Дослідження громадянського суспільства і держави започаткували ще Платон, Арістотель і Цицерон. У той час ці поняття, по суті, були тотожними, а поняття "політика" охоплювало собою всі сфери суспільного життя. Суспільство в античні часи трактувалось як сукупність громадян, які жили і діяли відповідно до законів.

Уся дальша історія політичної думки тим чи іншим чином пов´язана з тематикою громадянського суспільства і держави. Так, H. Макіавеллі наголошував, що держава покликана регулювати відносини в суспільстві, яке є самостійним, самодостатнім за своїми традиціями й законами.

Т. Гоббс виникнення громадянського суспільства пов´язував із переходом людства від натурального стану первісних, некерованих пристрастей до впорядкованих державою культурних відносин.

Як взаємозамінні поняття "демократичне суспільство" і "держава" використовували Дж. Локк і І. Кант, а Ж.-Ж. Руссо акцентував увагу на взаємозалежності громадянського суспільства і держави. На його думку, законну силу має лише та система правління, яка базується на участі у владних відносинах кожного громадянина, чим і забезпечується повновладдя народу. Теоретичні основи розмежування суспільства і держави розробив Ш. Монтеск´є, звернувши увагу на ідентифікацію суспільства з певною політичною конституцією й запропонувавши принцип поділу влади в суспільстві.

Формування громадянського суспільства, де громадяни стають самостійними суб´єктами суспільного життя, відбувається за Нової доби разом із усвідомленням його відмінності від держави та її інституцій. Громадянське суспільство уявляється як чинник, який стримує державу в її прагненні до абсолютної влади. Громадянська ідея проголошується більш значущою, ніж держава.

Концептуальне обґрунтування громадянського суспільства і його взаємин з державою належить Г. Гегелю. У своїй праці "Філософія права" він визначив громадянське суспільство як опосередковану працею систему потреб індивідів, яка базується на приватній власності й на загальній їхній формальній рівності. На його думку, громадянське суспільство і держава принципово відмінні соціальні утворення. Розрізняючи три окремі сфери — сім´ю, громадянське суспільство і державу, — він пов´язував громадянське суспільство з публічною (громадською) сферою. Суспільство само повинно вирішувати свої проблеми разом з іншими інституціями, а завдання держави полягає в законодавчому забезпеченні його інтересів. Громадянське суспільство у Гегеля представлене різними вимірами: як економічна система, що спрямована на створення добробуту; як арена вільного самовиражання; як громадська правова культура. Гегель зазначав, що складність і неоднорідність громадянського суспільства можуть призвести до надмірного розвитку одних елементів і несправедливого обмеження інших його елементів.

Алексіс де Токвіль сферу громадянського суспільства ідентифікував з добровільними асоціаціями, з їхньою розгалуженою системою відносин і передовсім відносин свободи, довіри і взаємної поваги в суспільстві, з їхньою здатністю запобігати можливій деградації правління більшості.

За багатовікову історію розвитку концепції громадянського суспільства, аж до сучасних його досліджень, розроблялись різноманітні аспекти громадянського суспільства і держави, їхні характеристики і взаємовідносини. І в сучасному трактуванні громадянське суспільство характеризується багатогранністю виявів. Так, Д. Сарторі характеризує його як відкрите суспільство, в якому суспільне начало домінує над державним. Для Р. Дарендорфа громадянське суспільство є спільним знаменником дійсної демократії й ефективної ринкової економіки.

Американські вчені Е. Арато й Джін Коген розрізняють громадянське суспільство як процес, або рух, і як інституцію. У першому випадку аналізується громадянське суспільство в процесі становлення, у другому — сформоване, інституційоване

громадянське суспільство. Тут розрізняються неформальні суспільні зв´язки й стосунки і більш усталені, формалізовані та інституційовані структури громадянського суспільства.

Характеризуючи базові засади суспільного розвитку, вони вказують на доцільність виокремлення: а) економічного суспільства, основою якого є форми власності й суто економічні об´єднання; б) політичне суспільство, основою якого є виборче право і політичні партії; в) громадянське суспільство, яке базується на праві вільного спілкування, на громадських об´єднаннях і рухах із фундаментальними правами (вільне висловлювання думок, вільна преса, недоторканність особи тощо).

