Стародавні китайці — творці однієї з найдавніших і найсамобутніших культур, яка виникла шляхом синтезу місцевих неолітичних культур та культурних запозичень. Процес її формування завершився в середині І тис. до н. е.

Внесок стародавніх китайців у світову культуру важко переоцінити. Старокитайська культура послужила основою для розквіту середньовічної культури самого Китаю, а також інших цивілізацій Далекого Сходу, для яких вона стала тим, ним була антична культура для Європи. Японці, в’єтнамці, корейці, монголи запозичили в китайців ієрогліфічну писемність, історіографію, літературу, ідеологію. У середні віки китайська мова була для них основним засобом дипломатичного, наукового та релігійного спілкування. Ці народи сприйняли також конфуціанство, яке й для них стало елітною релігією, вивчали твори китайських мислителів, запозичили в китаїзованій формі буддизм. Звичайно, разюча схожість китайської, японської, в’єтнамської, корейської й почасти монгольської культур значною мірою є наслідком схожих умов життя і господарської діяльності цих народів, майже однакового природного середовища. Проте це аж ніяк не применшує грандіозного культурного впливу на весь Далекий Схід найстарішої в цьому регіоні старокитайської культури. Не випадково знання далекосхідними народами китайської мови й культури, так само як і паломництво в Китай, вважалися у середні віки найпершою ознакою освіченості та вченості.