Легістське оновлення царства Цінь стало провісником кардинальних змін в історичному розвитку всього Китаю, який з появою в середині І тис. до н. е. іригаційного землеробства вже не міг обійтися без сильної централізованої системи державного управління.

У 246 р. до н. е. царський трон у Цінь дістався тринадцятирічному царевичеві Ін Чжену. Поки йому не виповнився 21 рік, державою керував царський регент — багатий купець Люй Бувей. Китайці перешіптувались тоді, що саме Люй Бувей — справжній батько Ін Чжена, бо ще до того, як офіційний батько царевича зійшовся з його матір’ю, наложницею Люй Бувея, вона, мовляв, вже була "трішки вагітною". У будь-якому випадку, Люй Бувей не палав бажанням випускати владу з своїх рук і готував державний переворот. Ін Чжен довідався про цю змову проти нього. Він круто розправився зі змовниками, лише з Люй Бувеєм повівся милостиво — подарував йому "почесну смерть" (дозволив покінчити із собою). Укріпившись на царському троні, Ін Чжен, за порадою чиновника-легіста Лі Си, до 221 р. до н. е. у кровопролитних війнах підкорив решту китайських царств-гегемонів, проголосив себе імператором на ймення Цінь Шіхуан (ді) — "перший імператор Цінь". Смутний період в історії Стародавнього Китаю закінчився, проте китайському народові довелось заплатити за жаданий мир і порядок дорогу ціну — зазнати тиранії одного з най похмуріших деспотів у світовій історії.

Цінь Шіхуан відразу ж розпочав кардинальні реформи в суспільстві, які мали волюнтаристський характер і перевернули в Китаї все догори дном. Першим кроком імператора було вилучення у населення всієї зброї й переплавка її на дзвони та 12 гігантських, 32-тонних статуй. Для того щоб тримати у покорі опозиційну знать, він переселив до столиці (м. Саньян) з усієї країни 120 тис. аристократичних родин, замінивши їх на місцях ціньськими чиновниками. Було знищено кордони та самі назви колишніх незалежних царств, систему спадкових володінь замінено системою намісництв. Цінь Шіхуан поділив імперію на 36 округів (згодом було добавлено ще чотири), а самі округи — на повіти, волості та тіни (до тіни входило приблизно 10 сімей). Усі ці адміністративно-територіальні одиниці керувались спеціальними чиновниками, наділеними адміністративними, фіскальними, судовими та поліцейськими функціями. Чиновники контролювали один одного. Така політика "посилення стовбура та послаблення гілок" істотно зміцнила центральну владу. Китайцям веліли називати себе вже не чусцями, вейцями, ціньцями тощо, а "чорноголовими" (в Китаї кожна династія мала свій колір-символ, династію ж Цінь Шіхуана символізував чорний колір). По всій імперії було ліквідовано спадкові ранги (виняток не зробили навіть для синів та братів імператора), їх заступили титули знатності, які надавав імператор за заслуги перед державою. Суттєво обмежувалося общинне самоврядування, хоч сама община як податкова одиниця збереглася. Цінь Шіхуан уніфікував державну валюту (його круглі з квадратним отвором монети ходили в Китаї офіційним курсом аж до Сіньхайської революції 1911—1913 рр.), запровадив єдину систему мір і ваги, розіславши повсюдно спеціальні еталони, уніфікував китайське письмо (раніше в кожному царстві існував свій стиль письма). Відповідно до економічної програми легістів імператор проголосив землеробство "основним заняттям" й насильно переселив у китайське прикордоння десятки тисяч селянських родин, зобов’язавши їх водночас і піднімати цілину, і захищати кордони держави від нападників-кочівників. По всій імперії було узаконено приватну власність на землю й замінено податок з урожаю земельним податком. Цінь Шіхуан навіть велів скласти земельний кадастр, причому реалізував це архіскладне завдання навдивовижу просто: наказав, щоб піддані самі повідомили, скільки орної землі в кожного з них. Він став верховним власником і розподілювачем води для зрошення полів, монополізував виробництво і збут солі та заліза, контролював ціни на зерно — одне слово, сконцентрував у своїх руках необмежену владу. Не забув імператор нав’язати суспільству нове законодавство, в якому кожен рядок був написаний кров’ю. З тої пори жахлива кара чекала кожного за найменше правопорушення, передусім за вияв невдоволення ціньським режимом. Коли імператорові доповідали, що хтось уголос обурювався його тиранією, він негайно знищував не лише зухвальця, а й населення цілої округи, до якої той належав. В імперії було організовано тотальне поліцейське стеження, запроваджено кругову поруку, заохочувалися доноси. Отож Цінь Шіхуан створив у Китаї моторошний тоталітарний режим, який проіснував там до недавнього минулого, принаймні до Сіньхайської революції.

Для Цінь Шіхуана народ був звичайнісіньким робочим бидлом. Імператор розраховував лише на підтримку з боку військово-бюрократичного прошарку та нуворишів, які придбали ранти знатності та адміністративні посади й безцеремонно грабували народ, проте не особливо потурав навіть їм. Чиновників, які буквально плазували перед ним, він за найменшу провину запроторював рядовими в прикордонне військо, де смерть ходила з кожним обнявшись. Інтелігенцію імператор у душі глибоко зневажав і ненавидів. Коли вона почала вголос ремствувати на те, що влада нехтує заповідями давніх мудреців, він прислухався до поради чиновника Лі Си затулити рота тим, хто "просторікує про давнину, щоб опорочити сучасність", і подав невдоволеним пам’ятний урок — спалив майже всю конфуціанську літературу* (пощадив лише медичні, сільськогосподарські та астрономічні трактати), живцем закопав 460 учених-конфуціанців, тисячі інших кинув на каторжне будівництво Великої Китайської стіни. Опозиція після цього, зрозуміло, принишкла. Імператор позакривав приватні школи, щоб вони. не плодили інакомислячих (державні школи він усе ж зберіг). Одне слово, імператор наглядно продемонстрував інтелектуалам, на що здатна державна влада, якщо вона в руках Цінь Шіхуанів.

