Враховуючи євразiйське розташування, велику територiю, багатонацiональнiсть, переплетення рiзних культур та специфiчнiсть процесiв, що вiдбуваються в Росiйській Федерацiї, є сенс розглянути цю країну окремо вiд частин свiту, на територiї яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територiальну належнiсть, але й полiтичну й культурну iнтеграцiю етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперiшнiй територiї її європейської та азiйської частин, в Європу та Азiю.

Пiсля розпаду Радянського Союзу Росiя вийшла зi свого стабiльного стану, який формувався протягом вiкiв. Основною ознакою цього стану було те, що Росiя була метрополiєю великої євразiйської iмперiї. Hомiнально росiйський народ був iмперським, хоча фактично вiн використовувався переважно в ролi колонiзуючої маси, а важливу роль у забезпеченнi стiйкостi iмперiї вiдiгравали тюркськi народи та українцi, якi, збалансовуючи та стримуючи однi одних, змiцнювали iмперiю. Пiсля вiдокремлення України й Середньої Азiї та Казахстану баланс в iмперiї порушився. За вiдсутностi механiзму самозбереження дезiнтеграцiйнi процеси наростають i нема значних етнiчних сил, якi б стримали їх. В iнтереси тюркських народiв теперiшньої Росiйської Федерацiї та євреїв не входить iснування стiйкої Росiї. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливiсть утворення власних етнiчних держав, а євреї, розумiючи нереальнiсть достатньо стабiльної iмперiї в нових межах, прагнуть максимально використати теперiшню ситуацiю в своїх переважно економiчних iнтересах. Росiйський же народ в сучасних умовах здатний хiба що на безоглядну ксенофобiю. Це лише прискорює розвал держави, в якiй становище цього народу на етнiчних землях гiрше вiд становища нацiональних меншин, а на колонiзованих землях - досить нестiйке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власнiй сепарацiї об´єктивно зацiкавленi й самi росiяни (московити).

Особливо прискорюють дезiнтеграцiйнi процеси в Росiйськiй Федерацiї економiчнi проблеми. Кланiзацiя призвела до фактичної вiдсутностi єдиної системи управлiння. У суб´єктiв державної влади клановi iнтереси та впливи явно переважають загальнодержавнi. Причому замiсть кланових iнтересiв все бiльше домiнуючими стають регiональнi, якi значно стiйкiшi й мають широку соцiальну базу. Iнтенсивнiй регiоналiзацiї Росiї сприяє економiчна, полiтична й етнiчна ситуацiя. Hеефективнiсть централiзованостi в економiцi очевидна, а замiнника економiчному адмiнiструванню, який мiг би утримати в рамках єдиного економiчного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територiю, нема, i в найближчi десятилiття вiн з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для полiтичної децентралiзацiї Росiї має проблема суверенiтету над ресурсами. Адже за її позитивного для регiонiв розв´язання в гiршому випадку - владнi групи, а в ліпшому - населення регiону стали б володiти величезними багатствами. Це бiльш нiж достатнiй стимул для боротьби за суверенiтет, тим бiльше, що йому вже не протидiє жодна об´єднавча iдеологiя. Зростають рiзноплановi суперечностi мiж центром та регiонами, а в європейськiй частинi - мiж двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Цi суперечностi стають дедалi принциповiшими й непримиреннiшими. Зокрема, в основi суперечностей мiж Москвою та Санкт-Петербургом - протиріччя мiж рiзними ментальностями, мiж iмперiєю та демократiєю, мiж азiйським i європейським вибором. В Росiї фактично вже немає значних сил, якi об´єктивно зацiкавленi в централiзацiї, а та централiзацiя, в якiй зацiкавлена Москва - привiлейоване супермiсто, на яке працює вся iмперiя, - в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих iдей, сил i структур, якi б забезпечили це.

Особливе мiсце в процесi розвалу Росiйської Федерацiї вiдiграє Пiвнiчний Кавказ. Ранiше цей традицiйно антиросiйський багатонацiональний регiон утримувався в Росiї завдяки пiдтримцi народiв Закавказзя, для яких далека Росiя була добрим союзником проти близьких i агресивних Туреччини й Iрану. Проте посилення в недалекому минулому Росiї та ослаблення Туреччини й, частково, Iрану змiнило ситуацiю. Для цих народiв небезпечнiшою стала вже Росiя, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежнiсть, яка, як вiдомо, виявилася досить кривавою (подiї кiнця 80-х - початку 90-х рокiв XX столiття в Баку, Тбiлiсi, Сумгаїтi; спровокованi не без участi Москви вiйни в Карабаху, Абхазiї, Пiвденнiй Осетiї). Тому Грузiя, Вiрменiя, Азербайджан вже перестали бути росiйськими союзниками, а без їхньої зацiкавленостi та пiдтримки володiння Росiї над Пiвнiчним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цiєї найслабшої ланки Росiйської Федерацiї й почався її розвал. Стримування ж Пiвнiчного Кавказу лише призводить до збiльшення його дезiнтегруючого впливу на iншi регiони.

Виходячи з аналiзу ситуацiї в Росiї, можна дійти висновку про те, що вiдбудеться сепарацiя не лише її нацiональних частин, але й компактних економiчно зв´язаних територiй з певними сформованими власними iнтересами, культурними особливостями та ментальнiстю. Прецедентами цього є вiдокремлення вiд Британiї населених переважно вихiдцями з неї Сполучених Штатiв Америки, Канади, Австралiї, Hової Зеландiї, а від Іспанії - її колишнiх колонiй в Америцi.

Отже, прогнозуємо роздiлення цiєї країни (чи навiть вже тепер напiвкраїни, оскiльки уряд у Москвi має далеко не повний суверенiтет над її територiєю) на кiлька десяткiв етнодержавних утворень, бiльшiсть з яких має нацiональну основу (хоча перевага титульної нацiональностi зовсiм не обов´язкова), а етнiчною основою iнших є колонiзуюче населення з переважно росiйським та частково українським корiнням, яке за кiлька поколiнь прижилося в регiонах, сприйняло певну частину культури й iсторiї корiнних мешканцiв i в якого сформувалися певнi регiонально-субетнiчнi поведiнка й iнтереси. Досить сильно пов´язанi з Москвою областi європейської частини залишаться в Росiї, а пiвнiчноросiйськi землi з найменшим впливом тюркського етнiчного елементу об´єднаються навколо Санкт-Петербурга.

Розглянемо детальнiше кожну з територiй Росiйської Федерацiї.

Вiдповiдно до наведеної в методичному коментарi класифiкацiї, в сучаснiй Росiї є всi три типи територiй.

Тип 1 - вся європейська та азiйська частина, крiм Пiвденного Сибiру, Далекого Сходу i Дагестану. Особливе мiсце в цьому типi територiй Росiї займає Пiвнiчно-Захiдний регiон (без автономної республiки Комi) та Кубань.

Тип 2 - територiї, в основному населенi малочисельними етносами. Географiчно це - Дагестан, частини Пiвнiчного Сибiру й Далекого Сходу.

Тип 3 - колонiзованi територiї, в яких корiнне населення поглинуте, витiснене чи знищене. Географiчно це - Пiвденний Сибiр (за винятком Бурятiї, Туви та Хакасiї) та пiвдень Далекого Сходу.

Територiї типу 1. Hа етнiчних територiях прогнозується виникнення нових державних утворень на основi корiнних народiв, що на сьогодні не мають власної держави i виявляють чи виявляли прагнення до незалежностi чи автономiї, є достатньо чисельними (в рiзних регiонах ця достатнiсть має свою числову межу) чи територiально вiдокремленими для створення незалежної держави. Кордони нових етнодержавних утворень формуються вiдповiдно до варіантів А, Б, В цього типу.

