Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості й ідеології належить політичній доктрині Д. Донцова (1883—1973), який поклав в українській політологічній думці початок течії так званого інтегрального націоналізму. Ця течія в націоналізмі почала зароджуватись в останній чверті 20 ст. в умовах зрослого суперництва між національними державами і занепаду ідей гуманізму і лібералізму.

На початку 20 ст. "інтегральний націоналізм" поширюється не тільки в Західній, айв Східній Європі. Особливе його піднесення припадає на 20—30-ті роки, коли в багатьох країнах утверджувались диктаторські і тоталітарні режими. Найбільшим впливом націоналізм цього типу користувався в так званих запізнілих націях (Німеччина, Італія, Японія). Характерними його рисами були крайній радикалізм, войовничість, експансіонізм.

На особливу увагу заслуговує друга частина книги "Чинний націоналізм", де викладено суть авторової концепції, зокрема, шести засад чи вимог "вольового націоналізму":

• перша засада нової національної ідеї — зміцнювати волю нації до експансії, жадобу панувань і підкорення всього чужого — як мета, боротьба — як засіб;
• друга — прагнення боротьби й усвідомлення її неминучості;
• третя — дух романтики, релігійного панування, містичного пориву, ірраціоналізму, яким має бути перейнята національна ідея;
• четверта — непримиренність, фанатизм, брутальність та аморальність, що беруть до уваги лише інтереси спільності (нації) — саме це дає національній ідеї вибухову силу в історії;
• п´ята — право сильних націй організувати й вести інші народи для зміцнення й розвитку людської цивілізації;
• шоста — кожна нова ідея, аби здобути собі право на життя, має спертися на ініціативну меншість, що вживає творче насильство для суспільного поступу.

На терені України основні ідеї цього типу націоналізму можна розглянути на с 152. Ці риси великою мірою були притаманні і поглядам Дмитра Донцова. Слід зазначити, що в своїх перших журналістських працях він поділяв марксистські ідеї про революційність національних рухів. Згодом Д. Донцов пориває з соціал-демократією й активно пропагує свою націоналістичну концепцію. Найповніше ця концепція знайшла своє висвітлення у багатьох його працях, особливо в таких: "Підстави нашої політики" (1921) і "Націоналізм" (1926). Його концепція включає три вихідні елементи:

1) Росія — найголовніший ворог України;

2) селянство — хребет нації й держави;

3) необхідність сильного відчуття мети і волі.

Ідеалом державного ладу Д. Донцов вважав "селянську дрібнобуржуазну республіку". Це єдине, що могло врятувати Україну від російського комунізму, який "оперує лише з рабами" й прагне "запанувати над масою, що пріч шлункових інтересів і демагогічних кличів нічого не розуміє".

Запропонована ним селянська демократія була не демократією пацифізму, егалітаризму, антимілітаризму, охлократії, "шлункового" соціалізму і класової боротьби...", а "демократією праці, ієрархії, суспільної солідарності, обов´язку і міцного поступу". Це демократія "самодисципліни", "вищих ідей", "продукції", "свободи й самодіяльності". Вона визнає рівність у конкурентній боротьбі за життя. "За ідеали суспільного устрою і селянської демократії вважай Північну Америку".

Для Д. Донцова не стояло питання про неприйняття запропонованого ним "чинного націоналізму". "Боротьба за існування є законом життя. Всесвітньої правди нема... Життя признає її тому, хто викажеться більшою силою, моральною і фізичною. Ту силу можемо ми здобути лиш тоді, коли переймемося новим духом, новою ідеологією. Перед кожною нацією є дилема: або перемогти, або загинути". Зрозуміло, що існували й інші напрями націоналізму. Серед них можна назвати такий, як національно-державницький, базові характеристики якого даються нижче.