Буддизм виник в VI ст. до н.е. в Північній Індії у державі Магадха за умов певних соціальних та духовних зрушень давнього індійського суспільства. Як відомо, це суспільство від часів нашестя арієв поділялось на касти – жорстко усталені соціальні групи із чіткою регламентацією їх становища та функцій в суспільному житті. Належність до тієї чи іншої касти була спадковою. Чотири касти утворювали чотири соціальні стани: брахмани (служителі культу), кшатрії (воїни, службовці), вайш´я (селяни, ремісники), шудри (найбідніші люди і раби). Фактично був і п´ятий стан – найнижчий на ієрархічному щаблі - чандали (люди, народжені від шлюбу представників різних каст, що суворо заборонялось); їх ще називали “недоторканими”, оскільки вважалось, що вже самий дотик до чандала забруднює людину. Чандали не мали ніяких прав, перебували не лише поза кастами, а й поза законом. Вищі касти користувалися істотними привілеями, а нижчі зазнавали утисків. Панівна у цей час релігія - брахманізм - була культом лише привілейованих перших трьох каст. Тільки їх представники допускалися до культових дій та обрядів. З розвитком розподілу праці, ускладненням соціальних стосунків та майновим розшаруванням чисельність нижчих верств зростала. Інтенсифікація соціальної динаміки, досвід соціальних стосунків врешті ставив перед суспільством питання про причини соціальних відмінностей, про природу людини та умови людських взаємин. Виникла необхідність у релігії, яка б була спроможна давати задовільні відповіді на ці питання. Буддизм зароджується у середовищі шукачів найперших істини життя, здобуває підтримку перш за все серед нижчих станів суспільства, як рух спрямований на принципове прирівнювання можливостей всіх людей. Саме це визнання принципової рівності всіх людей дозволяє буддизмові згодом набути статусу світової релігії. Буддизм за умови виконання всіх його приписів обіцяв людині (незалежно від її соціального стану) виповнення найперших та найзаповітніших бажань. Окрім того буддизм виступив із проповіддю морального самовдосконалення людини за нормальних, звичайних умов її життєдіяльності, не вимагаючи обов’язкового розриву із цими умовами. У цьому полягала головна причина привабливості нової релігії у широких верств населення.

Засновником буддизму був принц Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім’я Будда – “просвітлений” (людина, боголюдина, яка досягла найвищої святості); звідси й походить назва релігії. Хоч біографія Будди містить багато міфологічного, більшість дослідників вважає його реальною особою. Його життя і діяльність, за різними даними, тривали між 550 і 480 рр. до н.е. або 563 (566) - 483 (486) рр. У 1956 р. відзначалося 2500 років з часу виникнення буддизму. Батько його був царем невеликого племені Шакья у Північній Індії поблизу кордону з Непалом. Звідси ще одне ім´я Будди - Шакья-Муні (“пустельник з роду Шакья”). Мати була старшою дружиною царя. Його народження овіяне легендами і було нібито передбачене мудрецями. Міфи розповідають, що він народився від непорочної цариці Майї надприродним чином. За переказом, він був “чудом зачатий”. Його мати Майя побачила уві сні, що в її бік увійшов білий слон і таким же незвичним чином у неї народився син. Через кілька днів мати померла. За переказами, батько, засмучений цим фактом, вирішив зробити життя сина безхмарним і безтурботним. Оточений розкішшю, Гаутама знав лише радощі життя. Він помітно вирізнявся серед своїх ровесників розумом і здібностями, мудреці пророкували йому незвичайне майбутнє. Коли Гаутама виріс він одружився із царівною Ясодхарі, з якою мав сина Рахулу. Ніщо не затьмарювало його щастя, бо батько заборонив йому залишати межі палацу, щоб той не бачив людського горя. Палац же був оточений чудовим садом, де цілий рік можна було бачити рослини у квітах, а уся прислуга була молодою, веселою та здоровою. Але якось, виїхавши за межі палацу, 29-річний Гаутама побачив вкритого виразками тяжкохворого, згодом - зігнутого від років убогого старого, далі - похорон і, нарешті, зануреного у глибокі, тяжкі роздуми аскета. Ці чотири зустрічі докорінно змінили світогляд і поведінку безтурботного принца. Він довідався, що у світі існують нещастя, хвороби, смерть і страждання. Це настільки вразило царевича, що він крадькома покинув палац і пішов рятувати світ від страждань. Цікаво відзначити при цьому й суто психологічний момент: чим більше людину занурюють у щось однобічне, навіть – лише приємне, тим більше шансів на те, що згодом відбудеться перехід до прямо протилежного. Приєднавшись до аскетів, Гаутама майже 7 років мандрує країною. Бувало, за день він споживав тільки одну зернину рису, надовго затримував дихання тощо. За ці роки страшенно схуд і ослаб. Та одного разу він вирішив, що більше не зрушить з місця, поки не знайде відповідей на питання щодо найперших істин життя. Врешті, сидячи у глибокому самозаглибленні під фікусовим деревом піпала (або деревом Бодхи - пізнання) після 49-денного посту у час травневого повного місяця Гаутама раптово “прозрів”: пізнав таємниці і внутрішні причини круговерті життя, чотири священні істини, тобто став Буддою - просвітленим. Після цього він просидів під священним деревом кілька днів, не маючи змоги зрушити з місця. Цим скористався злий дух Мара, який почав спокушати Будду, закликаючи його не сповіщати істини людям, а відразу ж заглибитися у нірвану, тобто небуття. Однак Будда стійко витримав усі спокуси і продовжував свій великий подвиг. Зібрав біля себе п’ятьох аскетів, що стали його учнями, і заснував першу чернечу общину (сангху). Очоливши її, обрав собі долю мандрівного проповідника, почав творити дива. Так обійшов він усі села, міста, долини середнього Гангу. Першу проповідь виголосив у місті Бенаресі. Його релігійне вчення отримало назву “вчення Будди”, “буддиха-даршана”, “буддхагама”, “дхарми” (дхарма – “праведний закон”). Проповіді мали неабиякий успіх, ширилися ряди учнів. Звали їх “буддхамі” (“прибічники Будди”), “шак’ями”. Серед послідовників Будди були представники усіх каст і шарів населення, у тому числі – царі й жінки. Будда заснував кілька буддистських монастирів (в тому числі – й жіночих) та велику кількість буддистських громад. Помер Будда в місті Кушінарі, коли йому було вісімдесят років. За легендою його останніми словами були: “Всі складні речі розпадаються. Докладайте невпинних зусиль”. Його тіло, за обрядами населення Індії, спалили, а прах розділили між вісьмома його послідовниками. Місця народження, просвітлення, першої та останньої проповіді - це чотири святині, найбільш шановані всіма буддистами світу.

За твердженнями А.Швейцера – видатного гуманіста ХХ ст. – велич Будди можна окреслити кількома пунктами:

-          він був реформатором, що насмілився відкинути головні принципи релігійного благочестя свого часу;

-          він шукав особливі шляхи спасіння, оскільки відкинув аскезу та звернувся до чисто духовної форми релігії;

-          він проповідував не відкидання звичайного простого життя, а необхідність духовного подолання прагнення до речей та насолод, в досягненні звільнення душі від світу та мирського життя;

-          він визнавав здатність кожної людини досягати найвищих істин та станів на шляху духовного самовдосконалення.