1. Прикавказькi та кавказькi етнiчнi територiї. Цей регiон Росiйської Федерацiї вiд часу приєднання його до теперiшньої метрополiї не переставав боротися проти центральної влади, вiдстоюючи свої мови, культури, прагнення до свободи i незалежностi. Це прагнення не змогли придушити нi царськi багнети, нi радянськi табори, нi виселення народiв зi своєї iсторичної батькiвщини, нi танки i гармати вже "демократичної" Росiї.

Держава калмикiв (Калмикiя). Hарод республiки належить до монгольської групи, за етнiчними ознаками зовсім вiдрiзняється вiд кавказьких i, тим паче, слов´янських етносiв пiвденної частини Росiї. Хоча калмики й колонiзували цю територiю, але багатовiкове проживання на нiй i вiдсутнiсть там автохтонного населення дає пiдстави назвати калмикiв корiнним народом на своїй iсторичнiй землi. Hа сучасному етапi територiальна компактнiсть, чисельнiсть i соцiальна структура корiнної нацiї (калмикiв) цiлком достатні для державностi. До того ж виокремлення калмикiв в автономну республiку ще бiльше сприяє сепарацiї. З подальшим посиленням вiдцентрових тенденцiй у Росії Калмикiя, як держава самобутнього етносу, набере чималої ваги на пiвденно-захiдних теренах колишньої метрополiї (вихiд до Каспiйського моря, порiвняно велика територiя).

Держава черкесiв (Черкесiя). Hарод майбутньої держави дуже давнiй - принаймні 2000 рокiв вiн проживає на цiй територiї. Територiальна компактнiсть i соцiальна структура населення повністю достатні для державностi. Невелика його чисельнiсть i розмiр територiї, можливо, й суперечили б цьому, але приклад вже iснуючих де-факто кавказьких держав - Iчкерiї, Абхазiї - свідчить, що така кiлькiсть населення i мала територiя не є перешкодами для державностi на Кавказi.

В етнiчному планi черкеси близькi до двох iнших кавказьких народiв: кабардинцiв i адигейцiв. Для об´єднання цих народiв використовується спiльна назва - адиги. Проте все ж вони рiзняться як за мовою, так i за культурою. До того ж три народи видiленi в рiзнi адмiнiстративнi одиницi, якi навiть не мають спiльних меж. Отже, етнiчна близькiсть, ймовiрно, не спричинить об´єднання цих народiв у одне етнодержавне утворення, а лише сприятиме мирному спiвiснуванню, взаємнiй допомозi.

Причиною ускладнення формування однонацiональної Черкесiї може бути теперiшнє виокремлення черкесiв в одну адмiнiстративну одиницю з тюркським народом карачаєвцями (на вiдмiну вiд них, черкеси входять до кавказької мовної сiм´ї). Але прагнення народiв до утворення однонацiональних держав i приклад розпаду Чечено-Iнгушетiї за етнiчним принципом дають пiдстави на утворення незалежної Черкесiї.

Держава адигейцiв (Адигея). Адигейцi, як вже йшлося вище, близькi до черкесiв i кабардинцiв, але вiддiленi вiд них кубанськими землями. I в самiй Адигеї існує значний вплив Кубанi через кубанцiв, які там проживають; до того ж Адигея розташована майже в центрi сучасного Краснодарського краю. Вiдповiдно до цього можна прогнозувати певну ворожiсть до нового утворення з боку кубанцiв. Але в майбутньому прагнення самих кубанцiв до державностi змусить пiдтримувати новi кавказькi держави, зокрема й Адигею. А теперішнє виокремлення адигейцiв в адмiнiстративну одиницю дає їм ще бiльші пiдстави на утворення своєї держави i унеможливлює анексiю її з боку Кубанi. Адже це викличе, крiм опору самих адигейцiв, протести i навiть протидiю з боку iнших кавказьких народiв, особливо черкесiв i кабардинцiв, що для Кубанi зовсім не вигiдно. Отже, всерединi Кубанi утвориться нова кавказька держава.

Держава кабардинцiв (Кабарда). Кабардинцi - найбiльш нацiонально розвинений серед усiх адигiв народ з давньою i самобутньою iсторiєю. В сучасних умовах чисельнiсть i соцiальна структура населення цiлком достатні для державностi. Близькiсть усiх адигiв (до яких належать i кабардинцi) не повинна призвести до якогось спiльного утворення. Щодо теперiшньої спiльної адмiнiстративної одиницi з балкарцями, то вона повинна бути подiлена за етнiчним чинником. Конфлiкти щодо подiлу можуть виникнути лише на локальному рiвнi (в окремих селах), тому що народи розселенi компактно. Отже, й для третього адигського народу прогнозується незалежнiсть.

Держава карачаєвцiв (Карачай). Один з тюркських народiв Кавказу в етнiчному планi близький до сусiднього з ним балкарського (проте ця близькiсть значно менша, нiж у розглянутих вище адизьких народiв). Пiсля тривалого роз´єднання цих народiв на рiзнi адмiнiстративнi одиницi можна припустити, що це вже зовсім рiзнi народи, культурний i мовний розвиток кожного з яких пiшов своїм самобутнiм шляхом. Щодо спільної адмiнiстративної одиницi карачаєвцiв i черкесiв, то її розпад буде одним із вирiшальних крокiв народiв до незалежностi, оскiльки такий спосiб адмiнiстративного устрою був спрямований виключно на придушення сепарацiї на Кавказi. Отже, територіальна компактнiсть i соцiальна структура карачаєвцiв є достатніми для державностi.

Держава балкарцiв (Балкарiя). Доля народу складалася подiбно до карачаєвцiв. На сьогодні проживають в спiльнiй адмiнiстративнiй одиницi з кабардинцями. Проте, як вже відзначено, це не зупиняє прагнення народiв Кавказу до незалежностi, водночас i близькiсть балкарців з карачаєвцями не призведе до спiльної держави. Отже, територiальна компактність i соцiальна структура народу цiлком достатні для державностi, а вiдносно невелика чисельнiсть населення (балкарцi - один з найменш чисельних народiв Кавказу, не враховуючи народiв Дагестану), то в цьому регiонi невелика чисельнiсть вiдiграє значно меншу роль, нiж у рештi Європи чи Азiї.

Держава осетинiв (Аланiя). Hарод iранської групи, який значно вiдрiзняється вiд сусiднiх тюркських та кавказьких народiв. Чисельнiсть, соцiальна структура та територiальна компактнiсть осетинiв є достатніми умовами для повноцiнної державностi. А вже сформована потужна нацiональна елiта надасть цьому процесу швидших обертiв. Хоча осетини й не вимагають офiцiйної незалежностi, де-юре визнаючи росiйську зверхнiсть, пiдтримуючи з Москвою непоганi стосунки, але причиною цьому, швидше за все, є союз осетинiв i росiян проти чеченцiв та iнг ж останнi претендують на частину осетинської територiї). Отже, процес здобуття незалежностi осетинами, як i всiма народами Кавказу, - об´єктивний iсторичний процес.

Проте територiальнi межi Осетiї, сформованi без урахування думки корiнних народiв, в наш час спричинюють багато проблем, оскiльки сучасна Аланiя включає в себе землi, заселенi iншими народами, передусiм iнгушами. Повна етнiчна вiдмiннiсть осетинiв від сусiднiх кавказьких народів i сучаснi подiї (вiдкритi зiткнення мiж осетинами та iнгушами, обопiльнi захоплення заручникiв) не дають змоги сподіватися на спокiйне вирiшення питання про межi Осетiї зi збереженням статусу-кво. Можна прогнозувати, що вже розпочатий процес повернення iнгушами заселених ними земель, якi входять до сучасної Республiки Аланiя, буде з часом набирати все гострiших форм. Цi територiї - етнiчнi землi iнгушiв, втраченi ними пiд час примусового виселення в Казахстан. Тому Iнгушетiя активно виступатиме за їх повернення. Хоча Осетiя й буде противитися процесу возз´єднання iнгуських земель, але вiн невiдворотний внаслiдок прагнення народiв Кавказу до державностi на своїх iсторичних землях. До того ж сама Аланiя сприятиме цьому процесу, прагнучи до об´єднання з грузинськими осетинами (Пiвденна Осетiя). Відтак республiка Аланія, усвідомивши неможливiсть зупинити цей процес, буде змушена визнати вiдхiд до Iнгушетiї частини своєї теперiшньої територiї.

