлiзованим способом - через референдум (щоправда, до цього велася активна полiтична і збройна боротьба), в Африцi почався новий етап державотворення - формування нових країн вже не з колонiй, а з незалежних африканських держав внаслiдок етнополiтичних сепарацiйних процесiв у цих державах, якi з етнокультурного погляду здебiльшого є штучними утвореннями.

У колонiальний перiод Еритрея була окремою iталiйською колонiєю, проте, на вiдмiну вiд бiльшостi iнших колонiй, якi стали незалежними в їхніх тогочасних межах, її було приєднано до Ефiопiї. Таке об´єднання не викликало позитивної реакцiї у бiльшостi населення країни. До того ж в Еритреї ще у колонiальнi часи сформувалася своя управлiнська елiта, яка пiзнiше конкурувала з власне ефiопською. Ця елiта добилася збереження за новою ефiопською адмiнiстративною одиницею широкої полiтичної автономiї. Як тiльки полiтична та економічна ситуацiя в Ефiопiї катастрофiчно загострилася, Еритрея вийшла з її складу.

Hа сучасному етапi Еритрея - достатньо стiйке утворення, яке витримало iспит на життєздатнiсть, вiдкрито вступивши у прикордонний конфлiкт з колишньою метрополiєю і довівши, що анi в полiтичному, нi у вiйськовому планi не поступається їй. Вигiдне приморське розташування неподалік вiд межi Африки та Азiї буде сприяти Еритреї в її розвитку як незалежної держави. Хоча етнiчно населення Еритреї неоднорiдне, основну консолiдуючу роль вiдiграє етнос тiгре. Iншi етноси натепер не мають значного потенцiалу для сепарацiї, та й спiльна боротьба за утвердження незалежностi країни й пiдтримка боротьби спорiднених народiв Ефiопiї об´єднують їх навколо тiгре.

Отже, ймовiрно, територiальнi межi Еритреї залишаться незмiнними. Столиця - місто Асмера.

Судан

У "Країнi чорних", як називали колись єгиптяни землi на пiвдень вiд своїх кордонiв, сьогодні спостерігаємо чи не найгострішу в Африці етнічну конфронтацію. Вона вилилася у тривалий i кровопролитний конфлiкт. У протистояннi країна роздiлилася на двi частини - пiвдень i пiвнiч. Арабська пiвнiч усiма силами намагається втримати у складi Судану повсталий пiвдень, заселений нiлотськими народами. Цей конфлiкт пiдсилює ще й релiгiйний чинник: населення пiвдня країни здебiльшого сповiдує християнство, а населення пiвночi - iслам. На сучасному етапi протистояння досягло критичної точки - повномасштабна громадянська вiйна, тисячі жертв, у країнi (особливо на пiвднi) панує голод. Усi спроби врегулювання конфлiкту зазнали невдачi. Hе допомогло нi посередництво ООН, нi навiть спроба надання пiвдню широкої полiтичної автономiї. Єдиним можливим вирiшенням цiєї складної ситуацiї є вiдокремлення пiвденних районiв вiд Судану. Це, швидше за все, й станеться, бо якщо вiд сепарацiї народ втримують виключно силою багнета та продовольчою блокадою, то з часом цей народ навчиться протистояти багнетові і знайде інші шляхи отримання продуктiв. Отже, прогнозується подiл Судану. Проте вже тепер очевидно, ще це не буде подiл лише на двi частини - пiвнiчну та пiвденну. Населення обох цих частин не є однорiдним. Пiд час громадянської вiйни кожен з основних етносiв виразно усвiдомив свої етнiчнi iнтереси, сформував власну полiтичну елiту й консолiдувався навколо неї. Особливо це проявляється на пiвднi, де вже чiтко сформувалися окремi етноси, найбiльшi з яких - дiнка, нуер, азанде, барi та мурле. Проте можливiсть виокремлення всiх цих етносiв в етнополiтичнi утворення на сьогодні не надто велика, бо спiльний досвiд боротьби проти пiвночi з´єднав бiльшiсть народiв пiвдня в єдине полiтичне цiле i тепер пiвдень виступає єдиним. Якби розв´язання міжетнічних проблем в Судані розтягнулося ще на кiлька десятилiть, то цi етноси, ймовiрно, створили б окремi держави. Проте ці проблеми нині настiльки гострі, що їх вирiшення не можна вiдтягувати. Тому для бiльшостi етносiв пiвдня цiлком прийнятною є перспектива єдиної федеративної (чи конфедеративної) держави християнських нiлотських народiв. Виняток становить етнос азанде, який протягом багатьох десятилiть бореться за створення держави Азанiї в межах територiй, заселених цим етносом в Суданi та Конго-Кiншасі. Пiд час розпаду цих країн таке прагнення азанде, найiмовiрнiше, стане реальнiстю. Крiм того, повністю готовий до самостiйного розвитку й територiально вiдокремлений вiд iнших народiв етнос барi, який досяг найбiльших успiхiв у боротьбi за вiдокремлення i який має потужний консолiдацiйний центр - місто Джуба. Отже, прогнозується виокремлення на пiвднi Судану етнополiтичного утворення нiлотських народiв, етнополiтичного утворення народу барi та входження суданських територiй, заселених етносом азанде, до Азанiї.

