Для глибшого розуміння держави як суб´єкта політичної влади необхідно розглянути форми державного устрою. Форма державного устрою — це територіально-політична організація держави, включаючи політико-правовий статус її складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів. Існують дві основні форми державного устрою: унітарна і федеративна.

Унітарна (єдина, злита) форма державного устрою передбачає поділ на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина конституція і єдина правова основа; єдина система органів державної влади й управління, єдине громадянство, поділ на адміністративно-територіальні одиниці, в яких статус органів управління визначається загальнодержавними правовими нормами: підпорядкування цих органів центральним органам державної влади й управління.

Унітарні держави поділяються на централізовані та децентралізовані. У перших місцеві органи влади, маючи достатньо широку самостійність у вирішенні місцевих проблем, безпосередньо орієнтовані на виконання рішень центру. У децентралізованих унітарних державах регіони можуть користуватися досить широкою автономією, вирішують важливі питання, передані в їхню компетенцію центральними органами, але їхня компетенція обмежена центром.

Федеративна держава складається з кількох відносно самостійних державних утворень, кожне з яких має власну компетенцію, свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів, своє громадянство. Поряд із цим встановлюються єдині федеративні органи державної влади, єдина грошова одиниця, єдине громадянство.

Основні ознаки: федерація складається з державних утворень (штати, землі, республіки, кантони, провінції тощо), поряд із конституцією й загальнофедеративними законами діють конституції й закони суб´єктів федерації; крім законодавчої, виконавчої і судової влади (органів) федерації діють і законодавчі й судові органи її суб´єктів; у федеративному законодавчому органі забезпечується представництво суб´єктів федерації; формальною ознакою федерації є подвійне громадянство; суб´єкти федерації створюються переважно за фізико-географічною ознакою (США, Австралія) або за історичною (Австрія, ФРН, Швейцарія). У багатонаціональних федераціях її суб´єкти можуть бути створені за національно-територіальною ознакою (колишні СРСР, ЧСФР, Югославія).

Федерації найчастіше виникають у результаті компромісу (союзного договору) між їхніми суб´єктами. Тут існує чітке розмежування сфер компетенції федеральної центральної влади і влади суб´єктів федерації у наданні їм певної політичної самостійності. До компетенції суб´єктів федерації, як правило, належать питання, які не потребують однакового вирішення. Це — питання організації і діяльності місцевих органів влади, забезпечення громадського порядку, суспільно необхідних служб тощо.

До компетенції центральної влади у федерації належить питання оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподатковування, розв´язування конфліктів між суб´єктами федерації, організації діяльності федеральних органів влади.

Існує й така форма державного устрою, як конфедерація, що є складним державним утворенням. Це — союз незалежних держав, створений для відповідної мети, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють ті органи, які необхідні для досягнення спільних цілей (воєнних, політичних, економічних тощо).

Конфедерація не має суверенітету, її суб´єкти мають право відмовитись визнавати акти органів конфедерації або впроваджувати їх на своїй території. Кошти конфедерації, її бюджет формується із внесків її членів.

Конфедеративні державні утворення, як свідчить історія, мають тимчасовий характер, існують короткий час, є нестійкими формами. Найчастіше на їхньому місці виникають федерації (Швейцарія, Канада) або ж вони розпадаються на окремі унітарні держави.

Отже, держава — це багатоаспектний інститут, який виступає, з одного боку, як особливий апарат управління суспільством, а з другого — як асоціація всіх членів суспільства, розташованого на певній території.

У розвитку сучасних держав є дві тенденції. Перша з них — дестатистська — полягає в активізації громадянського суспільства, його контролю над державою, у розширенні впливу на нього політичних партій і груп інтересів, у децентралізації окремих функцій держави та в посиленні в діяльності окремих його органів самоуправлінських засад.

Друга тенденція — етатистська — проявляється в підвищенні ролі держави як регулятивного й інтеграційного інструменту суспільства. Сучасна держава активно втручається в економічні, соціальні й інформаційні процеси. За допомогою податків, інвестиційної, кредитної та іншої політики вона стимулює розвиток виробництва, усуває диспропорції в економіці. Усе істотнішу роль у її діяльності займає розроблення стратегії й планування суспільного розвитку. Одночасно в державній діяльності помітно скорочується застосування примусу.

Ще важливішу роль відіграє держава в перехідні етапи суспільного розвитку, як це має місце в Україні та в інших нових незалежних країнах. Тут держава є головним знаряддям реформування й трансформації суспільства, підтримання стабільності й порядку. При цьому вона самостійно змінюється, набуває нових форм організації.