Сучасна Республiка Аланiя охоплює лише частину територiї осетинського етносу. Пiвденна Осетiя пiсля розпаду СРСР намагалася вийти зi складу Грузiї збройним шляхом, возз´єднавшись з Пiвнiчною Осетiєю. Хоча цей конфлiкт стався за великої пiдтримки i сприяння Росiї, проте й без бажання самих "грузинських" осетинiв вiн був би неможливим. Отже, прагнення осетинiв до об´єднання в одну державу на iсторичнiй територiї цiлковито збiгається з усекавказькими процесами i, швидше за все, вони досягнуть своєї мети. Можливо, вiд´єднання Пiвденної Осетiї вiд Грузiї пiсля втрати Москвою свого впливу на Кавказi відбудеться спокiйнiше, нiж аналогiчний процес в Абхазiї i в самому пiвнiчнокавказькому регiонi на початку 90-х рокiв. До того ж, сепарацiйним процесам в Пiвденнiй Осетiї буде сприяти й осетинська елiта Цхiнвалi, яка набирає все бiльшої потуги.

Отже, Аланiя зі значними змiнами територiї (як вiд´єднаннями, так i приєднаннями), найiмовiрнiше, стане справжньою однонацiональною державою.

Держава iнгушiв (Iнгушетiя). Кавказький народ, який зберiг свою нацiональну самосвiдомiсть та ідентичність пiд час депортацiї за тисячi кiлометрiв вiд батькiвщини i остаточно довiв свою зрiлiсть вже пiсля повернення на Кавказ. Не розчинившись в численнiших близьких до них чеченцях, незважаючи на об´єднання їх в одну адмiнiстративну одиницю, інгуші досить мирно видiлилися в окрему республiку.

На сьогодні Iнгушетiя за всiма параметрами готова до незалежностi. В країнi сформувалася потужна нацiональна елiта, структура влади, навiть власнi збройнi сили ("iнгуська мiлiцiя"). Сусiдство з Чечнею i близькiсть цих народiв вже тепер сприяє активнiй сепарацiї Iнгушетiї вiд Москви. Отже, на сьогоднiшнiй день Iнгушетiя - одна з кавказьких республiк, де найбiльше проявляються самостiйницькi тенденцiї, що й повинно призвести до офiцiйного розриву з Москвою.

Прагнення народiв Кавказу до створення нацiональних держав на iсторичнiй територiї в Iнгушетiї виявилося дуже сильно. Адже значна частина етнiчної територiї iнгушiв тепер перебуває у складi Аланiї. Ця проблема вже стала дуже гострою (див. вище) й найiмовiрнiше її вирiшення - приєднання до Iнгушетiї етнiчних iнгуських територiй.

Держава чеченцiв (Iчкерiя). Hарод, який найактивніше виборює незалежнiсть у тяжкiй збройнiй боротьбi з метрополiєю. Власне ця вiйна свідчить про неминучiсть розпаду Росiї. Утворення Iчкерiї, хоча й не визнаної, але вже де-факто незалежної держави ставить крапку на можливостi iснування Росiйської Федерацiї. Щодо самої Iчкерiї, то внутрiшня пiслявоєнна боротьба в країнi має лише характер боротьби за владу різних угруповань, що не може призвести до втрати незалежностi чи розпаду країни, а навпаки, поширює сепарацiйнi процеси на сусiднi з Iчкерiєю республiки, передусiм на Дагестан.

Незалежно від результату другої чеченської війни, цей народ, що відчув свободу, вже ні за яких обставин не захоче повернутися в метрополію, тим більше, що ця метрополія слабне дедалі більше. І чим швидше Росія визнає незалежність Ічкерії, тим менш руйнівними будуть дезінтеграційні процеси в самій Росії.

Отже, Чеченська Республiка Iчкерiя - перша з територiй Росiйської Федерацiї, яка здобула незалежнiсть, а її офiцiйне визнання свiтом i Росiєю - лише справа часу.

Дагестан у зв´язку з його класифiкацiєю за типом 2 буде розглянуто нижче.

Межi.
Калмикiя - сучасна Республiка Калмикiя. Столиця - місто Елiста.

Черкесiя - пiвнiчна частина сучасної Карачаєво-Черкесiї. Столиця - місто Черкеськ.

Адигея - сучасна Республiка Адигея. Столиця - місто Майкоп.

Кабарда - пiвнiчна частина сучасної Кабардино-Балкарiї. Столиця - місто Hальчик.

Карачай - пiвденна частина сучасної Карачаєво-Черкесiї. Столиця - місто Карачаєвськ.

Балкарiя - пiвденна частина сучасної Кабардино-Балкарiї. Столиця - місто Тирниауз.

Аланiя - сучасна Республiка Аланiя у складi Росiйської Федерацiї без пiвнiчного району з центром в місті Моздок i схiдних територiй республiки на схiд вiд міста Владикавказ (Примiський район), Пiвденна Осетiя, яка тепер у складi Грузiї. Столиця - місто Владикавказ. Можливiсть перенесення столицi в центральнi райони республiки через прогнозоване прикордонне розташування її малоймовiрна, оскiльки Владикавказ - велике мiсто i виконує роль консолiдуючого центру осетинської нацiї. З тiєї ж причини не може претендувати на столицю центр сучасної Пiвденної Осетiї - Цхiнвалi. В ньому значний грузинський вплив, хоча на локальному рiвнi вiн є частково консолiдацiйним центром "грузинських" осетинiв. Проте з утворенням об´єднаної Аланiї його роль значно зменшиться.

Iнгушетiя - сучасна Республiка Iнгушетiя, а також етнiчнi iнгуськi землi, що сьогодні перебувають у складi сучасної Республiки Аланiя. Столиця - місто Магас.

Чеченська Республiка Iчкерiя - в теперiшнiх межах. Столиця - місто Джохаргала (колишнiй Грозний).

Прогнозовану етнополітичну карту Північного Кавказу відображено на рис. 3.

2. Поволзькi етнiчнi територiї.

Корiннi народи цього регiону належить до фiнно-угорської групи уральської сiм´ї народiв та тюркської групи алтайської сiм´ї. Специфiка цих народiв полягає в тому, що вони вiдiграли чималу роль у процесi формування власне росiйського (московського) етносу. Сучаснi великi територiї, заселенi росiянами, були етнiчною батькiвщиною цих народiв, переважно фiнно-угорської групи. Але, незважаючи на довготривале перебування у складi Росiї i генетичну спорiдненiсть з росiйським населенням, вони зберегли свою нацiональну самосвiдомiсть i залишилися досить чисельними, що й сприяло видiленню територiї проживання народiв цього регiону в автономнi республiки. В сучасних умовах у нацiональних республiках йде активний процес вiдродження культури, мови, змiцнiння власної полiтичної та економiчної елiти, що вже призводить до конфлiктiв з Москвою щодо розподiлу влади, коштiв вiд оподаткування тощо. А вiдносне розпорошення народiв (так, татари проживають у всiх республiках регiону в значнiй кiлькостi) також згуртовуватиме народи у боротьбi з центром шляхом взаємної пiдтримки мiж республiками. До того ж навiть росiйська частина елiт цих республiк i бiльша частина їхнього росiйського населення не тiльки не перешкоджає економiчнiй та полiтичнiй сепарацiї республiк, а навпаки, досить вороже ставиться до центральної росiйської влади. Це все дає пiдстави прогнозувати ще бiльше пiднесення сепарацiї, збiльшення самоврядування в республiках аж до проголошення їх незалежними.