Одне з сучасних трактувань громадянського суспільства наводиться в політологічному енциклопедичному словнику, там його визначено як суспільство громадян з високим рівнем економічної, соціальної, політичної, культурної й моральної властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини. Це — суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, а взаємодіє з нею заради спільного блага.

Узагальнюючи висловлені ідеї і погляди щодо громадянського суспільства, можна дійти висновку, що громадянське суспільство є підсистемою суспільства, сферою багатогранних взаємовідносин вільних і рівноправних громадян, які базуються на приватних чи колективних інтересах, на спонтанному самоврядуванні індивідів, добровільних організацій та асоціацій громадян. Ці взаємовідносини захищаються необхідними законами від прямого втручання й свавільної регламентації органами державної влади. Становлення і розвиток громадянського суспільства здійснюється в тісному взаємозв´язку зі становленням правової держави. Суворе дотримання законів є основою їхніх взаємовідносин, запорукою захисту й реалізації прав і свобод громадян.

У взаємовідносинах громадянського суспільства і правової держави більшість дослідників віддають перевагу пріоритету громадянського суспільства над державою. Сфера громадянського суспільства поширюється на ті суспільні відносини, які перебувають поза безпосереднім державним управлінням, хоча вони і регулюються законами.

Соціальна значущість громадянського суспільства виявляється в тому, що, створюючи умови для діяльності недержавним об´єднанням і асоціаціям, громадянське суспільство тим самим запобігає можливому встановленню державної монополії, обмежує поле державного регулювання.

Громадянське суспільство є своєрідною сферою інтеграції людей для захисту своїх інтересів шляхом самоврядування, протистояння державній інтеграції. Це — поле особистої автономії громадян, їхньої самореалізації на основі індивідуальної свободи, де домінують громадянські цінності, реалізуються відносини довіри і солідарності.

У формуванні громадянського суспільства виділяють 4 моделі:

1)      класична західна модель, уособлює спонтанний розвиток громадянського суспільства в умовах утвердження буржуазних відносин (без відчутного впливу держави);

2)      "напівзахідна" (як у Німеччині), де держава виступала в ролі посередника;

3)      східна, куди відносять і Росію, де всі сфери суспільства розвиваються згідно з директивами держави (одержавлене суспільство);

4)      "освічене громадянське суспільство", або "суспільство-культура", де творення громадянського суспільства починалося не зі сфери економіки чи політики, а зі сфери освіти і культури (сюди відносять і Україну).

У всіх випадках економічною основою громадянського суспільства виступає власність у різних формах (приватна, кооперативна, асоційована, колективна тощо), яка забезпечує реальну економічну, політичну і соціальну свободу.

Найвищою соціальною цінністю громадянського суспільства є свобода особистості, вільний вибір форм її економічного, політичного і культурного життя. Правова держава законодавчо забезпечує громадянам вільну участь у державних і суспільних справах.

Громадянське суспільство — це структуроване й інституційоване суспільство, де, на відміну від держави, визначальними є горизонтальні, а не вертикальні зв´язки. Тут реалізується самодіяльна соціальна активність, яка не потребує стимулювальних управлінських дій з боку держави.

Структура громадянського суспільства включає в себе економічні, культурні, сімейно-родинні, моральні, етнічні і правові зв´язки, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами, соціальними групами та іншими суб´єктами політичного життя.

Значно відрізняються і пріоритети громадянського суспільства і держави. Якщо для громадянського суспільства це — насамперед свобода, спонтанна активність, ініціатива і динамічність відносин, то держава зосереджує свої зусилля на забезпечення стабільності, безпеки, порядку і захищеності суспільства.

Успішне функціонування громадянського суспільства можливе лише за умови вільного розвитку індивідів та їхніх асоціацій, децентралізації влади й передачі значної частини владних повноважень органам самоврядування, захисту інтересів громадянського суспільства правовою державою.