Йорданiя

Однонацiональна держава, що не має значних антагонiзмiв на етнiчному ґрунтi. Дiяльнiсть на пiвночi країни iсламських екстремiстських органiзацiй вдалося припинити. Тепер не помiтно якихось джерел сепарацiї чи зовнiшнiх чинникiв, що можуть призвести до розпаду країни. Тому не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Амман.

Саудiвська Аравiя

Найбiльша за площею країна Пiвденно-Захiдної Азiї. Про сепарацiю можна говорити з огляду на антропологiчну та деяку культурну вiдмiннiсть арабiв схiдного та захiдного узбережжя, а також iсторичнi прецеденти. На захiдну частину Саудiвської Аравiї мав вплив негроїдний елемент, що спричинив виникнення дещо iншого антропологiчного типу, нiж на сходi. Цi вiдмiнностi проявляються у кольорi шкiри та будовi тiла. Крiм того, на населення захiдного узбережжя мала значний вплив африканська (кушитська) культура, на населення схiдного узбережжя - суттєво вiдмiннi вiд неї перська та iндiйська культури. Це стало однією з основних причин того, що пiсля розпаду Османської iмперiї на територiї Саудiвської Аравiї утворилося декiлька незалежних держав. На схiдному узбережжi зосередженi майже всi запаси нафти та промисловiсть, тому саме тут проживає бiльшiсть економiчної елiти. Захiдне ж узбережжя можна вважати духовним осередком не тiльки арабiв Саудiвської Аравiї, але й взагалi всiх мусульман свiту. Тут розташованi святинi мусульман, мiсця хаджу (священного паломництва всiх мусульман) Мекка та Медiна. Тому вiдокремлення цих територiй призвело б до повного розвалу саудiвської держави, оскiльки саме король Саудiвської Аравiї вважає себе головним захисником iсламу. З iншого боку, сепарацiя схiдної частини країни позбавила б арабiв заходу засобiв до iснування. Внутрiшнi територiї країни малозаселенi і в умовах пустелi вимагають постiйного постачання водою для нормального проживання людини, що неможливо зробити без коштiв, якi дає продаж нафти. Виходячи з цього, стає очевидним, що сепарацiя не вигiдна жоднiй зi сторiн, та й жодна з них i не виявляє подiбних прагнень. Hезважаючи на антропологiчнi, культурнi й iсторичнi вiдмiнностi, араби Саудiвської Аравiї консолiдувалися в єдину нацiю, в якiй рiзнi регiональнi субетнiчнi групи знайшли свої специфiчнi нiшi, що корисно для кожної з них i для нацiї загалом. Тому в Саудiвськiй Аравiї не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Ер-Рiяд.

Кувейт

Це одна з невеликих арабських держав, на територiї якої не спостерiгається джерел сепарацiї чи етнiчних суперечностей. Особливiсть цiєї країни в тому, що вона входила до складу Iраку, який i сьогоднi прагне повернути собi контроль над нею. Свiтова громадськiсть налаштована категорично проти такого розвитку подiй. Це, зокрема, пiдтвердила вiйськова акцiя ООН у 1991 р., що стала вiдповiддю на окупацiю Iраком Кувейту. Вислідом цiєї акцiї стала не лише повна поразка Iраку і вiдновлення незалежностi Кувейту, але й багаторiчна iзоляцiя Iраку в мiжнароднiй спiльнотi. Тепер Iрак занадто слабкий та заклопотаний власними внутрiшнiми проблемами, щоб повернутися до iдеї приєднання Кувейту. Та й у майбутньому передбачається не лише ослаблення цiєї країни, але і її роздiлення. Отже, незалежнiсть Кувейту зберiгається i територiальнi змiни не передбачаються. Столицею залишиться місто Ель-Кувейт.