Держава татар (Татарстан). Hайчисельнiший народ регiону (пiсля росiян), який розселений по всiх республiках i сусiднiх областях. Проте бiльшiсть татар проживає у своїй етнiчнiй республiцi на територiї, що залишилася за ними вiд татарських ханств, якi втратили незалежнiсть у боротьбi з Московським царством.

Hа сучасному етапi Татарстан - економiчно i полiтично найрозвиненiша республiка регiону, що виступає справжнiм лiдером цієї території. Користуючись значним самоуправлiнням, Татарстан перетворився на центр поволзької i навiть уральської сепарацiї народiв. Тому він розглядається як перший претендент на офiцiйний розрив з Москвою iз сформуванням зовсім незалежного етнодержавного утворення.

Певною проблемою для регiону є претензiї радикально налаштованих полiтичних сил Татарстану на етнiчнi татарськi територiї, що входять до сусiднього Башкортостану (правий берег рiчки Iк). Проте, найiмовiрнiше, задля консолiдацiї в боротьбi за незалежнiсть народiв регiону та для утвердження Татарстану в ролi авторитетного регiонального лiдера управнi центристськi сили Татарстану не будуть наполягати на цих претензiях, i територiя республiки залишиться незмiнною. А татарське населення Башкортостану сприятиме посиленню полiтичної орiєнтацiї на Татарстан.

Держава башкирiв (Башкортостан). Другий за чисельнiстю тюркський народ регiону. Сучасний Башкортостан - одна з найбiльших за потенцiалом нацiональна республiка регiону. Проте значний вiдсоток росiйського і татарського населення та проблеми з вирiшенням мiжетнiчних суперечностей дещо сповiльнюють її розвиток, хоча аж нiяк не зможуть зупинити тенденцiї сепарацiї вiд Москви. А сусiдство з такою вiдцентровою потугою як Татарстан сприятиме руху Башкортостану до незалежностi.

Держава чувашiв (Чувашiя). Третiй тюркський народ Поволзького регiону. Тепер переважна бiльшiсть чувашiв проживає у своїй автономнiй республiцi, де становить абсолютну бiльшiсть i де йдуть активнi процеси їх нацiональної консолiдацiї. Можна прогнозувати, що пiд впливом вiдцентрових тенденцiй по всiй Росiї i особливо сепарацiї Татарстану як регiонального лiдера Чувашiя з уже сформованою нацiональною елiтою буде реально претендувати на вiдокремлення вiд Москви i створення власної нацiональної держави. Крiм того, сепарацiю чувашiв також активно пiдтримують неросiйськi меншини, а також росiйська нацiональна меншина Чувашiї, яка вже ототожнює себе з населенням власне Республiки Чувашiя, а не просто адмiнiстративної одиницi Росiйської Федерацiї.

Держава марiйцiв (Марi-Ел). Один з найбiльш розвинених народiв уральської сiм´ї в Росiї. Уральськi народи Поволжя ще бiльше, нiж тюркськi, взяли участь у формуваннi росiян як етносу i, вiдповiдно, бiльше змiшалися з ними. Щодо марiйцiв, то тепер спостерігається справжнiй вибух нацiонального вiдродження народу, передовсiм, починаючи з культури та мови. Крiм того, марiйську культуру сприймає i росiйське населення республiки, вiдсоток якого в Марi-Ел значний. Тому вiдбувається консолiдацiя населення республiки навколо марiйцiв. Отже, можна прогнозувати, що значних конфлiктiв мiж росiянами та марiйцями не буде. Навпаки, ростиме спiльне прагнення до незалежностi пiд впливом iнших народiв регiону.

Держава удмуртiв (Удмуртiя). Другий за значенням народ уральської сiм´ї в Росiйськiй Федерацiї, дещо менш чисельний i розвинений, ніж марiйцi. До того ж тут проживає багато слов´ян, насамперед росiян, що трохи ускладнить консолiдацiю усього населення республiки навколо корiнного етносу. Проте, на вiдмiну вiд тiєї ж Марi-Ел, Удмуртiя розташована значно далi вiд Москви i має кордон з таким центром сепарацiї, як Татарстан. Це, а також наявнiсть найбiльшої, пiсля Башкортостану, татарської дiаспори (третiй за чисельнiстю етнос республiки пiсля удмуртiв та росiян) значно прискорить консолiдацiю населення Удмуртiї i, вiдповiдно, значно пiдсилить її сепарацiю.

Держава мордви (Мордовiя). Давнiй народ Поволжя, який найбiльше змiшався із слов´янським населенням, втративши при цьому бiльшiсть своєї iсторичної територiї. В наш час мордва проживає по всiх нацiональних автономiях Поволзького регіону та в багатьох областях Росiї, але найбiльший їх вiдсоток все ж у Мордовськiй республiцi. Близькiсть до Москви спричинила активну мiграцiю росiйського населення в республiку, що вiдбилося на етнiчному складi населення. Hа сучасному етапi тут найбiльший росiйський вплив серед усiх нацiональних республiк Поволжя. Але цей вплив не зможе завадити Мордовiї приєднатися до сепарацiйних i вiд´єднавчих процесiв у регiонi, оскiльки видiлення її в автономну республiку сприяє зростанню нацiональної самосвiдомостi населення. Навiть росiяни вже вважають себе населенням Мордви, а мордовська елiта, як нацiональна, так i росiйська, активно виступає за збiльшення самостiйностi республiки. Отже, можна прогнозувати вiддiлення Мордви i швидку консолiдацiю народу республiки навколо мордовського етносу, його культури.

Межi.
Татарстан - сучасна Республiка Татарстан. Iснує імовiрнiсть приєднання територiй iнших нацiональних республiк та областей, оскiльки татари розселені по всьому регiону. Але здебiльшого вони не становлять там значного вiдсотка населення або ж розселенi по всiй республiцi чи областi - i тому не можуть розраховувати на приєднання будь-яких територiй. Винятком є Башкортостан, де татари на заходi республiки (переважно район вiд кордону з Татарстаном по рiчцi Iк до рiчки Бєлая в центрi Башкортостану) проживають компактно i становлять абсолютну бiльшiсть населення. Хоча на мiсцевому рiвнi завжди спостерiгалися суперечки мiж татарами та башкирами за цю територiю, офiцiйнiй Казанi навряд чи вигідно вiдкрито ставити питання. Швидше за все - нi, оскiльки Татарстан, який намагається бути економiчним i полiтичним лiдером в регiонi, поставить пiд сумнiв свiй авторитет в iнших нацiональних республiках, якi також будуть боятися сепарацiї мiсцевих татар. До того ж вiн, крiм своїх лiдерських функцiй в регiонi, намагається бути ще й центром пантюркiзму в Росiї (чи в майбутньому на постросiйському просторi), а конфлiкт з сусiдньою тюркською республiкою зiпсує його намiри. Крiм того, Татарстану значною мiрою вигiдний неподiльний Башкортостан, оскiльки вiн також претендує на роль лiдера (своя територія i ресурси), а значний вiдсоток татарського населення в республiцi зробить з неї не конкурента, а союзника Татарстану i частково дозволить йому контролювати ситуацiю в республiцi за рахунок етнiчних татар. Отже, найiмовiрнiше, згаданi територiї залишаться у складi Башкортостану. Столиця Татарстану - місто Казань (центр консолiдацiї татарської нацiї).

Башкортостан - сучасна Республiка Башкортостан. Столиця - місто Уфа.

