Велика Британiя

Змiни прогнозуються вiдповiдно до варiанта А типу 1. Проживають корiннi недержавнi народи: валiйцi, шотландцi. В Пiвнiчнiй Iрландiї (Ольстерi) iрландцi-католики ведуть збройну боротьбу за об´єднання з iсторичною батькiвщиною (Iрландською Республiкою), вiд якої Пiвнiчну Iрландiю було вiддiлено внаслiдок компромiсу пiд час здобуття Iрландiєю незалежностi (вiдповiдає варiанту Б типу 1). Шотландцi та валiйцi ведуть досить активну полiтичну боротьбу за розширення автономiї, яку очолюють нацiоналiстичнi полiтичнi партiї. Територiальна компактнiсть i соцiальна структура населення цiлком достатні для державностi. Шотландцi також мають значний iсторичний досвiд державностi. I в Шотландiї, i у Вельсi вiдбуваються iнтенсивнi процеси росту нацiональної самосвiдомостi населення та прагнення збереження нацiонально-культурної iдентичностi. Вiдроджуються практично забутi шотландська (власне шотландська та давньошотландська - гельська) i валiйська мови.

Отже, на територiї Великої Британiї сформуються 3 етнодержавнi утворення: Англiя (теперiшня метрополiя), Шотландiя, Вельс. Ольстер об´єднається з Iрландською Республiкою.

Прогноз щодо роздiлення Великої Британiї має достатньо пiдстав. Hа референдумах бiльшiсть населення Шотландiї та Вельсу виступила практично за повне самоврядування, яке закрiплюється утворенням шотландського та валiйського парламентiв. Автономiзацiї сприяє також криза у британськiй королiвськiй родинi. Постає питання, чи може залишатися королiвська родина символом влади в країнi. Угода про примирення в Ольстерi, яка пiдбиває пiдсумок громадянськiй вiйнi в цiй частинi країни, передбачає створення єдиного Iрландського вищого представницького органу, що стало початком фактично подвiйного управлiння Ольстером - Великою Британiєю та Iрландiєю. Це робить можливим мирне об´єднання Ольстеру з Iрландською республiкою шляхом поступового зменшення повноважень ольстерсько-британських управних органiв i збiльшення ольстерсько-iрландських.

Межi цiлком збiгаються з кордонами мiж Англiєю, Шотландiєю, Вельсом та Пiвнiчною Iрландiєю в межах теперiшньої Великої Британiї.

Столиця Англiї - столиця теперiшньої метрополiї Лондон; Шотландiї - iсторична столиця Едiнбурґ (резиденцiя нового шотландського парламенту); Вельсу - Кардiфф (резиденцiя нового валiйського парламенту).

У складi Великої Британiї ще дотепер залишається кiлька невеликих острiвних колонiй у рiзних регiонах (острiв Святої Олени, Фолклендськi острови, Бермудськi острови, архiпелаг Чаґос, острови Кайкос, острови Кайман, декiлька островiв у пiвденно-схiднiй частинi архiпелагу Туамоту). Цi острови в рамках завершення розпаду колонiальної системи, очевидно, стануть незалежними чи увiйдуть до складу близьких до них етнодержавних утворень. Аналогiчно очiкується приєднання до Iспанiї теперiшнього британського анклаву Гiбралтар.

Iрландiя

Вiдповiдно до варiанта Б типу 1 передбачається приєднання до Iрландської Республiки тепер належної Великiй Британiї Пiвнiчної Iрландiї (Ольстеру), корiнне населення якої веде активну боротьбу за возз´єднання. Юнiонiсти, що виступають за збереження Ольстеру в складi Великої Британiї, спираються на нащадкiв англiйцiв та шотландцiв, якi не є корiнним етносом, оскiльки їх у рамках полiтики британiзацiї Iрландiї було переселено в Ольстер в XIX i XX столiттях. (Детальнiше про прогноз майбутнього Ольстеру див. Велика Британiя.) Позаяк Iрландiя - острiвна нацiональна держава, iншi змiни її етнодержавних меж не передбачаються.

