У релігієзнавчій літературі точилися дискусії щодо того, чи існує певний історичний порядок виникнення даних форм, чи можна вважати певну форму релігійних вірувань першопочатковою, вихідною, а інші – похідними від неї.

Так, англійський антрополог Е.Тейлор висунув словесну формулу : “Анімізм є мінімумом визначення релігії” і вважав, що анімістичні уявлення є найдавнішими, бо вони дуже розповсюджені. Проте ряд етнографічних та археологічних даних говорить про те,  що у деяких племен фетишизм та тотемізм присутні, але анімізму немає.

Англійський етнограф Б.Малиновський у своїй праці “Магія, наука і релігія” стверджував, що саме магія є вихідним релігійним уявленням. Першість магії віддавав також Дж.Фрезер.

Інші дослідники даної проблеми – О.Конт, Дж, Льоббок, - вважали, що фетишизм є найдавнішим релігійним віруванням.

Е.Дюркгейм, Д.Зеленін схилялися до думки, що тотемізм є первинним релігійним віруванням, оскільки саме він дозволя. Об’єднати людей у певну групу – нащадків одного тотема, і таким чином організувати суспільне життя. Якщо дана точка зору вірна, то всі інші вірування лише доповнюють тотемізм.

У другій половині ХХ століття набула поширення точка зору, висловлена, зокрема, С.Токарєвим, що описані релігійні уявлення не можна розглядати, як послідовні стадії в розвитку релігії, бо вони присутні як у примітивних, так і у високорозвинутих суспільствах, та співіснують одне з одним.

Зібраний науковцями історичний та етнографічний матеріал потребує певного впорядкування, певної класифікації та періодизації. В процесі розвитку релігієзнавства було зроблено декілька спроб щодо здійснення періодизації  процесу розвитку релігії.

Складність здійснення такої періодизації значною мірою пов’язана з величезною різноманітність типів і форм релігії. На перешкоді виробленню наукової періодизації історії розвитку релігії стоять також теологічні, богословські концепції, згідно яких істинною є лише релігія та релігійна конфесія, до якої належить даний автор. При цьому всі інші варіанти релігійних вірувань оголошуються псевдорелігіями (які взагалі не є релігіями), а отже і проблема періодизації розвитку релігії, переходу від одних форм релігійних уявлень та вірувань до інших знімається з обговорення.

Першим, хто виділив певні стадії у розвитку релігії, був французький філософ Поль Гольбах (1723-1789). У своїй праці “Система природи” він виділив три стадії розвитку релігії: страх людини перед природними стихіями; поклоніння істотам, що керують цими стихіями; підпорядкування єдиному Богу.

Французький просвітитель К.Ф.Вольней (1757-1820)  спробував класифікувати релігії у відповідності до історії народів світу (“релігія Мойсея”, “релігія Зороастра”, брахманізм, буддизм, християнство).

Відомий німецький філософ Г.В.Ф.Гегель (1770-1831) в еволюції релігії виділив три генеральні стадії: природної релігії, релігії духовної індивідуальності та абсолютної релігії.

Французький соціолог Огюст Конт (1798-1857) виділив у розвитку релігії три періоди залежно від предмету вшановування: фетишизм (вшановують речі),  політеїзм (вшановують багато богів), та монотеїзм Вшановують єдиного Бога).

Еріх Фромм (1900-1980), відомий психолог та філософ – неофрейдист, поділяв релігії на авторитарні (які підкоряють людину жорстким релігійним вимогам), та гуманістичні (що дозволяють дослухатися до внутрішнього світу людини та діяти відповідно до інтенцій цього світу)

Крім історичного, використовуються також географічний та етнокультурний принципи систематизації релігій. Ними, зокрема, керувався М.Мюллер, що виділяв релігії арійських, семітських та туранських народів. Існували спроби генеологічних класифікацій релігії, коли останні групувались у послідовності їх походження, за мовними та текстуальними подібностями. При такому підході в одну групу релігій входять шумерська, іудаїзм, християнство, іслам, в іншу – індуїзм, джайнізм, різні напрями буддизму.

Морфологічна класифікація релігій проводиться за ідейним змістом та особливостями форми віровчення, за характером культу і поклоніння, тобто за змістом і значенням різних аспектів релігійного життя.

У вітчизняній навчальній літературі найбільш розповсюдженою постає така класифікація релігійних вірувань у відповідності із їх історичним розвитком:

1. Релігійні уявлення первісного суспільства (фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, містеріальні культи).
2. Регіонально-етнічні релігії (полідемонізм, політеїзм). Перехідною формою до наступного етапу вважають іудаїзм – це релігій певного народу (євреїв), але вона вже є монотеїзмом (шанування єдиного Бога).
3. Світові релігії – релігії достатньо послідовного та принципового монотеїзму (буддизм, християнство, іслам).

 Висновки.

Проблема виникнення, розвитку та історичного характеру релігії посідає важливе місце у сучасному релігієзнавстві. Незважаючи на те, що теологічні джерела підкреслюють надісторичний та позаісторичний характер релігії, сучасна наука має велику кількість матеріалів, які засвідчують історичну мінливість релігії, її тісний зв”язок із історичними епохами. Конкретно-історичні та культурологічні дослідження дозволяють окреслити особливості певних форм найдавніших релігійних уявлень та формоутворень – фетишизму, анімізму, тотемізму, магії, полідемонізму, - та побачити залишки цих вірувань у сучасних розвинених релігіях. Завдяки аналізу історичних форм релігійних уявлень та утворень стало моджливим виділити основні періоди історичного розвитку релігії. 

Резюме.

1. Теоретичні концепції виникнення релігії грунтувались на деяких історичних спостереженнях, але переважно – на логічних та абстрактно-теоретичних міркуваннях авторів цих концепцій.
2. Знання про ранні форми релігійних уявлень грунтуються на історичному, етнографічному, фольклорному матеріалах і дозволяють проводити паралелі із деякими елементами сучасного релігійного життя.
3. Вивчення ранніх форм релігії дозволяє розрізняти окремі релігійні уявлення та комплексні, складні релігійні утворення, такі як політеїзм та монотеїзм.
4. Дослідження проблеми походження релігії дозволяє зробити висновок про доцільність поєднання при вивченні складних культурно-історичних явищ підходів концептуальних (абстрактно-теоретичних) та емпіричних (накопичення фактів та спостережуваних даних).