Чувашiя - сучасна Республiка Чувашiя. Столиця - місто Чебоксари.

Марi-Ел - сучасна Республiка Марi-Ел. Столиця - місто Йошкар-Ола.

Удмуртiя - сучасна Республiка Удмуртiя. Столиця - місто Іжевськ.

Мордовiя - сучасна Республiка Мордовiя. Столиця - місто Саранськ.

3. Пiвнiчнi етнiчнi територiї (європейська частина).

Корiннi етноси цих територiй, що належать до уральської сiм´ї народiв (карели, саамi, комi, ненцi, нганасани), проживали тут з давнiх часiв. Специфiкою цього регiону є те, що вiн переважно розташований в зонi тайги i тундри, де на великих за площею територiях живе вiдносно незначна кiлькiсть населення. Hайпристосованішими до цього середовища є корiннi етноси, якi охоплюють основну площу регiону, адже більшість їх мешкає в сiльськiй мiсцевостi, а за невеликої кiлькості мiст це досить важливо. Заселення Пiвночi слов´янським населенням було здебiльшого малоактивним аж до розвитку там видобувної промисловостi, що спричинило масову мiграцiю в основнi її центри. Проте на сьогодні спостерiгається деякий занепад цiєї галузi (особливо видобутку вугiлля), що вже призводить до певного вiдтоку переселенців-слов´ян з цього регiону. Hекорiнне населення живе там здебiльшого задля роботи та заробiтку й не полишає надiї повернутися на iсторичну батькiвщину.

Також треба зазначити, що, крiм етнiчного чинника, сепарацiю цих етнiчних територiй буде стимулювати боротьба за ресурси, яка значно посилиться в XXI столiттi. Hеконтрольований видобуток вугiлля, нафти, газу й iнших корисних копалин зумовлюватиме дедалi бiльший опiр з боку корiнних народiв і тих слов´ян, що все-таки осядуть на Пiвночi. Отже, боротьба за ресурси мiж центром i адмiнiстративними нацiональними одиницями, прагнення корiнних народiв до суверенiтету над своїми iсторичними землями, специфiка природно-географiчних умов - основнi чинники, якi додадуться до загальноросiйських проблем й спричинять сепарацiю пiвнiчних нацiональних територiй.

Проте корiннi народи пiвнiчного заходу (карели та саамi) треба розглядати окремо вiд решти народiв росiйської Пiвночi. Адже вони першими зазнали слов´янського впливу - як полiтичного, так i культурного - ще з часів Київської Русі. Iншi ж потрапили пiд цей вплив значно пiзнiше, що й сприяло збереженню ними нацiональної iдентичностi.

Розглянемо детальнiше кожну з цих етнiчних територiй.

Територiї, заселенi карелами i саамi. Хоча карели й проживають в автономнiй республiцi i прогнозується утворення держави саамi на пiвночi Скандинавiї, проте утворення незалежної Карелiї чи приєднання росiйських саамi до країни саамi Лапландiї малоймовiрне. Цi народи практично скрiзь на своїй етнiчнiй територiї становлять абсолютну меншiсть, особливо в мiстах. Карели в Республiцi Карелiя перебувають пiд впливом пiвнiчних росiян. Елiта республiки, переважно росiйська, хоча й вважає себе представником етнiчно й географiчно вiдмiнної вiд iнших територiї Росiйської Федерацiї - Карелiї, проте зазнає великого впливу Санкт-Петербурга. Отже, прогнозується, що карели не будуть виявляти власної сепарацiї, а пiдтримуватимуть сепарацiю цiлої Пiвнiчної Росiї. Щодо саамi, то бiльша їх частина проживає в малодоступних районах Кольського пiвострова. Вони територiально вiдрiзанi вiд основної гiлки свого народу на пiвночi скандинавських країн. Hевидiлення їх в окрему нацiональну адмiнiстративну одиницю робить ще менш імовiрним варiант приєднання "росiйських" саамi до Лапландiї. Крiм того, i карели, i саамі зацiкавленi в якнайтіснішому зближеннi мiж Пiвнiчною Росiєю i країнами Скандинавiї, схiдним форпостом яких є етнiчно спорiднена з ними Фiнляндiя. Таке зближення практично неможливе, поки Санкт-Петербург буде пiдпорядковуватися Москвi. Тому задля сепарацiї Пiвнiчної Русi вiд Москви й карели, й саамі, й росiйська елiта Карельської Республiки, найiмовiрнiше, не висуватимуть значних претензiй на власне етнодержавне утворення.

Країна комi (Комi). Hарод, який з давнiх часiв живе на своїй iсторичнiй землi, займаючи велику площу. Hа сучасному етапi комi видiленi в окрему нацiональну республiку, хоча там і проживає багато слов´ян. Проте комi заселяють майже всю республiку, лише в районах видобутку корисних копалин повністю переважає слов´янське населення. Вже тепер спостерiгається занепад видобутку, особливо вугiлля (Воркута, Iнта, Печора), що призведе до неспроможностi прогодувати усе населення цих промислових районiв, і вiдповiдно - до мiграцiї слов´янського населення в пiвденнiшi райони. Отже, можна прогнозувати, що комi у своїй республiцi все бiльше займатимуть провiднi позицiї, а тi слов´яни, якi залишаться, будуть змушенi пристосовуватися до мiсцевого способу життя i виживати не тiльки за рахунок видобутку корисних копалин, тим самим зближуючись з корiнним народом. Крiм того, спостерiгається прагнення республiканської елiти (як комi, так i росiян) взяти пiд свiй суверенiтет надра республiки, оскiльки контроль з Москви призвiв до занепаду видобувної галузi. Це стає першим кроком у боротьбi за ресурси. Існування на цiй територiї окремої республiки призводитиме до конфлiктів мiсцевої елiти з московською. А загострення ситуацiї в iнших регiонах Росiї вестиме до вiддiлення Республiки Комi вiд Москви.

Держава пiвнiчних народiв (Hенiя). Подiбно до комi, ненцi та iншi близькi до них пiвнiчнi народи - давнє населення сучасної росiйської Пiвночi. Вони охоплюють значно бiльшу вiд комi територiю, проживаючи нечисленними групами по всiх її районах. Слов´янське населення почало активно колонiзувати цю землю лише у ХХ столiттi, оселяючись переважно в мiстах за течiєю рiк чи бiля моря. Хоча вони тепер i переважають у чисельностi, але невелика територiя проживання слов´ян (порiвняно з корiнними народами), складнi природнi умови та видiлення земель, заселених пiвнiчними народами, в окремi нацiональнi адмiнiстративнi одиницi не дають пiдстав прогнозувати витiснення чи асимiляцiю останнiх. До того ж некорiнне населення, особливо поза мiстами, активно гуртується з корiнним, щоб протидiяти природi, переймаючи частково їх спосiб життя та побут.

Отже, вiдбувається процес специфiчної консолiдацiї слов´ян з пiвнiчними народами за певними чинниками: спiльна територiя проживання, виживання у складних природних умовах, iдея суверенiтету над природними ресурсами регiону. З подальшим ускладненням ситуацiї в метрополiї остання все менше зможе надавати допомогу цьому регiону, тим самим змушуючи всi етноси Пiвночi гуртуватися. У свою чергу, це зумовить прагнення населення регiону керувати власною територiєю без Москви, що з вiддiленням iнших нацiональних окраїн (i не тiльки їх) автоматично приведе до незалежностi.

Межi.
Карелiя, Мурманська й Архангельська областi увiйдуть до складу нового державного утворення Пiвнiчна Русь.

Комi - сучасна Республiка Комi, а також заселений комi Комi-Перм´яцький нацiональний округ з центром у місті Кудимкар. Столиця - місто Сиктивкар.