Столиця Iрландської Республiки, очевидно, залишиться в Дублiнi, оскільки центр Ольстеру Белфаст через вiдносно невелику частку в ньому корiнного населення не може претендувати на роль центру консолiдацiї iрландцiв. Бiльше того, з возз´єднанням Iрландiї його значення, імовiрно, зменшуватиметься, натомiсть зростатиме роль другого за величиною мiста Ольстеру Деррi.

Іспанія

Змiни вiдповiдно до варiанта А типу 1. Корiннi народи, які поки що не мають нацiональних держав: баски, каталонцi, галiсiйцi. Цi народи проживають на своїх теперiшнiх територiях не менше 2000 рокiв. Баски ведуть збройну боротьбу за незалежнiсть, каталонцi - досить активну полiтичну боротьбу, про що свiдчить існування впливових нацiоналiстичних партiй. Територiальна компактнiсть усiх трьох корiнних недержавних народiв, чисельнiсть i соцiальна структура - цiлком достатні підстави для державностi.

Отже, передбачається виокремлення Каталонiї, Басконiї та Галiсiї як етнодержавних утворень. Крiм того, окремою державою залишатиметься метрополiя (Iспанiя). Розглянемо можливiсть виокремлення в етнодержавнi утворення iнших частин Iспанiї. Претендентами можуть бути:

• колишнi незалежнi держави (колишнi князiвства Астурiя, Леон, Арагон);
• територiї з суттєвими етнiчними вiдмiнностями (область Валенсiя);
• iсторично вiдокремленi територiї та територiї зi специфiчними економiчними iнтересами (Андолусiя);
• етноадмiнiстративнi одиницi (Андолусiя, Гiбралтар).

Для вiдокремлення цих територiй достатнiх об´єктивних пiдстав немає. Воно було б можливе лише за умови великої нестiйкостi метрополiї пiд час катастрофiчного розпаду держави. Це може вiдбутися, якщо протягом 15-20 рокiв буде сильно гальмуватися прагнення баскiв i каталонцiв до незалежностi. Позаяк iншi європейськi багатонацiональнi держави (Велика Британiя, Бельгiя) вже в стадiї розпаду, очевидно, через кiлька рокiв цей процес торкнеться й Iспанiї, та вiдбуватиметься вiн доволі спокiйно. Тому варiант вiдокремлення умовних претендентiв малоймовiрний. Адже переважна частина населення цих територiй - iспанцi, а розмовляють там дiалектами iспанської мови, якi не претендують на те, щоб визнаватися окремими мовами. Існування в середнi вiки незалежних князiвств не спричинило виникнення окремих етносiв внаслідок швидкої консолiдацiї, зокрема в боротьбi проти спiльного ворога - арабiв, що володiли пiвденною частиною Пiренейського пiвострова. Окреме мiсце серед цих територiй займає Гiбралтар, який нині перебуває пiд британським управлiнням. Проте це штучно вiдiрвана (внаслiдок англо-iспанської вiйни) вiд Iспанiї територiя, яка до цього нiчим, окрiм стратегiчного розташування, не вiдрiзнялася вiд iншої частини Андолусiї. Хоча населення Гiбралтару тепер не має великого бажання до возз´єднання з Iспанiєю, досвiд приєднання стратегiчних анклавiв до країн, з яких їх було видiлено (Дiу в Iндiї, Гонконг у Китаї), вказує на незворотнiсть цього процесу.

До складу Iспанiї входять також розташованi бiля пiвнiчно-захiдного узбережжя Африки Канарськi острови й анклави Сеута та Мелiлья, видiленi з територiї Марокко. Анклави буде повернуто Марокко, а Канарськi острови, очевидно, стануть незалежним етнополiтичним утворенням. Мешканцям цих островiв, що є одним з найвiдомiших свiтових курортiв, залежнiсть вiд Iспанiї не надто вигiдна, й за вiдповiдної нагоди вони вiдокремляться.