Об´єднанi Арабськi Емiрати

У цiй країнi особлива форма правлiння - виборна монархiя, де виборцями виступають абсолютнi монархи (емiри). Здавалося б, iснують усi причини для сепарацiї, оскiльки конфедерацiї не вiдзначаються стабiльнiстю та стiйкiстю (виняток становить Швейцарiя). Проте в цьому разі немає жодних пiдстав для сепарацiйних процесiв - адже практично вiдсутнi суперечностi, якi можуть зумовити сепарацiю. Кожен емiр має повну автономiю у внутрiшнiх справах, координується тiльки зовнiшня полiтика та оборона. Не помiтно й якихось етнiчних заворушень, оскiльки емiрати є нацiонально однорiдними. Iншi нацiональностi присутні на територiї ОАЕ тiльки тимчасово як робоча сила. Виходячи з цього, не прогнозується жодних територiальних змiн ОАЕ. Столицею, очевидно, залишиться місто Абу-Дабi.

Ємен

Пiсля захоплення Єменською Арабською Республiкою Народної Демократичної Республiки Ємен утворилася єдина держава. Суперечнiстю мiж двома частинами цiєї держави є тiльки рiзниця мiж досвiдом ринкової та комунiстичної форм господарювання (колишнiй Пiденний Ємен був країною, що декларувала так званий некапiталiстичний шлях розвитку). Iснує також релiгiйний подiл на шиїтiв i сунiтiв. Позаяк стає дедалi очевиднiшою вiдсутнiсть перспектив комунiстичного способу господарювання, ймовiрнiсть вiдродження комунiстичної держави на Аравiйському пiвостровi дуже невелика. Релiгiйнi суперечностi не можуть призвести до сепарацiйних процесiв, оскiльки у сучасному свiтi основним у процесах державотворення є не релiгiйний, а нацiональний чинник. Тому територiальнi змiни сучасного Ємену малоймовiрнi. Столицею, очевидно, залишиться місто Сана.

Оман, Катар, Бахрейн

Оман - однонацiональна арабська держава, в якiй немає пiдстав для сепарацiї. Тому тут не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Маскат. Подiбна ситуацiя i в Катарi. Стабiльнiсть у цiй країнi потрiбна як Європi, так i США. Адже нестабiльнiсть легко може спровокувати ланцюгову реакцiю у всiх державах Перської затоки, що позбавить свiт потужних джерел нафти. Це в умовах дефiциту палива, який насувається з приходом нового тисячолiття, є важливим зовнiшнiм чинником додержання стабiльностi в регiонi. Беручи до уваги наведенi фактори, не прогнозується жодних територiальних змiн Катару. Столицею залишиться місто Доха. Бахрейн перебуває пiд охороною США та Великобританiї. Вiн тепер є одним із найбiльших постачальникiв нафти на європейський i американський ринки. Немає етнiчних суперечностей. Тому не прогнозується жодних територiальних змiн. Столицею залишиться місто Манама.

Можна розглядати ймовiрнiсть об´єднання арабських нафтодобувних монархiй Перської затоки в конфедеративне державне утворення. Адже в усiх цих країнах корiнним є один етнос - араби. Проте кожна з цих країн цiлком утвердилася на мiжнароднiй аренi як окремий суб´єкт. Iнтереси їхнiх елiт не завжди збiгаються мiж собою. А сепарацiйнi процеси в Iраку та Iранi, внаслiдок яких у зонi Перської затоки стане ще бiльше суверенних країн, зроблять незалежнiсть кожної з нафтових монархiй ще вагомішою.

Сирiя

Основним населенням країни є сирiйцi - етнос, утворений внаслiдок сприйняття давнiми сирiйцями арабської мови й, частково, культури. На пiвнiчному сходi проживає невелика община курдiв. Сирiя сьогодні є найбiльшим союзником курдiв у їхнiй боротьбi за створення незалежної держави, яка має включати курдськi етнiчнi землi на територiї Туреччини, Iраку, Iрану, Сирiї. Сирiя єдина з цих країн готова добровiльно вiддати курдськiй державi належну їй частину своєї територiї. Якби не ця добровiльнiсть, то курди могли б просто залишити цi територiї в складi Сирiї пiсля створення незалежного Курдистану. Адже придбання невеликих територiй, на яких i тепер курди не зазнають нiяких утискiв (це, фактично, єдина частина етнiчної територiї курдського народу, у якiй курди вiдчувають себе повноцiнними громадянами), було б занадто дрiбним набутком, якщо при цьому було б втрачено такого сильного й надiйного союзника як Сирiя. Проте для самої Сирiї вигiдно вiддати Курдистану його етнiчнi землi, тим самим мiцнiше прив´язавши його до сфери свого геополiтичного впливу.