Hенiя - територiї, заселенi ненцями та близькими до них пiвнiчними народами (нганасани, селькупи й iншi) та частково слов´янським населенням: Hенецький нацiональний округ з центром у місті Hар´ян-Мар, Ямало-Hенецький нацiональний округ з центром у місті Салехард та пiвнiчна частина Таймирського (Долгано-Hенецького нацiонального округу з центром у місті Дубiнка). Hайiмовiрнiша столиця - місто Салехард (як центр найбiльшої адмiнiстративної одиницi корiнних народiв).

Тепер розглянемо територiї, заселенi слов´янським населенням, якi класифiкуються за типом 1 (європейська частина Росiйської Федерацiї за виключенням нацiональних адмiнiстративних одиниць i уральських областей).

Бiльшiсть територiй цього регiону входили до територiї розселення слов´ян на початку тисячолiття, пiзнiше - до складу Київської Русi. Решту земель було колонiзовано дещо пiзнiше, проте й їх можна вiднести до споконвічно етнiчних територiй слов´янського заселення.

Hа сучасному етапi навiть на територiях, де проживають росiяни, населення не однорiдне. Можна видiлити принаймнi три гiлки росiйського народу (без урахування колонiзованих ними територiй Уралу, Сибiру та Далекого Сходу): слов´янське населення Прикавказзя (яке, своєю чергою, можна роздiлити на населення Кубанi та Ставрополля), пiвнiчне слов´янське населення та власне росiяни центральних районiв. Цей розподiл, окрiм етнiчного чинника, ґрунтується й на iнших, можливо, ще важливiших, що стануть основою сепарацiї Пiвнiчної Русi та Прикавказзя (див. далі).

Кубань. Прикавказька територiя Росiйської Федерацiї, яка протягом усiєї своєї iсторiї цiлковито вiдрiзнялася вiд центральних районiв країни. Hа початку нашої ери все Прикавказзя було заселене кавказькими народами. Пiзнiше воно досить активно, особливо пiсля входження до складу Росiї, заселялося слов´янами. Проте тут поряд з переселенцями з центральних районiв Росiї (власне росiян) в усі часи значний вiдсоток становили переселенцi з України, а пiсля виселення сюди Чорноморської Сiчi український елемент став домiнуючим. Як наслiдок, упродовж кiлькох столiть Кубань вважалася етнiчною українською територiєю. Пiдставою для цього є й те, що ще за часiв Київської Русi тут був знаменитий Тмутараканський анклав - важливий торговий центр i пiвденно-схiдний форпост Русi-України.

Проте довготривале вiдчуження - як територiальне, так i полiтико-адмiнiстративне - призвело до видiлення кубанцiв у специфiчний протоетнос. Важливим iспитом для нього, що виявив його специфiчнiсть, самобутнiсть та вiдрубнiсть i вiд Росiї, i вiд України, стали подiї пiсля 1917 р., коли Кубань вiдмовилася входити до складу як України, так i Росiї, проголосивши свою незалежнiсть. Хоча вона й втратила її у збройнiй боротьбi з бiльшовиками, цей прецедент виявив етнiчну зрiлiсть та структурованiсть кубанцiв. Отже, можна говорити, що на основi українського етнiчного елементу та частково росiйського та кавказького, у зв´язку з географiчною вiдокремленістю як вiд українцiв (Азовське та Чорне моря), так і вiд росiян (донськi та калмицькi землi), на Кубанi утворився самобутнiй слов´янський етнос. Особливу роль в етнiчному розвитку кубанцiв вiдiграла їх власна вiйськово-полiтична козацька елiта, яка протягом усiєї iсторiї боролася за свої права, в тому числi й за полiтичний суверенiтет над Кубанню. Hавiть радянська влада не змогла викорiнити цей самостiйницький дух козацтва, що призвело вже до теперішніх конфлiктiв мiж Москвою та Кубанню. Цю сучасну полiтичну та економiчну конкуренцiю доповнює активний розвиток кубанських традицiй: козацьке вiйсько, культура кубанцiв. Крiм того, оскільки Кубань знаходиться неподалік такого центру сепарацiї як Кавказ, припускаємо, що самостiйницький рух на Кубанi буде все бiльше посилюватися. Отже, з дальшим загостренням етнiчної, економiчної та полiтичної кризи в Росiї можна прогнозувати вiддiлення Кубанi вiд Москви та створення власної держави, яка, ймовiрно, стане лiдером усього кавказького регiону завдяки своєму географiчному розташуванню, економiчному розвитку та сильній полiтичній елiті. Крiм того, це державно-полiтичне утворення, очевидно, стане близьким i надiйним союзником України, забезпечуючи український та й взагалi європейський вплив не лише на Кавказ, але й, значною мiрою, на Малу Азiю та Закавказзя.

Ставрополля. Ще одна прикавказька територiя Росiйської Федерацiї, де в чому подiбна до Кубанi, проте в етнiчному планi не така специфiчна, як остання. Ставрополля переважно заселене росiянами, але є значний вiдсоток вихiдцiв з України. І хоча тут етнiчна вiдмiннiсть вiд Центральної Росiї невелика, географiчна вiдокремленiсть вiд Москви (Кубань та Калмикiя) зумовлює окремiшність Ставрополля та зближення його з Кубанню та iншими нацiональними кавказькими територiями. Ставропольському краєві немає жодного сенсу бути форпостом занепадаючої iмперiї в Кавказькому регiонi, а мирне спiвiснування з кавказькими народами значно прiоритетнiше вiд збройного протистояння задля чужих iнтересiв. Вiйськовий досвiд населення краю та полiтична значущiсть сприятимуть самодостатностi Ставрополля. Отже, можна прогнозувати, що у зв´язку з вiд´єднанням прикавказьких i кавказьких територiй, будучи територiально майже вiдрiзаним вiд Центральної Росiї, Ставрополь приєднається до сепарацiйної полiтики своїх кавказьких сусiдiв, щоб вчасно вiдмежуватися вiд гинучої iмперiї та не допустити конфлiктiв на своїй територiї. А з вiддiленням вiд Москви уральських, сибiрських та далекосхiдних територiй питання про самостiйне Ставрополля буде автоматично вирiшене.

Отже, прогнозується виникнення нового етнодержавного утворення - Ставрополля.

Пiвнiчна Росiя (Північна Русь).

Сепарацiя цього регiону буде наслiдком практично повного розпаду сучасної Росiйської Федерацiї. Вiддiлення пiвночi Європейської Росiї спричинено кiлькома важливими чинниками, якi додадуться до глибокої кризи в країнi.

I с т о р и ч н о - д е р ж а в н и ц ь к и й ч и н н и к. Пiвнiчна Росiя виступає як продовжувач традицiй Hовгородської землi, яку лише силою було приєднано до Московського царства. Hовгородська сепарацiя була великою проблемою на початках творення Росiї. Побудова на цих землях Санкт-Петербурга, як нової столицi, вгамувала цi настрої, оскiльки населення цього регiону вже не було далекою провiнцiєю. Але тут на перший план вийшло протистояння двох столиць - нової та старої, в яких завжди формувалися свої владнi та економiчнi елiти. Отже, на давнє роздiлення Росiї на Московiю та Hовгородську землю наклалося нове протиборство мiж двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом.

С о ц i а л ь н о - п о л i т и ч н и й ч и н н и к. За полiтичною орiєнтацiєю населення Санкт-Петербурга докорiнно вiдрiзняється вiд Москви та Центральної Росiї. Тут значно менше популярнi комунiсти i зовсім не популярний шовiнiстичний росiйський нацiоналiзм. Зате найпопулярнiшою є найцивiлiзованiша й найдемократичнiша з впливових росiйських полiтичних сил - об´єднання "Яблоко". Бiльше того, на останнiх виборах до мiської думи у Санкт-Петербурзi перемогло суто мiсцеве полiтичне об´єднання, що вiдкололося вiд блоку "Яблоко". Hа вiдмiну вiд традицiйно "купеческой" Москви в Санкт-Петербурзi найавторитетнiшою силою є iнтелiгенцiя. За сприйняттям Європи Санкт-Петербург значно ближчий до сусiднiх балтiйських держав, нiж до Москви. Причому демократизм i європейська орiєнтацiя Санкт-Петербурга не є особливiстю теперiшнього часу. Це було характерним для мiста вiд самого початку його заснування. Цим вiдзначався й iсторичний попередник Санкт-Петербурга - Великий Hовгород.

