Ці ж чинники зроблять зайвими забезпечення свободи т особистих прав як цілей суспільної організації. А. Сен-Сімо скептично ставився до ліберальної ідеї індивідуально свободи. Істинна свобода, вважав він, полягає не в тому, щоб байдикувати в асоціації, а в максимально широкому безперешкодному розвиткові матеріальних і духовних здібностей, корисних асоціації.

У промисловій системі відпаде необхідність у багатьох обтяжливих для суспільства політичних інститутах. Ц система, за А. Сен-Сімоном, до мінімуму обмежить політичне владарювання і зведе політику, діяльність державних органів головним чином до простого адміністрування — управління речами й виробничими процесами. Держава, отже, перетворюватиметься із знаряддя управління людьми у знаряддя управління речами. Політику у зв´язку з цим А. Сен-Сімон визначав як «науку про виробництво», що має за мету встановлення найсприятливішого для всіх видів виробництва порядку. Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур´є (1772—1837) є критика тогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав притаманні цьому суспільству анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур´є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках.

Сучасну йому державу він вважав слугою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних. Держава озброює невелику кількість «бідних рабів» з тим, щоб тримати в покорі маси беззбройних бідняків. Демократія в буржуазному суспільстві наскрізь фальшива, а політичні права і свободи — ілюзорні. Вони нічого не варті без забезпечення права людини на працю.

Різко критикуючи тогочасне капіталістичне суспільство, характеризуючи його як «тиранію індивідуальної власності над масою», Ш. Фур´є у своїх працях «Трактат про асоціацію» (1822), «Новий господарський соціетарний світ» (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного

Устрою. Основу цього устрою він вбачав у фалангах — виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об´єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних професій тощо. Фаланги успадкують від попереднього суспільства приватну власність, нетрудові доходи, майнову нерівність. Проте форми промислової і землеробської праці, розподілу, обслуговування й виховання будуть такими, що приведуть до примноження суспільного багатства, стирання класових антагонізмів, гармонізації інтересів індивіда і колективу, заможного, дружного і вільного життя. Особиста свобода кожного є найголовнішою умовою існування фаланги. Загальнообов´язкові норми приймаються за згодою всіх членів, тому дотримуються їх свідомо і добровільно. Фаланги є автономними утвореннями. Вони не зв´язані між собою в єдину цілісну систему, але координують свою діяльність. Функції координації виконує центральна влада з її апаратом, яка, проте, не наділена правом втручання у внутрішнє життя фаланг. Форма цієї влади не має істотного значення. Політику Ш. Фур´є взагалі вважав безплідним заняттям.

Як і А. Сен-Сімон, він заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись з ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї системи в життя. Третій представник критично-утопічного соціалізму — англієць Роберт Оуен (1771 — 1858); він створював своє вчення в період промислової революції в Англії і викликаного нею загострення класових суперечностей.

Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Він виходив з того, що людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство за його поляризацію на купку багатих і масу бідних, експлуатацію, безробіття, злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що саме ці та подібні чинники зовнішнього середовища породжують невігластво мас, аморалізм, панування духу наживи й ненависті, відповідають за скалічені всілякими пороками людські долі.

Щоб змінити характер індивідів і їхню поведінку, вважав р. Оуен, необхідно створити нові, кращі і справедливі умови існування. Головну причину соціальних бід він вбачав у приватній власності. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, справедливим ладом, заснованим на суспільній власності. Р. Оуен розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова й сільськогосподарська праця, виробництво і споживання.

Члени комуни мають рівні права та обов´язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Вводиться раціональна й гуманна система навчання та виховання підростаючих поколінь тощо. Самоврядні комуни об´єднуються у федерації спочатку в регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насильства з часом стане зайвою, поступившись місцем вільній федерації самоврядних комун.

Проект такої комуни Р. Оуен намагався втілити в життя. Він заснував кілька комуністичних колоній в Англії і США. Як управитель і співвласник ткацької фабрики у Нью-Ленарку створив на фабриці сприятливі умови для праці й відпочинку робітників. Заперечуючи насильницьку революцію, Р. Оуен вважав, що єдиним засобом переходу до нового ладу є сила переконання. У зв´язку з цим він звертався зі своїми проектами до багатьох європейських монархів та американського президента.