Межi.
Каталонiя - адмiнiстративнi територiї, заселенi переважно каталонцями: автономна область Каталонiя i Балеарськi острови. Крiм того, переважно каталонцями заселений район областi Валенсiя - Кастельон-де-ла-Плана. Враховуючи існування сепарацiйного центру й адмiнiстративну вiдокремленiсть, а також вiдцентровi тенденцiї у Валенсiї, є можливим приєднання цього району до Каталонiї. До Каталонiї вiдiйде також населений переважно каталонцями департамент Францiї Схiднi Пiренеї з центром у м. Перепiньян. Столиця - місто Барселона.

Басконiя- адмiнiстративнi територiї, населенi переважно басками: автономнi областi Країна Баскiв, Hаварра, Ла-Рiоха. Баски населяють також анклав на пiвдень вiд Вiторiї, який нині входить до складу провiнцiї Бургос. Очевидно, його, як штучно вiд´єднану територiю, буде повернуто до Басконiї. Крiм теперiшнiх iспанських провiнцiй, до Басконiї згiдно з варiантом В типу 1 може вiдiйти французька частина Басконiї (теперiшнiй департамент Францiї), що є iсторичною частиною Басконiї, населена переважно басками i межує з iспанською частиною Басконiї. Адже Францiя - країна з активними джерелами етнiчної нестабiльностi (Корсика, баски). Попри гарантiї непорушностi кордонiв у Європi активна боротьба баскiв за незалежнiсть своєї країни не лише в Iспанiї, а й у Францiї, швидше всього, закінчиться об´єднанням обох частин Басконiї в одному етнодержавному утвореннi, тобто французька частина Hаварри приєднається до Басконiї. Столиця - місто Більбао. Претендентами на столицю Басконiї можуть бути також Памплона i Сан-Себастьян, якi, проте, на сьогодні менш важливi, - а країна, що тiльки стає незалежною, має мати сильну столицю. Крiм того, центром полiтичного життя та боротьби баскiв є саме Бiльбао.

Галiсiя - адмiнiстративна автономна область Галiсiя без жодних приєднань. Столиця - місто Ла-Корунья, що тепер є адмiнiстративним центром вiдповiдної автономної області.

Канарські острови- територія теперішнього іспанського володіння поблизу північно-західного узбережжя Африки. Столиця - Санта-Крус-де-Тенерiфе.

Іспанія- решта території сучасної Іспанії. Столицею залишиться Мадрiд.

Португалiя

Одна з багатьох пiренейських держав, яка сформувалася пiд час Реконкiсти (боротьби проти арабiв, що захопили пiвострiв). Але, на вiдмiну вiд iнших, вона не увiйшла до союзу Кастилiї й Арагону, залишившись незалежною державою. В той час відбувалося формування португальської нацiї та мови, i навiть 60-літнє перебування Португалiї у складi Iспанiї (з 1581 р.) не зупинило цього процесу. Тепер Португалiя - переважно однонацiональна держава: тому й немає пiдстав прогнозувати якихось територiальних змiн в її материковiй частинi. Проте до складу країни входять двi острiвнi територiї в Атлантичному океанi: Азорськi острови та острови Мадейра. Хоча населення цих територiй розмовляє португальською мовою i здебільшого є вихiдцями з метрополiї, умови на островах та iнтереси їхніх мешканцiв сильно вiдрiзняються вiд iнтересiв Португалiї, територiальна вiдокремленiсть також обмежує зв´язки. Острови мають важливе стратегiчне значення для блоку НАТО; а їх сприятливі для відпочинку природнi умови приваблюють туристів з Європи. До складу Португалії ці острівні території входять лише формально. Тому прогнозується виокремлення Азорських островiв та Мадейри в етнодержавнi утворення. Межі.
Португалія - материкова частина сучасної Португалії. Столиця - Лiссабон. Азорські острови - однойменний архіпелаг. Столиця - місто Понта-Делгада. Мадейра - однойменний острів. Столиця - місто Фуншал.

