Систему влади, що існувала в колишньому радянському суспільстві, дослідники характеризують як командно-бюрократичну систему. її особливість у тому, що регулювання суспільних відносин спиралося тут на суто бюрократичні механізми, основу яких становив командний (примусовий і обов´язковий для виконання) вплив бюрократично-управлінських структур на всі сфери суспільного життя й на кожного громадянина зокрема. Системність проявлялась у цілісності й узгодженості діяльності управлінських структур на основі чітко визначених правил і процедур та відповідних законодавчих актів. Дослідники відзначають, що бюрократизація суспільного життя в радянському суспільстві набула завершеного вигляду, оскільки все було підпорядковано владі бюрократії.

Витоки вітчизняної командно-бюрократичної системи започатковувалися разом із формуванням Російської імперії, яка потребувала великого чиновницького апарату для проведення імперської політики поневолення народів, духовного гноблення й русифікації, що особливо проявлялося щодо українського народу. Серед інших історичних передумов — глибокі пережитки кріпацтва у свідомості й поведінці людей, нерозвиненість капіталізму, низький рівень культури й освіти широких верств населення, значний вплив насильницьких ідей у революційному русі тощо.

Світовий досвід показав, що однією з вагомих умов існування імперії є надзвичайно високий ступінь централізації державного управління. Такий досвід активно використовували в Російській імперії, а пізніше — і в колишньому Радянському Союзі. Ще Вебер зазначав, що соціалізм, побудований на засадах централізованої держави, вимагає порівняно з ринковим капіталізмом вищого ступеня бюрократизації й тим самим створює умови для переродження бюрократії з інструменту раціонального управління в панівну силу ("монократичну бюрократію").