Долання конфліктів — це, як у дипломатії, мистецтво можливого, коли невдачі пояснюються скоріше складністю ситуації, неможливістю подолати її, ніж неправильними діями. Долання конфліктів — це мистецтво й наука. Розв´язування конфлікту може йти різними шляхами, залежно від масштабів, складу учасників, глибини його розвитку, доктрин. Конфліктологія виробила низку методів долання конфліктів, які довели свою дієвість на практиці. Один з них — це уникання конфлікту. Цей метод найпоширеніший, але не завжди ефективний. За ним передбачається відхід з політичної арени того чи іншого діяча; звільнення з роботи за власним бажанням, якщо та чи інша особа не може спрацюватися з керівництвом (адміністрацією) або з колективом; еміграція з країни, в якій дальше перебування стає неможливим; ігнорування супротивника, уникання зустрічі з ним, відсутність реакції на дії протилежної сторони. Але уникнення конфлікту ще не означає кінцевого розв´язання його. Сама суперечність, яка призвела до конфлікту, залишається.

Другий метод вирішення конфлікту можна визначити як відкладання конфлікту. Це означає відхід від політичної боротьби взагалі, відхід зі своїх позицій. Цей метод досить поширений в практиці політичної боротьби (конфлікт між політичними партіями та їхніми лідерами, між гілками влади і тими, хто їх очолює, а також між державами). Але, як і перший метод, цей метод не приводить до кінцевого подолання конфлікту. Сторона, яка здала свої позиції, з подальшим накопиченням сил і зі зміною ситуації на її користь може поновити свої претензії іншій стороні, спробувати повернути собі втрачене. Ілюструє це твердження Версальський договір 1919 p., грабіжницький і принизливий для Німеччини та деяких інших країн. Наслідки його відомі — друга світова війна.

Третій метод урегулювання конфлікту — це мирне протиборство сторін на основі зближення їхніх позицій та інтересів через посередника. Роль посередника можуть виконувати слідчі або погоджувальні комісії, а останнім часом у вирішенні конфліктів у деяких країнах беруть участь менеджери з конфліктів.

Завданням посередників є надавати допомогу сторонам у конфлікті. Цей метод застосовувався ще в стародавні й середні віки і відігравав позитивну роль. Практику застосування цього методу схвалила Гаагська конвенція 1907 р. Процедуру діяльності погоджувальної комісії регламентувала Ліга Націй у 1928 р. та ООН у 1948 р.

Четвертий метод долання конфлікту — арбітраж. Сторони, що конфліктують, добровільно передають свої суперечності для розгляду третій стороні, рішення якої є обов´язковим для обох сторін. Арбітри, розглядаючи конфлікт, керуються нормами міжнародного права, конституціями сторін, які конфліктують і нормами договорів. Учені й практики-політики вважають, що даний метод урегулювання конфлікту може допомогти розв´язати його на даний момент, проте з часом він може поновитися.

П´ятим, найефективнішим методом долання конфлікту є переговори. Переговори дають змогу дійти згоди, вони відкривають шлях до співробітництва сторін, що конфліктують. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів взагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших

вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли стоять твердо на позиціях, не вникаючи в інтереси один одного, згоди, звичайно, не досягають. Що позиційний торг дуже заважає в переговорах, це було добре проілюстровано провалом переговорів про загальну заборону на ядерні випробування за часів президентства Кеннеді. У сучасних умовах ми бачимо це саме навколо подій на Близькому Сході та в деяких інших регіонах. Щоб дійти розумного рішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами і побоюваннями кожної із сторін. А такі потреби і бажання — це і є інтереси.