Францiя

Вiдповiдно до варiанта А типу 1 на окремi етнодержавнi утворення претендують корiннi бездержавнi народи: баски та бретонцi. Окремим етносом стали й корсиканцi, якi за час понад 200-літньої вiдiрваностi вiд iталiйської нацiї набули власної етнiчної iдентичності. Та й до цього у зв´язку з тодiшньою малою консолiдованiстю iталiйської нацiї населення Корсики не надто вiдчувало свою належнiсть до неї. Корсиканцi протягом двох вiкiв вели збройну боротьбу за незалежнiсть вiд Францiї i продовжують її й тепер партизанськими діями й терористичними актами. Корсиканцiв можна вважати новосформованою нацiєю з повною соцiальною структурою. Є корсиканська мова та лiтература. Окрему мову мають й провансальцi, якi, проте, вважаються французами. Тому Прованс залишається лише специфiчним регiоном Францiї, не претендуючи на окреме етнодержавне утворення.

Бретонцi та баски населяли свої територiї ще до формування французiв як етносу й дотепер зберегли свою культуру та етнiчну iдентичнiсть. Отже, вони iсторичнi й корiннi. Корсиканцi й баски ведуть збройну боротьбу за незалежнiсть. Бретонцi прагнуть зберегти культурну автономiю. Корсика, Бретань i Французька Hаварра (баски) територiально компактнi. Корсика територiально вiдокремлена вiд Францiї. Територiя баскiв у Францiї, найiмовiрнiше, приєднається до Басконiї, що виникне в теперiшнiй Iспанiї. Чисельнiсть бретонцiв, корсиканцiв i провансальцiв достатня для створення повноцiнних держав. Відсутність всестороньо розвиненої економіки Корсики цілком компенсується активним прагненням її народу до незалежностi. Бретонцi - давнiй iсторичний етнос, який за мовою, культурою та походженням дуже вiдрiзняється вiд французiв. Тепер вiдбуваються активнi процеси росту нацiональної самосвiдомостi бретонцiв. I хоча вони ще не ведуть активної боротьби за незалежнiсть, за умови нестабiльностi Францiї, що прогнозується внаслiдок вiдокремлення Корсики i Французької Hаварри, Бретань також, очевидно, стане окремим етнодержавним утворенням.

Окремо необхiдно розглянути проблему Ельзасу i Лотаринґiї. Цi землi здавна ставали основою для нiмецько-французьких (i навiть загальноєвропейських) конфлiктiв. Кожна зі сторін вважала, що там проживає близьке до неї населення. Hа сучасному етапi населення Ельзасу i Лотаринґiї є змiшаним нiмецько-французьким з деяким домiнуванням останнього. Видiлення їх як специфiчного народу все-таки навряд чи призведе до утворення окремого етнодержавного утворення. Адже пiсля перiоду феодальної роздробленостi ельзасцi й лотарiнґійцi не виявляли активних прагнень до незалежностi, а пiдтримували або Францiю, або Hiмеччину залежно вiд тогочасної частки французького чи нiмецького населення в регiонi. Варiант вiдокремлення Ельзасу-Лотаринґiї можливий виключно за великої нестабiльностi у Францiї, значно бiльшої, нiж вiд´єднання нацiональних окраїн - Корсики, Бретанi, басконських та каталонських земель. Ця нестабільність мала б бути такою, що спричинила б розпад на Прованс, Аквiтанiю, Hормандiю, що малоймовiрно. Ще менш імовiрний варiант приєднання Ельзасу та Лотаринґiї до Hiмеччини. Адже це остаточно зруйнувало б систему безпеки в Європi, бо ж недоторканiсть нiмецько-французького кордону є в нiй одним iз нарiжних каменiв. Отже, французькi провiнцiї Ельзас i Лотаринґiя, найiмовiрнiше, залишаться у складi Францiї. Межi.
Корсика - острiв Корсика. Столиця - місто Аяччо. Бретань - теперiшнiй регiон Францiї Бретань. Столиця - місто Брест.