У другiй половинi ХХ століття популярними були iдеї утворення "Великої Сирiї". Проте малоймовiрно, що вони матимуть майбутнє. Це довела своїм недовгим iснуванням Об´єднана Арабська Республiка, в якiй Сирiя об´єднувалася з Єгиптом. Малоймовiрним є й повернення Лiвану до складу Сирiї. Цього не хоче вже сама Сирiя, оскiльки Лiван є тепер сильним джерелом нестабiльностi. Сирiя прагне лише зберiгати тут свiй вплив, проте не хоче включення Лiвану до свого складу. Не потребує Сирiя i збiльшення лiнiї свого кордону з Iзраїлем. Разом з тим, вiдмовившись вiд iдеї територiального розширення, маючи великий вплив на Лiван, Курдистан i Пiвденну Анатолiю (виникнення якої прогнозується на територiї сучасної Туреччини), Сирiя може стати регiональним лiдером.

Ще однiєю проблемою країни є окупацiя Iзраїлем Голанських висот - прикордонних з Iзраїлем територiй, якi мають важливе вiйськово-стратегiчне значення. Для Сирiї проблема повернення цих висот є принциповою, для Iзраїлю ж основним є вiйськовий аспект, тож за умови надiйного мирного договору з арабами вiн без великої шкоди для себе зможе їх повернути вiдповiдно до мiжнародно визнаного статусу цих територiй.

Беручи до уваги наведенi вище чинники, можна прогнозувати, що Сирiя залишиться в своїх мiжнародно визнаних кордонах за винятком етнiчної територiї курдiв.

Межi.
До Курдистану - пiвнiчно-схiдна частина областi Хасеке.
Сирiя - решта територiї країни. Столиця - місто Дамаск.

Лiван

Лiван у другiй половинi ХХ століття був джерелом постiйного напруження на Близькому Сходi. Тепер країна фактично роздiлена мiж кiлькома ворогуючими угрупованнями. Двома основними силами, що конфлiктують між собою, є християни та мусульмани. Проте не можна говорити про єднiсть нi християнського, нi мусульманського таборiв. На територiї Лiвану нині нараховується близько 18 рiзних озброєних груп, якi часто конфлiктують мiж собою.

Виходячи з цього, можна було б припустити розпад Лiвану принаймнi на три держави (на основi християнської, мусульманської i друзької общин). Проте, розглянувши ситуацiю детальнiше, можна помiтити, що сучасний стан зумовлений швидше зовнiшнiми чинниками, нiж внутрiшнiми. Непевну ситуацiю у Лiванi використовували рiзнi полiтичнi табори для досягнення своїх цiлей. Передусiм, великий вплив на подiї у Лiванi має постiйна боротьба мiж арабами та Iзраїлем. То одна, то iнша сторона, використовуючи релiгiйну неоднорiднiсть, прагнула втягнути лiванцiв у "свої" вiйни. Особливо активно використовували територiю Лiвану для своїх вилазок палестинцi, що значною мiрою стало причиною iзраїльської окупацiї сирiйських Голанських висот. З iншого боку, iзраїльтяни постiйно пiдбурювали християн на виступи проти мусульман. З утворенням незалежної палестинської держави зникнуть проблеми, пов´язанi зi збройними угрупованнями палестинцiв, оскiльки вони просто повернуться до своєї країни. Iзраїльський уряд вже сьогодні говорить про можливiсть виводу у недалекому майбутньому своїх вiйськ з територiї Лiвану. З iншого боку, вiдбувається посилення Сирiї. Розглянувши розвиток конфлiкту у Лiванi, можна помiтити, що саме Сирiї вдалося забезпечити на певний час (1977 р.) мир у цiй країнi. Це не вдавалося нi захiдним державам, нi Iзраїлю, нi ООН. Тому пiсля iзраїльсько-арабського примирення, що прогнозується, зникнуть зовнiшнi чинники, якi провокували громадянську вiйну в Лiванi, i ця країна, як i протягом бiльшостi часу в своїй кiлькатисячолiтнiй iсторiї, зможе стати єдиною.

