Закони будь-якої науки — це наукові узагальнення. Тільки визначивши закони, можна пізнати науку.

Політологія вивчає передусім закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Таким, наприклад, є загальносоціологічний закон історичного прогресу — розширення сфери політичного життя й підвищення її ролі в суспільстві, закон посилення ролі народних мас в історичному процесі, в розвитку демократії й самоврядування.

Основоположними для політології виступають закони, які визначають сутність форм і методів організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість і взаємозумовленість.

Важливими є закони функціонування політики, що визначають її життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює політичне життя на досягнутому ступені розвитку, використовує чинник часу, розкриває характер явищ політичного життя.

Закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин — це закони якісних перетворень на основі зіткнення протилежних сил і тенденцій у межах певної сутності. Ці закони зумовлюють докорінні зміни в усій політичній структурі, а також виникнення якісно нових систем політичних відносин. Закони розвитку діють через зіткнення й долання суперечливих тенденцій політичного життя суспільства, функціонування політичних систем, удосконалення політичних відносин і системи регулювання їх. Отже, кожний, хто бажає вивчити політологію, має змогу обрати свій шлях пізнавання її й відповідно до свого бачення класифікувати політологічні закони (за сферами суспільного життя, структурою, функціонуванням, розвитком тощо).

Безсумнівно, що кожний з підходів класифікації законів політології містить конструктивні засади, які певною мірою дають змогу пізнати сутність політичної науки як такої. Утім, пізнання її можна здійснювати, скориставшись й іншою класифікацією законів. Зручною видається тригрупова класифікація їх на загальні, особливі та одиничні.

Загальні закони — це ті закони, що характерні для політичного життя всіх народів (встановлення політичної влади — необхідна умова функціонування і розвитку будь-якого організованого суспільства; взаємозв´язок політичної культури з політичними відносинами; політична свідомість як форма політичного буття і т. ін.).

Особливі закони характеризують розвиток загальних законів у певній системі (тоталітарній, авторитарній, демократичній). Іншими словами, особливі закони розкривають сутність загальних законів з урахуванням особливостей розвитку кожної країни, характеру політичного режиму тощо. Наприклад, авторитарна система для зміцнення політичної влади максимально концентрує її в своїх руках, використовує насилля тощо. Демократична система передбачає поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Одиничні закони — це закони, які регулюють взаємовідносини влади й особи у певній державі.

У тісному взаємозв´язку із законами політології перебувають її категорії, що покликані виражати сутність даного предмета, його вузлові пункти, сходинки пізнання законів, тому вони невіддільні від законів. У них розкриваються необхідні зв´язки, фундаментальні положення науки, суттєві елементи її структури.

Умовно категорії (основні поняття) політології можна поділити на чотири групи: загальні, структурні, функціонування і розвитку.

Основними загальними категоріями політології є "політика", "влада", "демократія", "свобода", "національна ідея", "менталітет нації" тощо.

Найважливішими категоріями структури є "політична система", "політична організація", "держава", "політична партія", "громадсько-політичний рух" та ін. З числа категорій функціонування слід виокремити такі: "політична діяльність", "політичний процес", "політичний конфлікт", "політична боротьба" тощо. До категорій розвитку належать: "політична революція", "контрреволюція", "еволюція" та ін. Центральними категоріями політології можна визнати такі: "влада", "політика", "демократія", "свобода". При цьому слід зауважити, що політика не зводиться тільки до влади, до її структур і рівнів на інституційному зрізі. У реальному політичному житті суспільства є чимало неінституційних політичних структур (неформального характеру), які впливають на офіційні структури, а отже, і на проведення державної політики.

Вплив однієї групи на іншу (як індивідів — один на одного) є природним процесом, який супроводиться відносинами панування і підлеглості при розподілі ролей. Коли ж ці відносини набувають офіційного статусу, інституціюються, тоді виникають політико-владні зв´язки з наявністю в них обов´язкових елементів примусу. Владні стосунки взаємозв´язку набувають характеру впливу — панування (що дуже важливо) і мусять відповідати законам, основним нормам середовища проживання людської спільноти, суспільства в цілому.

Отже, способами функціонування і розвитку суспільства є відносини залежності, незалежності і взаємозалежності, в основі яких — політична свобода, авторитет політичних сил і демократії як механізм життєзабезпечення політичних суб´єктів.

Звичайно, існують й інші категорії політології, які допомагають краще зрозуміти каркас політології як науки, розібратися в політичній практиці, зрозуміти бурхливі події періоду утвердження української державності.