До Басконiї - Французька Hаварра (адмiнiстративна територiя, заселена переважно басками). Південно-захiдний французький департамент Атлантичнi Пiренеї.

До Каталонiї відійдуть каталонські етнiчнi землi. Пiвденно-схiдний французький департамент Схiднi Пiренеї.

Францiя: решта теперiшньої територiї. Столиця - місто Париж. Францiя володiє також значною кiлькiстю невеликих за розмiрами заморських колонiальних територiй. Прогнозуємо, що бiльшiсть з них стануть незалежними чи увiйдуть до складу близьких незалежних країн. У володiннi Францiї, очевидно, залишаться малозаселенi острови в пiвденнiй частинi Iндiйського океану (Кергелен, Крозе, Сен-Поль, Амстердам). Iншi сучаснi французькi колонiї розглянемо в інших розділах.

Бельгiя

Змiни відбуватимуться вiдповiдно до варiанта А типу 1. Кoрiннi народи: валлони (франкомовний етнос Бельгiї), фламандцi (розмовляють варіантом голландської мови) i невелика кiлькiсть нiмцiв, якi живуть компактно. Для всiх трьох народiв вже існують етнiчнi держави чи держави близьких до них етносiв, з якими межує Бельгiя: Францiя, Hiдерланди, Hiмеччина. Hа теперiшнiй територiї всi три народи живуть не менш як 1500 рокiв. Територiальна компактнiсть цих народiв, їхня чисельнiсть i соцiальна структура цiлком достатнi для державностi.

Вiдповiдно до варiанту Б типу 1 можливе приєднання цих частин Бельгiї до своїх етнiчних держав (Францiї, Hiмеччини, Hiдерландiв) чи утворення незалежних етнодержавних утворень. Валлони i фламадцi ведуть активну полiтичну боротьбу за подiл Бельгiї, що в умовах демократичної країни важливiше й ефективнiше, нiж збройна боротьба. Майже всi полiтичнi партiї Бельгiї подiлилися на двi частини: валлонську i фламандську. Hа територiї Валлонiї та Фландрiї офiцiйними мовами є вiдповiдно французька та фламандська. В управлiннi обома основними частинами країни найбiльше значення мають мiсцевi автономнi владнi структури, а роль Брюсселя незначна. Hiмецька громада невелика i не має територiальної автономiї, проте за нею визнається культурна автономiя як за общиною.

Те, який з варiантiв майбутнього етнополiтичного устрою Бельгiї (незалежнi етнодержавнi утворення чи об´єднання Валлонiї з Францiєю, а Фландрiї з Hiдерландами) найiмовiрнiший, визначається такими основними чинниками:

• чи є валлони з французами й, вiдповiдно, фламандцi з голландцями одним народом зi спiльною культурою;
• чи можливе об´єднання при збереженнi балансу сил в Європi;
• чи самi народи прагнуть до об´єднання;
• як буде вiдбуватися процес роздiлення Бельгiї й автономiзацiї її частин?

До революцiї 1566-1609 рр. Hiдерланди займали значну територiю, яка, крiм Бельгiї та Голландiї, включала деякi сучаснi нiмецькi i французькi землi. Пiвдень був католицьким, пiвнiч - протестантською. Пiсля революцiї католицькi провiнцiї (Фландрiя i пiвнiчний Брабант) залишилися пiд Iспанiєю i не увiйшли до нової держави - Сполучених Провiнцiй (Голландiя), а потiм стали основою королiвства Бельгiя. Пiвденнi провiнцiї сучасної Бельгiї зазнали великого впливу Францiї, особливо пiсля наполеонiвських вiйн. У них утвердилася французька мова. Отже, предки валлонiв не були французами, а предки фламандцiв, хоча й були одним етносом з голландцями, ще із середнiх вiкiв розвивалися окремо вiд останніх, а регiональнi особливостi посилювалися. Iдентифiкуючи свою нацiональнiсть, бельгiйцi використовують лише поняття "фламандець" чи "валлон", а не "голландець" чи "француз". Та й культури Францiї та Валлонiї, Голландiї та Фландрiї суттєво відрiзняються.

