Важливою пам´яткою політичної думки Київської Русі є літопис «Повість врем´яних літ» монаха Києво-Печерської лаври Нестора, першу редакцію якого датують 1113 р. У написанні літопису автор користувався як історичними джерелами інших європейських країн, так і руськими літописами, які не збереглися до нашого часу. У подальшому твір доповнювався матеріалами інших авторів.

У літописі подаються звістки про діяльність руських князів, про боротьбу з зовнішніми ворогами, про народні постання у Київській Русі. Як і в «Слові про закон і благодать» Іларіона, одним із найважливіших питань політичного характеру у «Повісті...» є проблема рівності Київської Русі з іншими європейськими державами. Для обґрунтування цієї проблеми автор використовує низку аргументів, пов’язаних з історією походження і розвитку слов´янських племен.

Особлива увага в «Повісті...» приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. Для посилення ідеї винятковості князівської влади наводиться оповідання про закликання варягів. Таке походження влади ставить княжий рід у привілейоване становище щодо основної маси населення й санкціонує передання влади лише всередині княжого роду. Однак на відміну від «Слова...» Іларіона, в якому всіляко обґрунтовується князівське єдиновладдя, автор «Повісті...» подає схему колективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів. При цьому шляхом включення до тексту біблійної легенди про поділ Землі синами Ноя після всесвітнього потопу виправдовується феодальна роздрібненість руської держави. У «Повісті...» не заперечується ідея єдності руських земель, але розглядається вона передусім як духовна, котру забезпечує християнська церква. Що стосується політичної єдності, то вона виявляється у єдності Київської Русі як спільної власності князів-братів, які мусять слухатися порад київського князя як старшого серед рівних. Причиною княжих міжусобиць у «Повісті...» вважається «спокушування» дияволом людей, а тому міжусобні війни і їх зачинателі є неправедними і гріховними. «Руська правда» Значна увага у Київській Русі приділялась розробці законодавчих актів, які регулювали суспільні відносини. Першим писаним слов´янською мовою кодексом законів тут була «Руська правда»

Ярослава Мудрого (1019—1054). Вона складалася з трьох частин: «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів» (1073—1076) та широкої редакції «Руської правди» (початок XII ст.). Закони Ярослава високо цінували людське життя, честь, осуджували злодіїв та вбивць. Головними цілями співжиття проголошувались особиста безпека і невід´ємність власності. За насильницькі дії визначали особливу плату до казни — штраф, можна було відкупитися грішми. Смертної кари не було. Пильно захищалася власність; за певних умов навіть виправдовувалось убивство злодія. Найтяжчі кари, аж до вигнання з рідної землі, встановлювались за крадіжку коней і підпал.

«Руська правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Введені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і, як вважається, де в чому були гуманнішими, ніж сучасне законодавство.