Варiант приєднання Лiвану до Сирiї малоймовiрний, оскiльки Лiван мiг залишитися у складi Сирiї ще у часи виборювання цими двома країнами незалежностi. Проте саме сирiйцi виступили iнiцiаторами утворення окремої держави лiванцiв.

Лiван ще з бiблiйних часiв був єдиним. Серйознi конфлiкти виникали хiба що на релiгiйному ґрунтi. Вони здебiльшого були зумовленi зовнiшнiми чинниками. Етнiчно лiванцi становлять єдину давно сформовану нацiю. Hа основi вказаних чинникiв можна прогнозувати вiдсутнiсть у Лiванi будь-яких територiальних змiн. Столицею залишиться місто Бейрут.

Iзраїль

Проблему утворення держави Iзраїль - нацiональної держави єврейського народу - було вирiшено у травнi 1948 р. на пiдставi резолюцiї Генеральної Асамблеї ООH вiд 29.11.1947 р. Проте кордони цiєї держави формувалися всупереч цiй резолюцiї у ходi арабо-iзраїльських воєн 1948-49 рр., 1967 р. i закрiплювалися на основi двостороннiх угод. Утворення нацiональної держави арабiв Палестини, як передбачала резолюцiя ООH, не вiдбулося. Це зумовлює стан постiйної ворожнечi Iзраїлю з сусiднiми арабськими країнами i загрожує його територiальнiй цiлiсностi. Проте за час бiльш як пiвстолiтнього фактичного стану вiйни обидвi сторони конфлiкту - й iзраїльтяни, й араби - зрозумiли, що своїх початкових цiлей вони не досягнуть: Iзраїль не зможе зберегти всi завойованi арабськi землi, араби ж не зможуть знищити державу Iзраїль. Тому сторони конфлiкту поступово йшли на взаємнi поступки, уклали сепаратнi мирнi угоди. Нарештi, було висунуто взаємно прийнятну формулу: "мир в обмiн на територiї", вiдповiдно до якої араби визнають Iзраїль i припиняють боротьбу проти нього, а Iзраїль вiдмовляється вiд бiльшостi окупованих земель. Компромiсом стало утворення палестинської автономiї у складi Iзраїлю, яка готується незабаром проголосити незалежнiсть, з чим Iзраїль, очевидно, змушений буде змиритися. Пiсля примирення iзраїльтян з палестинцями з´являється можливiсть примирення i з Сирiєю. Адже зникне основна пiдстава iзраїльської окупацiї сирiйських Голанських висот - можливiсть їх використання для обстрiлу iзраїльської територiї. Тому прогнозується повернення Голанських висот Сирiї в обмiн на надiйнi гарантiї миру й непiдтримання будь-яких антиiзраїльських сил.