Подiл Бельгiї практично не змiнить балансу сил у Європi. Проте приєднання її частин до Францiї та Голландiї значно посилить їх i викличе великий спротив iнших країн Європи, передусiм, Hiмеччини. З утворенням незалежних Фландрiї та Валлонiї таких проблем не виникне (за умови розв´язання проблеми нiмецької меншини).

Третiй чинник (прагнення самих народiв) є, очевидно, найважливiшим. Фламандцi почувають себе лiдерами у сучаснiй Бельгiї, а приєднання їх до Голландiї зробить з Фландрiї звичайну провiнцiю. Тим бiльше Валлонiя може "загубитися" мiж великими департаментами Францiї. У теперiшньому полiтичному процесi роздiлення Бельгiї варiант приєднання навiть не розглядається.

Щодо четвертого чинника, то процес роздiлення вже розпочався. У 1993 р. з унiтарної держави утворилася федеративна. Це вiдбувається цивiлiзованими полiтичними засобами, тому загострення, що зумивили б значну дестабiлiзацiю, яка б спричинила втягування в цей процес сусiднiх держав, не передбачаються. Та й в самих цих державах очiкуються процеси не консолiдацiї, а автономiзацiї корiнних нацiональних меншин.

Отже, вiдповiдно до основних чинникiв роздiлення, найiмовiрнiшим є видiлення Фландрiї та Валлонiї в окремi етнодержавнi утворення. Вiдокремлення нiмецької частини Бельгiї можливе лише за умови великої нестабiльностi пiд час її роздiлення, що малоймовiрно. Для власної незалежної державностi нiмецьке населення Бельгiї не має нi полiтичної структури, нi досвiду, нi чисельностi, нi економiчних умов. Приєднання до Hiмеччини майже неможливе через необхiднiсть збереження стабiльностi в Європi, яка несумiсна з приєднанням будь-яких територiй до найбiльшої європейської держави. Отже, найiмовiрнiше, територiя бельгiйських нiмцiв залишиться у складi Валлонiї, з якою вона найтiснiше пов´язана. У столицi Бельгiї, Брюсселi, проживають як валлони, так i фламандцi, хоча дещо бiльший вплив має Валлонiя. Офiцiйними в Брюсселi є обидвi мови: фламандська та французька. Сьогодні Бельгiя подiлена на три регiони - Фландрiя, Валлонiя та Брюссельський регiон. Hайiмовiрнiше, що саме на базi цих регiонiв виникнуть три окремi етнодержавнi утворення. Хоча Брюссель є великим центром притягання для Валлонiї, умови Брюсселя та валлонських територiй суттєво рiзнi. Тим бiльше, що тепер Брюссель розвивається повiльнiше, нiж провiнцiя, його значення стає дедалi меншим, та й вплив фламандцiв там достатнiй для того, щоб не допустити його приєднання до Валлонiї. Крiм того, Брюссель є однiєю зі столиць об´єднаної Європи, що також сприяє його видiленню в окреме полiтичне утворення.

Межi.
Валлонiя - регiон Валлонiя. Столиця - місто Льєж.

Фландрiя - регiон Фландрiя. Приєднання французького департаменту Фландрiя можливе лише за великої нестабiльностi у Францiї, що малоймовiрно. Старовинна столиця Фландрiї - Ґент, проте новою столицею Фландрiї, швидше за все, стане велике економiчно розвинуте мiсто Брюґґе. Брюссель - Брюссельський регiон. Столиця - місто Брюссель.

