Різні ідейно-політичні доктрини неіснують у, так би мовити, чистому вигляді. Вони взаємодіють у реальних ідеологічних і політичних процесах, впливають одна на одну, нерідко запозичуючи одна в одної ті чи інші ідеї або практичні політичні настанови. Розгляд еволюції основних ідейно-політичних доктрин дає можливість зробити висновок про їх взаємозближення щодо розуміння закономірностей суспільного розвитку, принципів і форм організації суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, відносин між особою, суспільством і державою.

Так, у XX ст. відбулось істотне зближення лібералізму й соціал-демократизму. Ліберали, врешті-решт, визнали необхідність втручання держави в економіку й соціальні відносини. Саме завдяки державному втручанню вдається уникати гострих кризових явищ в економіці західних країн. В ідеологію лібералізму увійшли соціал-демократичні ідеї соціальної захищеності і справедливості, які передбачають перерозподіл доходів від багатих на користь малоімущих. Ліберали визнали, що держава повинна бути не лише правовою, а й соціальною — дбати про добробут усіх громадян.

Водночас із соціалістичної ідеології соціал-демократів поступово зникали твердження про неприйнятність приватної власності і ринкової конкуренції, що зближує її з лібералізмом і консерватизмом.

Відбулося також зближення консерватизму й лібералізму. Сучасних консерваторів не без підстав називають неолібе-ралами. Неоконсерватизм виник як реакція на надмірне, на думку консерваторів, зміщення лібералізму в бік соціалізму, як прагнення зберегти в економіці позиції класичного лібералізму.

Виступаючи проти соціалізму й комунізму, консерватори все ж таки вимушені зважати на об´єктивну тенденцію до соціалізації, вносити корективи у здійснювану ними соціальну політику. Зрештою, й комуністи не лише відмовились від ідеї насильницького захоплення влади, а й визнали допустимість у суспільстві приватної власності, ринкових відносин. Задля об´єктивності потрібно визнати, що комунізм, незважаючи на його нинішню ідейну кризу та крах головних носіїв — комуністичних режимів колишніх соціалістичних країн, залишається впливовою політичною течією, у тому числі в цих же країнах. Привабливість комуністичного вчення полягає передусім у його головній ідеї — ідеї соціальної рівності, яка була, є і залишається актуальною протягом усієї історії людства.

Не можна не визнати і, так би мовити, цивілізаторської місії комунізму й реального соціалізму стосовно капіталізму. За своєю природою капіталізм, особливо періоду первинного нагромадження капіталу і вільної конкуренції, є жорстоким суспільством, яке ставить людей в умови боротьби за виживання, і своїми соціальними надбаннями він значною мірою завдячує прикладові реального соціалізму. Саме цю, жорстоку, природу капіталізму абсолютизує непримиренний борець із ним — троцькізм, який не враховує його трансформації і реальних соціальних досягнень.

Нарешті, не випадковими ідейно-політичними доктринами є фашизм та анархізм. За своєю сутністю держава є органом примусу, який постійно проявляє тенденцію до підпорядкування собі всіх сфер і сторін суспільного життя, а нерідко, особливо за тоталітарних та авторитарних політичних режимів, відверто зловживає своєю примусовою функцією. Анархізм є крайньою формою протесту проти примусової сутності держави. Концепції правової держави і громадянського суспільства, як відомо, також спрямовані на обмеження свавілля держави. Що стосується фашизму, то він є породженням глибокої і затяжної суспільної кризи, результатом приниження національної гідності народу. Сумні уроки, які дав людству фашизм, постійно потрібно враховувати всім політикам.

Об´єктивною основою зближення політичних ідеологій є закономірності суспільного розвитку, дія яких зумовлює формування суспільства з певними, найбільш оптимальними для конкретного етапу історичного розвитку, економічними, соціальними й політичними засадами. На сучасному етапі суспільного розвитку характерними для цього суспільства є: багатоукладна економіка, яка включає приватну, державну і змішану форми власності; поєднання планових і ринкових механізмів регулювання суспільного виробництва; плюралістична політична система; парламентська демократія; забезпечення основних соціально-економічних і політичних прав громадян. Найповніше ці засади втілені в державі, яка дістала назву соціальної, і на яку, зрештою, мають бути зорієнтовані всі ідейно-політичні доктрини і течії.