Проте залишиться ще одна суттєва проблема - проблема мiста Єрусалима. В цьому мiстi знаходяться святинi християнства, iудаїзму та мусульманства, захiдна його частина заселена євреями, схiдна - арабами-палестинцями. Hезважаючи на фактичну належнiсть Схiдного Єрусалима палестинцям, Iзраїль вважає весь Єрусалим своєю столицею, тож малоймовiрно, що погодиться вiддати схiдну частину мiста палестинськiй державi. Це та межа, за яку Iзраїль перейти не зможе. З iншого боку, примусити палестинцiв вiддати Iзраїлю таку важливу для них територiю також малоймовiрно. Розв´язання проблеми можливе на основi того, що Єрусалим для Iзраїлю - столиця не стiльки адмiнiстративна, скiльки духовна. Для того ж, щоб бути духовною столицею, мiсто не лише не обов´язково має бути столицею адмiнiстративною (приклад - Мекка в Саудiвськiй Аравiї), а може навiть не належати державi, для населення якої воно має таке значення. Бiльше того, якщо б Єрусалим не належав Iзраїлю, його значення для євреїв лише б зросло, позаяк його статус був би не державним, а всесвiтнiм (як вiдомо, багато iудеїв досить критично ставляться до держави Iзраїль). Звичайно, вiн у жодному разі не мав би належати і якiйсь арабськiй державi. Тому прийнятним варiантом було б надання Єрусалиму статусу мiста-держави (незалежного мiста), управлiння яким на паритетних засадах мало б здiйснюватися iудейською, мусульманською та християнською общинами. Хоча християнська община Єрусалима менш чисельна, нiж двi iншi, саме вона могла б згладжувати й збалансовувати традицiйнi арабо-єврейськi суперечностi, надаючи стiйкостi такому державному утворенню. З огляду на його компромiснiсть для арабiв та євреїв i зацiкавленiсть християнських країн саме такий варiант ми вважаємо найiмовiрнiшим.

Межi.
Палестина - територiя сучасної Палестинської автономiї (Захiдний берег Йордану, сектор Газа). Столиця - місто Газа.
Єрусалим - територiя мiста Єрусалим. Столиця - місто Єрусалим.
Iзраїль - решта фактичної територiї Iзраїлю (без Голанських висот). Столиця - місто Тель-Авiв.

Iрак

Нині Iрак характеризується чи не найбiльшою нестабiльністю серед країн Близького Сходу. Країна не так давно пережила кiлька воєн, що боляче вiдбилося на економiцi та добробутi населення. Iрак не можна вважати нацiональною державою. На пiвночi країни не припиняють боротьби за незалежнiсть курди. В сучасному протистояннi Iрак - США вони мають добрi шанси на утворення власної держави. Територiя проживання курдiв є забороненою зоною для польотiв iракської авiацiї. Hаявнiсть сильного консолiдуючого центру курдiв - міста Мосул, нафтоносних районів навколо нього дає змогу говорити про економiчну i полiтичну незалежнiсть новоутвореної курдської держави. Вже тепер значна частина територiї іракського Курдистану перебуває у фактичному управлiннi курдiв.

На пiвднi Iраку розташована ще одна зона заборони польотiв для iракської авiацiї. Починаючи з 1991 р., тут вiдновилися збройнi сутички мiж вiйськами Багдада та партизанськими загонами арабiв пiвденного Iраку. Вiд "серединного" Iраку їх відрiзняє релiгiйна приналежнiсть (араби пiвдня є шиїтами, на вiдмiну вiд арабiв пiвночi, що є сунiтами) та iсторична спiльнiсть. На пiвднi Iраку в рiзнi часи iснували сильнi держави. Сьогодні тут розташований потужний центр - місто Басра, що, ймовiрно, стане столицею нової держави, виникнення якої прогнозується на сучасних iракських територiях на пiвдень вiд міста Ед-Дiванiя та в iранськiй провiнцiї Хузестан. Iсторично ця територiя була єдиною i мала назву Елам. Решта сучасного Iраку становитиме нову iракську державу зi столицею у Багдаді.

Межi.
До Курдистану - областi (мухафази): Hайнава, Дахук, Ербiль, Таамiм, Сулейманiя, пiвнiчно-схiднi частини областей Салах-ед-Дiн i Дiяла.
Елам - областi Басра, Мутанна, Кадасiя, Дi-Кар, Майсан; iранський остан Хузестан. Столиця - місто Басра.
Iрак - решта територiї сучасного Iраку. Столиця - місто Багдад.