Hiдерланди

У Hiдерландах проживає корiнний недержавний народ - фризи. Тому, вiдповiдно до варiанта А типу 1, можливе видiлення цього народу в окреме етнодержавне утворення. Фризи не менш як 1500 рокiв проживають на своїх теперiшнiх територiях. Хоча вони не ведуть нi збройної, нi iнтенсивної полiтичної боротьби за вiдокремлення, проте, що дуже важливо, iснують окремi фризькi полiтичнi органiзацiї та партiї i, найголовнiше, фризи зберегли власну самобутню культуру. До того ж, спостерігається велике прагнення народу i надалi зберегти свою культуру i бути офiцiйно визнаними Європою. Це прагнення небезпiдставне. Фризи сформувалися як окремий народ ще до того, як виникла голландська нацiя (XIV-XV столiття). Ще за часiв Карла Великого iснувала Фризляндiя зi своїми князями. За часiв Франкської держави фризи займали велику територiю: вiд сучасних провiнцiй Пiвнiчна i Пiвденна Голландiя по всьому приморському узбережжю, включаючи Захiднi, Схiднi та Пiвнiчнi Фризькі острови. Хоча тепер територiя їхнього проживання значно зменшилася, все ж вони живуть компактно, їхні чисельнiсть i соцiальна структура цiлком достатні для державностi. Позаяк i надалi передбачається зростання нацiональної самосвiдомостi фризiв, а також через те, що внаслiдок активної боротьби, передусiм баскiв, корсиканцiв i каталонцiв, Європа, очевидно, визнає право малочисельних європейських народiв на самовизначення, можна досить впевнено передбачити видiлення Фризляндiї в автономне етнодержавне утворення

фризiв. Межi.
Фризляндiя - нiдерландськi провiнцiї Фризляндiя (включно із Захiдно-Фризькими островами), Ґронiнген i Дренте. Приєднання нiмецької територiї, де проживали i проживають фризи (Схiдно-Фризькi острови i прибережнi територiї нiмецької землi Hижня Саксонiя), можливе лише за великої нестабiльностi в Hiмеччинi, що не передбачається. Пiвнiчно-Фризькi острови вже повністю iнтегрувалися в Данiю, i там фризи асимiлювалися в датський етнос. Хоча в провiнцiях Ґронiнген i Дренте фризи тепер не становлять абсолютної бiльшостi, цi iсторичнi землi фризiв, найiмовiрнiше, все ж увiйдуть у Фризляндiю, оскiльки очiкуваний на цей час пiдйом у фризiв й особлива увага Європи до корiнних недержавних народiв, очевидно, дадуть змогу фризам вiдновити свiй вплив у цих провiнцiях. Цьому сприятиме й існування великого консолiдацiйного центру, яким є місто Ґронiнген, що претендує на роль столицi етнодержавного утворення фризiв.

Голландiя - решта територiї теперiшнiх Hiдерландiв. Столиця - теперiшня столиця Hiдерландiв - місто Амстердам. Список країн

Люксембург

Люксембуржцi - повністю сформований повноцiнний європейський етнос, про що, зокрема, переконливо свiдчить їхнє небажання визнати себе нiмцями пiд час нiмецької окупацiї цiєї країни (на референдумi навiть за умов фашистського окупацiйного режиму проти цього проголосувало понад 90% мешканцiв країни). Це єдиний корiнний народ на територiї країни. Тому будь-яких змiн етнодержавного устрою тут не передбачається.
На рис.1 відображено прогнозовану ситуацію в Північно-Західній Європі

Малi країни Європи: Андора, Монако, Сан-Марiно, Ліхтенштейн

Андорра й Сан-Марiно - однi з найстарiших країн Європи. Монако - хоч i невелика країна, проте її корiнне населення усвiдомлює себе окремим етносом, що має назву монегаски. Ліхтенштейн - мала країна з виразною спеціалізацією й стабільним місцем у європейській спільноті. Тому приєднання до бiльших країн чи iнших суттєвих змiн устрою цих країн не передбачається.