Зовсім iнша ситуацiя на пiвночi Судану, яка заселена переважно суданськими арабами. Власне, назва "суданськi араби" є збiрною для арабiзованих племен на пiвдень вiд Єгипту. Цi племена перейняли в арабiв їхню культуру, мову, релiгiю, проте нi фiзiологiчно, нi за ментальнiстю не стали арабами. Ця арабiзацiя змогла поєднати рiзнi племена у специфiчне надетнiчне утворення, представники елiти якого тепер вважають себе єдиною спiльнотою, що необхiдно для їхньої консолiдацiї у боротьбi проти народiв пiвдня. Проте зберiгається їхнiй подiл на арабiв Кордофану, Дарфуру, Нубiї. Це дає пiдстави вважати, що араби Судану не є однорiдною сукупнiстю. До того ж на пiвночi збереглися етноси, якi не пiддалися арабiзацiї, і деякi з них є досить чисельними. Тому можна прогнозувати, що пiсля вiдокремлення пiвдня, що, безумовно, буде поразкою для пiвночi й сприятиме її ослабленню, почнуться сепарацiйнi процеси серед етнiчних груп пiвночi. Сприятиме цьому й полiтична радикалiзацiя в Суданi - адже вже тепер ця країна вважається пристановищем ультрарадикальних iсламiстських угруповань. Hеоднорiднiсть суданських арабiв i наявність залишків корiнних неасимiльованих етносiв, якi можуть стати основою для формування нових етнiчних одиниць, при дальшому загостреннi ситуацiї в країнi можуть спричинити розпад "арабської" частини Судану.

Тому прогнозується видiлення на пiвночi країни таких етнополiтичних утворень:

Дарфур. Територiя сучасної однойменної провiнцiї Судану, яка заселена переважно етносами фор, мурле, тема, даго та менш чисельними дарфурськими етносами та арабами Дарфуру.

Кордофан. Територiя сучасної однойменної провiнцiї, яка заселена народами Кордофану, арабами Кордофану та, частково, нубiйцями.

Нубiя. Весь пiвнiчний схiд Судану - iсторична земля етносу нубiйцiв, де й проживає сьогодні їх основна частина разом з арабами (якi на цiй територiї в етнiчному планi близькi до арабiв Єгипту, а не до iнших "суданських арабiв").

Беджа. Iсторична територiя етносу беджа, який найменше з пiвнiчних народiв пiддався арабiзацiї.

Судан. Територiя суданських арабiв, якi тепер займають домінуюче становище в Суданi.

Межi.
Бар i (країна етносу барi) - схiдна та центральна частини провiнцiї Екваторiальна. Столиця - місто Джуба.
Hiлiя (країна близьких нiлотських народiв) - провiнцiї Верхнiй Hiл i Бахр-ель-Газал. Столиця - місто Малакаль.
Дарфур (країна близьких народiв Центрального та Схiдного Судану та дарфурських арабiв) - провiнцiя Дарфур. Столиця - місто Ель-Фашер.
Кордофан (країна близьких кордофанських народiв, частково нубiйцiв i арабiв Кордофану) - провiнцiя Кордофан. Столиця - місто Ель-Обейд.
Hубiя (країна нубiйцiв та нубiйських арабiв) - пiвнiчно-схiдна частина провiнцiї Пiвнiчна. Столиця - місто Вадi-Хальфа.
Беджа (країна етносу беджа) - пiвнiчна частина провiнцiї Кассала. Столиця - місто Кассала.
До Азанiї - захiдна частина провiнцiї Екваторiальна.
Судан (країна суданських арабiв) - решта територiї Судану. Столиця - місто Хартум.