Зрозуміти менталітет і духовність будь-якого етносу неможливо без глибокого знання його політичної культури. Політична культура є складовою частиною загальної культури людства й відіграє інтегрувальну роль у формуванні соціальних цінностей. Саме завдяки культурі став можливим цивілізований розвиток людства. Аналіз політичної культури дає змогу визначити місце і роль духовних детермінант у політичному житті суспільства.

Аналізуючи роль культури в життєдіяльності суспільства і людини, дослідники звертають увагу на її визначальний вплив. Культура віддзеркалює багатогранність людського досвіду, зберігає й передає новим поколінням знання, традиції, матеріальні та духовні цінності.

Термін "культура" (від лат. cultura — обробляння, вирощування) вживався спочатку в значенні набування знань і досвіду, а в процесі дальшого історичного розвитку поряд з духовним аспектом почав включати в себе ще й практичний, і його почали використовувати для характеристики процесу олюднювання суспільних відносин. Культура — це особлива об´єктивна дійсність, яка на відміну від природної дійсності безпосередньо пов´язана з діяльністю людини. Серед різноманітних підходів до визначення поняття "культура" діяльніснии підхід є найконструктивнішим, він дає змогу відтворювати розмаїття проявів діяльності людини в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Отже, культура — це спосіб і наслідок людської діяльності, що відтворює особисте й суспільне буття в усіх його проявах. Відповідно до сфери життєдіяльності суспільства можна виділити основні види культури, серед яких економічна, соціальна, духовна і політична культура, яка є особливим об´єктом нашого аналізу.

Політична культура — це своєрідний синтез політики й культури, вона відображає політичну сферу суспільства. Сам термін "політична культура" ввів у науковий обіг німецький учений доби Просвітництва Й.-Г. Гердер. Вивчення політичної культури як відносно самостійної сфери культурного життя почалося лише в 50-ті роки 20 ст., коли американські дослідники Г. Алмонд і С Верба опублікували свою працю "Культура громадськості". У ній, зокрема, зазначено, що для розвитку стабільного й ефективного демократичного правління потрібне щось більше, ніж визначені політичні й управлінські структури. Такий розвиток залежить від політичної культури.

Політична історія другої половини 20 ст. яскраво засвідчила цей висновок, а трансформування посткомуністичних країн збагатило світовий досвід політичного розвитку новими важливими подіями й процесами.

Численні дослідження сутності та змісту політичної культури дають змогу простежити її роль і функції в суспільному житті. Г. Алмонд і С Верба запропонували своє бачення політичної культури та її визначення, що вважається класичним. Під політичною культурою вони розуміли сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб´єктивну сферу, яка лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення. При цьому індивідуальні орієнтації складаються на основі: а) пізнавальних орієнтацій — істинне чи хибне знання про політичні процеси та ідеї; б) афективних орієнтацій — відчуття зв´язку, ангажованості, пропозиції та ін. стосовно політичних об´єктів; в) оцінкових орієнтацій — суджень і уявлень про політичні об´єкти, а це передбачає використання стосовно політичних об´єктів і подій оцінкових критеріїв.

Таким чином, політична культура включає в себе:

• знання політики, політичних явищ і процесів, зацікавленість ними;
• оцінку політичних явищ, оцінкові судження щодо того, як треба здійснювати владу;
• емоційну сторону політичних позицій (особисте ставлення до явищ і процесів);
• визнання зразків (норм, принципів) політичної поведінки суспільства, які визначають особистішу поведінку.

Дослідженням політичної культури займались і радянські суспільствознавці, але ідеологічні настанови тоді значно обмежували можливості пізнання реалій політичної сфери суспільства. Політичну культуру трактували як стан самосвідомості соціальних груп, класів, націй, як систему соціальних норм, інтегративний елемент культури й політики, як підсистему загальної культури та ін. Культура розглядалась як сукупність матеріальних і духовних цінностей, як найвище досягнення людства, що відіграє лише позитивну роль. Такий підхід блокував пізнання реальних і суперечливих проблем суспільного життя.

Сучасні трактування політичної культури представляють її як складне й багатовимірне суспільне явище зі своїми глибинними історичними й психологічними детермінантами. У політичному енциклопедичному словнику, зокрема, політична культура визначається як складник загальної культури, що формується і виявляється в процесі політичного життя. Політична культура є історично й соціально зумовленим продуктом життєдіяльності людей, продуктом їхньої політичної творчості, що відображає процес опанування її суб´єктами політичних відносин, розвиток їхніх власних духовних якостей як суб´єктів політики. Такий підхід дає змогу аналізувати політичну культуру як універсальне соціальне явище, враховувати широке розмаїття чинників і детермінант, які впливають на її формування й функціонування в політичному житті суспільства, використовувати різні критерії щодо її характеристики.

Як продукт історичного розвитку суспільства, політична культура синтезує в собі політичну свідомість, діяльність і поведінку людей у сфері владних відносин. Вона є якісним показником способу політичної поведінки й діяльності громадян, які реалізуються в певних культурних цінностях (політичних знаннях, соціальному досвіді, у зразках поведінки, закріплених у звичаях чи законах, тощо).

Багатогранність політичної культури виявляється в поведінці й діяльності як індивідуальних, так і колективних суб´єктів політики, у функціонуванні й розвитку політичних інститутів і системи в цілому.