Одним із найпоширеніших видів політичного маркетингу, що використовується в процесі боротьби за владу, є виборча інженерія. Під останньою розуміють пристосування виборчих процедур для реалізації інтересів правлячих та політичних еліт щодо завоювання й збереження влади в державі, регіоні, місті тощо.

До основних методів виборчої інженерії, що використовуються владною елітою для завоювання політичної влади, слід віднести такі: визначення виборчої системи — мажоритарна, змішана, куріальна (забезпечення представництва в парламенті нечисленних етнічних або соціальних груп); стимулювання переміщення виборців з одних виборчих округів до інших; маніпулювання межами виборчих округів; вибір відповідного часу для проведення виборів; добір лояльного до правлячої еліти складу виборчих комісій і т. ін. При цьому слід зауважити, що названі методи виборчої інженерії мають бути відображені в законі про вибори.

Історичний досвід прийняття парламентами країн виборчих систем свідчить про значні складності як прийняття самого закону про вибори, так і внесення змін у виборче законодавство, оскільки для цього необхідно мати конституційну більшість, що становить 2/3 депутатських мандатів у парламенті від загальної кількості.

Такі самі норми використовуються в багатьох країнах світу і для визначення результатів голосування на референдумах та опитуваннях населення з найважливіших питань суспільного життя. Природно, що досягти у таких умовах позитивних результатів не так просто.

Не менш складними є питання переміщення, скажімо, традиційно більш консервативного сільського населення до міст (або навпаки), корінного населення до районів, де, на думку правлячих кіл, "завеликі" проценти етносів-емігрантів. Але ж організувати під час проведення виборів навчання військового запасу або цивільної оборони для осіб, які мають владу, значно простіше. Цим методом виборчої інженерії в Україні користувалися її колишні керівники під час виборчої кампанії до Верховної та місцевих Рад народних депутатів 1990 р. Це дало змогу окремим з них перемогти на виборах, організувавши при цьому бажане для них голосування на закритих від спостерігачів виборчих дільницях.

Маючи інформацію про традиції голосування на виборах, референдумах, опитуваннях в окремих виборчих округах і в країні загалом, правлячі еліти часто використовують такий випробуваний метод, як маніпуляція кордонами виборчих округів. При цьому вони можуть застосувати такі два шляхи:

• об´єднання районів, де мешкають прихильники кандидата, в округи з гарантованою перемогою за рахунок збільшення "своїх" голосів;
• поділ районів, де мешкають прихильники опонентів, і приєднання частин районів до округів, де їх голоси розтануть у більшості "своїх" голосів.

Проблема конструювання виборчих округів досить складна. Вона потребує врахування співвідношення кількості населення в кожному окрузі. Не можна забувати й про кордони адміністративно-територіального поділу, специфічні інтереси різних соціальних груп населення (за віком, національністю, родом занять тощо). Відтак стає зрозумілою складність на перший погляд "простого" завдання виборчої інженерії. Якщо нею займаються професійні апаратники, фахівці з виборчих процедур та менеджери виборчих кампаній, які мають відповідні знання й досвід розв´язання проблем виборчої інженерії, це гарантує істотну перевагу правлячим колам на виборах.

Ще один аспект, на який треба звернути увагу, стосується визначення часу проведення виборів парламенту, президента, місцевих органів влади. Якщо, скажімо, певна партія або виборчий блок щойно перемогли на президентських виборах, цілком логічним кроком для них буде найскоріше проведення парламентських виборів або максимально використати позитивний потенціал першої перемоги. Це також є досить вагомим й ефективним інструментом політичної боротьби, який нерідко використовують у виборчій інженерії.