Не меншої, ніж міжкласові, а нерідко ще більшої гостроти можуть набувати  міжетнічні (етнополітичні) конфлікти.

Глибинні причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. Він проявляється в тенденції до суверенізації великих і малих етнічних спільностей з метою створення незалежної державності. Однак прагнення тієї чи іншої етнічної спільності до самовизначення та утворення власної державності нерідко суперечить інтересам інших етнічних спільностей, зокрема щодо збереження єдності й територіальної цілісності поліетнічної за складом держави, що породжує міжетнічні конфлікти.

Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов´язаною з неоднаковими можливостями задоволення матеріальних, культурних і політичних потреб.

У кожній країні міжетнічні суперечності проявляються по-різному, неоднакові їх масштаби, гострота й наслідки. Проте за наявності таких відмінностей міжетнічні конфлікти мають деякі спільні риси, певну логіку свого розвитку, яка виявляється, зокрема, в порядку висунення вимог. Конфлікти часто починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. В подальшому вимоги переходять, як правило, в політичну площину, переростаючи у статусні домагання. Нарешті, боротьба за особливий статус набуває форми територіальних претензій. Під час цієї боротьби відбувається оживлення архаїчних уявлень і вимог про історичну виправданість таких претензій. Спотворені архаїчні ідеї насичують конфлікт історичним змістом, який кожна з конфліктуючих сторін використовує для обґрунтування своєї позиції. Подібні історичні аргументи найчастіше неможливо ні підтвердити, ні заперечити.

Так, починаючись із безневинних, на перший погляд, закликів на захист мови, культури, продовжуючись під гаслами «збереження етнічної чистоти» тієї чи іншої спільності, відновлення «історичної справедливості» стосовно неї тощо, міжетнічні зіткнення нерідко переростають у широкомасштабні криваві конфлікти, під час яких вже не до мови й культури. Про таку логіку розгортання міжетнічних конфліктів свідчать не тільки численні історичні події, а й нинішній міжетнічний розбрат у колишніх радянських республіках та між ними, криваве роз´єднання Югославії, мало не щоденні міжетнічні зіткнення в низці африканських країн.

Оскільки міжетнічні спільності, як правило, компактно розселені на певних територіях, то нерідко суперечності й конфлікти між ними набувають міжрегіонального характеру. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необґрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку тощо.

Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Повною мірою це стосується й демографічних суперечностей і конфліктів, зокрема так званих конфліктів поколінь, коли виникає непорозуміння між молодим і старшим поколіннями. Певні непорозуміння між поколіннями були завжди, але в окремі періоди суспільного розвитку вони можуть набувати конфліктного характеру, виливатися у хвилі молодіжного бунтарства, як це сталося в багатьох країнах Західної Європи на рубежі 60—70-х років,масові альтернативні рухи тощо.

Причини виникнення і шляхи розв´язання конфліктів у суспільстві, з´ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового знання, що виникла на межі соціології, політології і політичної психології.