До середини XX ст. політологія існувала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких складав емпіричний матеріал, отриманий завдяки розвитку соціологічних та психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, нагромаджено у США. Американські політологи, як і науковці низки європейських країн — Великобританії, Німеччини, Франції та інших, відчували гостру потребу в систематизації теоретичних знань та емпіричного матеріалу, створенні цілісної сукупності, системи наукових знань про політику. Розрізнені політологічні знання було з´єднано в цілісну сукупність завдяки створенню, насамперед науковцями США, теорії політичної системи суспільства.

Система відповідно до найпоширенішого її розуміння — це «сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв´язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність». Уже з цього елементарного визначення видно, що система складається з певної сукупності елементів, тобто має власну структуру, причому ці елементи перебувають між собою у таких відносинах і зв´язках, що утворюють певну цілісність.

Системні утворення існують як у суспільстві, так і в природі. Головною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов´язані з вольовою, свідомою, цілеспрямованою діяльністю людей та їх різноманітних об´єднань.

Конкретизуючи загальні характеристики системи стосовно соціальних систем, можна виокремити характерні ознаки структурних елементів системи. По-перше, це прямий, безпосередній зв´язок елементів системи зі структурою та їх якісна визначеність. По-друге, однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів. По-третє, вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрішньою будовою і змістом компонентів даної системи стосовно обраного способу поділу. По-четверте, органічний зв´язок кожного структурного елемента з іншими елементами системи. По-п´яте, структурні елементи є основою, на якій розвиваються решта елементних властивостей і структурні зв´язки.

Виходячи з зазначених ознак структурних елементів системи, можна дійти висновку, що політична система суспільства як різновид соціальної системи не тотожна політичному життю суспільства, в основі якого хоча й лежать певні закономірності, але яке все ж таки є неупорядкованою сукупністю подій. Політична система суспільства відрізняється від його політичного життя саме своєю системністю, тобто цілісністю та упорядкованістю взаємопов´язаних елементів. Системний підхід до аналізу суспільних, зокрема політичних, явищ і процесів вимагає розгляду їх як цілісної сукупності взаємопов´язаних елементів, що функціонує відповідно до притаманних їй закономірностей.

У 50-х роках XX ст. системний і тісно пов´язаний із ним структурно-функціональний підходи стали широко використовуватися для дослідження політики. Цьому значною мірою сприяла й загальна теорія систем, що виникла на Заході з потреб природничих наук, а згодом поширилася на інші науки, склавши, зокрема, теоретичну основу кібернетики.

Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений одним із головних представників структурно-функціональної школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902—1979). У своїй праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими функціями є, по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб´єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми. Другою функцією соціальної системи є досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема, політика. Третя функція соціальної системи — інтеграція, тобто досягнення стану зв´язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб´єктами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї. Четвертою функцією соціальної системи є підтримання системи, котра забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації (сім´я, школа, мистецтво тощо).

Отже, системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка система, в тому числі й політична, визначається тим, що, по-перше, складається з багатьох елементів; по-друге, елементи системи складають єдине ціле; по-третє, система взаємодіє з навколишнім середовищем.