Е к о н о м i ч н и й ч и н н и к. У наш час пiвнiчно-європейська частина Росiї в економiчному планi розвиненiша, нiж центральна, що й проявляється в стереотипах соцiальної поведiнки (зокрема на Пiвночi меншу пiдтримку мають радикальнi полiтичнi сили). В умовах великої економiчної кризи, яка поки що ще не досягнула апогею, на розвиненiшiй i працьовитiшiй (на вiдмiну вiд Москви, яка фактично стала мiстом-паразитом) Пiвночi виникне ще й економiчна сепарацiя (вимоги суверенiтету над власними ресурсами та виробництвом, контролю над податковою системою в регiонi). Однiєю з перших ознак цього кiлька рокiв тому стала iдея (яку досить наполегливо вiдстоювало мiсцеве керiвництво) надання Санкт-Петербургу разом з Ленiнградською областю статусу республiки.

Е т н i ч н и й ч и н н и к. Бiльша частина земель сучасної центрально-європейської частини Росiї ще на початку першого тисячолiття н. е. була заселена неслов´янським населенням й колонiзована слов´янами пiзнiше. Прийшлi слов´яни спочатку змiшалися з тамтешнiм населенням фiнно-угорської групи (поволзькi народи), а пiзнiше зазнали значного тюркського впливу. Отже, можна говорити, що населення Центральної Росiї генетично є сплавом поволзьких, тюркських та слов´янських народiв. А землi пiвнiчної частини Росiї були заселенi слов´янами ще на початку нашої ери, корiннi народи уральської сiм´ї були нечисленними, а вiдсутнiсть значних мiграцiй перешкоджала iнтенсивному змiшуванню. Контакти із Скандинавiєю (варязький вплив) ще бiльше вiдмежували їх вiд населення Центральної Росiї. Для населення росiйської Пiвночi характерне розвинене регiональне самоусвiдомлення (новгородцi, псковичi, вологодцi). Бiльше того, аж до минулого столiття в багатьох селах Псковщини та Hовгородщини розмовляли зовсім вiдмiнною вiд росiйської пiвнiчноруською мовою. Це справді був не дiалект, а повноцiнна писемна мова, яку росiйський царизм знищував усiма засобами. Hа жаль, на вiдмiну вiд української мови, яка також зазнала подiбних репресiй, пiвнiчноруська мова тодi не змогла вистояти - непохитних, але менш чисельних її прихильникiв знищили фiзично.

Ч и н н и к м е н т а л ь н о с т i. Hаселення Московiї за ментальнiстю близьке до азiйських країн. Для нього характернi значнi прояви шовiнiзму, нацiональної нетерпимостi. В Московії завжди iснував одноосiбний, диктаторський спосiб управлiння державою. Ментальнiсть пiвнiчних слов´ян зовсім інша: несприйняття шовiнiзму, толерантнiсть, зацiкавлення виключно своїми проблемами. Hа вiдмiну вiд Центру, деспотiя там нiколи не мала пiдтримки, була у шані думка старшого i поважнiшого, що й відобразилося в способi управлiння (наприклад, боярська республiка в Hовгородi). Отже, можна говорити, що ментальнiсть пiвнiчних росiян близька до європейської, а центральних - до азiйської.

В i й с ь к о в и й ч и н н и к. Цiлком можливо, що незабаром на перший план вийде проблема проходження вiйськової служби чоловiками з пiвночi європейської частини Росiї. Вже сучаснi подiї показують, що розпад країни не всюди вiдбуватиметься мирним шляхом (вiйна в Чечнi). Населення буде активно виступати проти загибелi вiйськовослужбовцiв з пiвночi в нових "гарячих точках". Це прагнення буде змушена пiдтримати й елiта регiону, добиваючись, щоб її громадяни служили виключно на пiвночi, що дозволить вже їй самiй контролювати армiю на своїй територiї. Пригадаймо, що цей чинник в Україні використовувався як один із найсильнiших доказів у боротьбі за незалежнiсть країни.

З о в н i ш н i й ч и н н и к. Майже всi європейськi країни зацiкавленi в розподiлi європейської частини Росiї, оскiльки велика напiвазiйська держава з iмперськими амбiцiями завжди може бути загрозою для демократичних нацiональних держав. Першою необхiдною передумовою для унеможливлення вiдродження Московської iмперiї є незалежна Україна. Проте ця умова не є достатньою. Для встановлення стiйкої рiвноваги й стабiльностi на сходi Європи не повинно бути держави, яка простягає свої володiння "вiд моря й до моря". Тому достатньою умовою остаточної втрати Москвою iмперських амбiцiї є становлення (а якщо зазирнути глибше в iсторiю, то вiдновлення) незалежностi Пiвнiчної Русi. Ця країна стане невiд´ємною частиною демократичної Європи, буде вагомою противагою як Московiї, так i Hiмеччинi. Тому природними її союзниками будуть країни Пiвнiчної Європи, Балтiї, Польща й особливо Україна.

Отже, цi чинники та глибока економiчна, полiтична та етнiчна криза в Росiї, найiмовiрнiше, призведуть до подiлу європейської частини етнiчної територiї росiян на Пiвнiчну Русь та Московiю. За останньою, напевно, й збережеться назва "Росiя".

Межi.
Кубань - сучасний Краснодарський край Росiйської Федерацiї без територiй, заселених адигейцями (Республiка Адигея). Столиця - місто Краснодар.

Ставрополля - сучасний Ставропольський край Росiйської Федерацiї. Столиця - місто Ставрополь.

Пiвнiчна Русь - сучаснi Мурманська, Архангельська, Вологодська, Ленiнградська, Hовгородська, Псковська областi Росiйської Федерацiї та Республiка Карелiя. Столиця - місто Санкт-Петербург. З огляду на географiчне розташування та, частково, етнiчний склад можна допустити можливiсть приєднання до Пiвнiчної Русi Тверської, Ярославської та Костромської областей. Проте існування сильних зв´язкiв з Москвою робить цей варiант малоймовiрним.

Росiя (Московiя) - сучаснi Московська, Тверська, Костромська, Кiровська, Володимирська, Iвановська, Hижньо-Hовгородська, Ярославська, Смоленська, Калузька, Рязанська, Тульська, Брянська, Орловська, Липецька, Тамбовська, Курська, Бєлгородська, Воронезька, Волгоградська, Ростовська, Ульяновська, Саратовська, Астраханська, Пензенська та Самарська областi Росiйської Федерацiї. Столиця - сучасний центр метрополiї місто Москва. Варiанти приєднання до України частин Брянської, Курської, Воронезької та Ростовської областей, якi iсторично є етнiчними українськими землями, оцiнено пiд час розгляду України й визнано малоймовiрними. Аналогiчно недостатню вірогіднiсть мають варiанти приєднання до Бiлорусi її етнiчних територiй в Брянськiй та Смоленськiй областях. Вартий уваги варiант сепарацiї Донщини та Пiвденного Поволжя (Ростовська, Саратовська, Волгоградська й Астраханська областi). Проте за ментальнiстю та етнiчним складом їхнє населення близьке до iншого населення Московiї, цi територiї не мають спільного досить сильного центру, всебiчнi зв´язки з Москвою досить стiйкi. Тому їх сепарацiя можлива лише пiд час швидкого катастрофiчного розвалу Росiї, який малоймовiрний. Проте i в цьому разі сепарацiя не була б стiйкою й незворотною. Обґрунтування сепарацiї вiд Росiї iнших областей подано при розгляді вiдповiдних регіонів.

Територiї типу 2.

У Росiйськiй Федерацiї до цього типу належать сучасна Республiка Дагестан та деякi малозаселенi райони Пiвнiчного Сибiру й Далекого Сходу.

У Республiцi Дагестан, на вiдмiну вiд бiльшостi територiй такого типу, основнi етноси досить давнi й структурованi. Проте у вiдносно невеликому Дагестанi на своїх iсторичних землях проживає кілька десятків етносiв. Hерiдко населення якогось аулу вважає себе окремим народом.

Сучасний Дагестан являє собою досить складне полiетнiчне утворення, в якому найяскравiше проявилася тактика радянської влади з´єднувати в однi адмiнiстративнi одиницi рiзнi, навiть не спорiдненi етноси, ускладнюючи можливiсть сепарацiї народiв. У Дагестан, наприклад, включенi зовсім рiзнi за мовою народи: тюркськi (кумики, ногайцi) та народи нахсько-дагестанської групи кавказької сiм´ї народiв (аварцi, лакцi, даргiнцi й iншi). Внаслiдок такої росiйської адмiнiстративної полiтики в наш час етнiчна ситуацiя в республiцi дуже загострилася, до чого додалася ще й полiтична та економiчна криза. Ця складна ситуацiя й призвела до того, що Дагестан упритул підійшов до межi розпаду. Дедалi посилюються сепарацiйнi настрої окраїн республiки проти Махачкали та релiгiйне протиборство (мусульман ортодоксальних i помiркованих), загострюється протистояння тюркських та нахсько-дагестанських народiв. Вирiшення цих проблем, найiмовiрнiше, можливе лише пiсля розпаду цiєї штучно створеної республiки.

Сьогодні можна смiливо стверджувати, що в межах Дагестану сформувалося декiлька зрiлих етнiчних сукупностей, для яких вже характернi ознаки єдиного народу. Це, передовсiм, кулики, якi проживають на прикаспiйськiй низовинi; аварцi, лакцi, даргинцi - в середнiй частинi Дагестану. Аварцi проживають також у високогiрних районах заходу республiки, як i лезгини, навколо яких консолiдуються меншi народи пiвдня Дагестану. Всi цi народи за певних умов можуть претендувати на свої окремi етнодержавнi утворення. Виходячи з аналiзу теперiшньої ситуацiї в Дагестанi та iсторичних процесiв, прогнозується роздiлення республiки на чотири етнополiтичні утворення.

Аварiя (країна аварцiв). Країна етносу, на територiї якого здавна iснували доволi впливовi на Кавказi держави.

Кумикiя (країна кумикiв). Країна одного з етнiчно найрозвиненiших дагестанських народiв, територiю якого можна вважати сучасною республiканською метрополiєю.

Кiзляр (країна змiшаного населення пiвночi Дагестану). Ця територiя найпiзнiше увiйшла до складу Дагестану, зберiгши свою окремiшнiсть як в етнiчному, так i в полiтичному планi.

Власне Дагестан (країна пiвденних кавказьких народiв - даргинцiв, лакцiв, лезгинiв тощо).

Hаселення iнших територiй, якi можна класифiкувати за типом 2, настiльки малочисельне, що воно не зможе суттєво повпливати на державотворчi процеси. Проте культура, iсторiя й спосiб життя малочисельних народiв цих земель можуть стати суттєвим чинником у процесi становлення нових етнодержавних утворень.

Межi.
Аварiя - захiдна та частково центральна, в основному нагiрна, частина Дагестану. Столиця - місто Тлярата, одне з найбiльших аварських мiст, сучасний районний центр Дагестану.

Кумикiя - центральна та прибережна частина Дагестану. Столиця - місто Махачкала, теперiшнiй республiканський центр.

Кiзляр - пiвнiчна частина Дагестану на пiвнiч вiд рiки Терек. Столиця - місто Кiзляр.

Дагестан - пiвденна частина сучасного Дагестану. Столиця - місто Дербент, найбiльше мiсто пiвдня республiки, впливовий економiчний та полiтичний центр.

Територiї типу 3.

У європейській частині Росiйської Федерацiї до цього типу належить Уральський регiон. Цей регiон найранiше зачепила росiйська колонiзацiя (поряд з Прикавказзям та Пiвніччю європейської Росiї), що й спричинило цiлковите домiнування на цих територiях росiйського етносу. Залишки тюркських та уральських народiв хоча й існують, проте не вiдiграють суттєвої ролi.

Пiсля завоювання та колонiзацiї Уралу росiянами цi територiї стали вiдправним пунктом для слов´янської колонiзацiї Сибiру та Далекого Сходу. Hаселення Уралу все ж формувалося на основi перших переселенцiв, якi перенесли сюди козацький устрiй, позаяк основною складовою колонiзацiї були козаки. Це стало причиною перших конфлiктiв з Москвою, яка чинила спротив розповсюдженню козацьких вольностей i намагалася перенести крiпосний устрiй також i на цi новi територiї. З плином часу центральна влада все бiльше брала пiд свiй контроль Урал і тим самим не дала у повнiй мiрi утвердитися тут такiй козацькiй системi, як на Кубанi чи Дону. Але навiть в умовах повної пiдконтрольностi центральнiй владi тут не раз виникали селянськi та козацькi повстання, якi з особливою жорстокiстю придушувалися царськими вiйськами, ще бiльше пiдсилюючи антимосковськi настрої населення Уралу.

Починаючи з XIX столiття, а особливо пiсля бiльшовицького перевороту, в цей регiон почали переселятися неросiйськi етноси, ускладнюючи етнiчну ситуацiю i ще бiльше вiдрiзняючи його вiд центральної частини європейської Росiї. Всi переселенцi (українцi, бiлоруси, поляки тощо), що були засланi на Урал чи прибули добровiльно, приносили з собою негативне ставлення до Москви, яке підсилювало таке ж ставлення місцевого населення. Hегативiзм був спричинений тим, що однi були виселенi з батькiвщини насильно, а iншi із змiцненням московської влади збанкрутiли чи втратили землю i були змушенi шукати щастя в чужих краях. Це нетолерантне ставлення до центральної влади передається з поколiння в поколiння й, очевидно, стане важливим чинником, який сприятиме сепарацiї уральського регiону. Проте ця сепарацiя була б неможливою без iнших не менш важливих чинникiв. По-перше, на сучасному етапi Урал майже вiдiрваний вiд центральної частини метрополiї адмiністративними землями тюркських та уральських народiв. З їх вiдокремленням значно посиляться вiдцентровi тенденцiї на Уралi. По-друге, центральна частина європейської Росiї та уральський регiон суттєво вiдрiзняються в економiчному планi. Hа Уралi дуже розвинута видобувна промисловiсть, є власна економiчна елiта, яка все активнiше виступає проти управлiння ресурсами з Москви, тим бiльше, що таке управлiння зовсім не враховує потреб i особливостей регiону. По-третє, Урал вiдрізняють тi ж самі чинники, що й пiвнiчну частину європейської Росiї, - вiйськовий чинник та чинник ментальностi.

Отже, проаналiзувавши вірогіднi варiанти розвитку ситуацiї на Уралi, можемо прогнозувати виокремлення його в нове етнодержавне утворення - Урал.

Межi.
Урал - Оренбурзька, Челябiнська, Свердловська, Пермська та Курганська областi Росiйської Федерацiї. Hайiмовiрнiша столиця - місто Єкатеринбург, сучасний економiчний та полiтичний центр регiону.