У 215 р. до н. е. Цінь Шіхуан спорядив до північних кордонів Китаю 300-тисячне військо, яким командував полководець Мен Тянь. Упродовж двох років це військо відвоювало в сюнну величезну територію і відновило, таким чином, колишні кордони країни доби Чжань Го. Після успішного походу проти північних кочівників воїни Мен Тяня разом з двома мільйонами військових поселенців побудували з утрамбованої землі та каміння "найдовше кладовище у світі" — Велику Китайську стіну ("Стіну в 10.000 лі"), про яку китайський народ склав похмурі легенди. Для цього було розширено й об’єднано прикордонні укріплення колишніх царств Цінь, Чжао та Янь. Китайська стіна, завдовжки 6450 км, перетинала безводні степи й пустині, підносилася на найвищі гірські вершини й опускалась у найглибші ущелини. Впродовж цього потужного оборонного рубежу заввишки 6,5—10 м через кожні 60—100 м височіли вежі-бійниці. Побудована на людських кістках, Китайська стіна мала не лише оборонне значення, а й сприяла налагодженню мирної торгівлі китайців із північними сусідами. Від неї до столиці за наказом імператора було прокладено магістральну дорогу, рівну, немов струна.

За порадою легістів Цінь Шіхуан здійснював мілітаристську політику. Як повідомляв історик Бань Гу, він "ззовні боровся проти чотирьох варварів, убитих людей було як заплутаних конопель, висохлі кістки лежали біля Великої стіни, а черепи валялися на шляхах. Жодного дня не проходило без війни". Характерно, що хоч кордони імперії внаслідок цих воєн значно розширилися, Китай і надалі залишався аграрно перенаселеним.

Довівши кошмарний легістський експеримент до абсурду, Цінь Шіхуан занапастив свій народ. Податки в країні збільшилися в 20—30 разів, зубожіння основної маси селян не знало меж. Рятуючись від податків та чиновницького свавілля, багато селян тікало світ за очі, їхні наділи діставалися сільській верхівці, зросла кількість рабів. Доводила до розпачу китайський люд каторжна трудова повинність на державу. Імператор не обмежився згоном мільйонів людей на будівництво Китайської стіни. Після кількох невдалих замахів на його життя, організованих аристократами, він зробився хворобливо підозріливим, став засекречувати місце свого перебування і задля цього велів побудувати в столичній окрузі 270 палаців, з’єднаних між собою критими переходами. Лише на будівництво палацу Епагун він кинув 800 тис. правопорушників, засуджених до каторжних робіт чи кастрації, ще 700 тис. китайських "зеків" споруджували гігантський підземний мавзолей імператорові. Одне слово, будівництво пірамід у Єгипті виглядає скромною забавою у порівнянні з будівельними роботами в ціньському Китаї. Тож не дивно, що Цінь Шіхуана в країні всі безтямно боялися й водночас люто ненавиділи. До того ж він оточив себе переважно ціньцями, що посилювало міжетнічні негаразди та антиціньські настрої.

У 210 р. до н. е. імператор раптово помер від перевтоми під час своєї чергової інспекційної подорожі по Китаю.

Звістка про смерть Цінь Шіхуана могла викликати в країні бунти, тому впродовж цілого року, поки добудовувався мавзолей, її ретельно приховували від народу. Сима Цянь повідомляв: "Домовину поставили у великій колісниці з вікнами. Тут же їхали колишні улюблені євнухи імператора, і коли (кортеж) прибував (до місць зупинок, вони) підносили імператору їжу, чиновники доповідали про справи, як і раніш. Євнухи, які сиділи в колісниці, виносили рішення в тих справах, що їм доповідали... (Коли) настала спека і з царської колісниці пішов сморід, тоді повеліли чиновникам, які супроводжували колісницю, покласти в неї дань солоної риби, щоб перебити трупний запах". Врешті-решт мавзолей добудували й імператора поховали з усіма можливими почестями.

Перед смертю Цінь Шіхуан призначив своїм наслідником старшого сина Фу Су, який виступав проти спалення книг, однак придворна кліка підмінила заповіт імператора й запевнила Фу Су, нібито Цінь Шіхуан заповів йому "почесну смерть", а трон віддав молодшому синові Ху Хаю. Обманутий Фу Су слухняно наклав на себе руки, а імператором став недоумкуватий 21-річний Ху Хай, який взяв собі тронне ім’я Ер Шіхуан.

Кажуть, що на дітях великих природа відпочиває. Принаймні на Ху Хаї вона явно не перепрацювалася. Кращих рис батька він не успадкував, натомість зарекомендував себе ще більшим тираном. Своє царювання він почав із того, що знищив 22 своїх братів і сестер та багато інших царедворців. Тим часом бідування народу, здавалося, лося гл о крайніх меж. Люди масово вмирали з голоду, у відчаї заподіювали собі смерть. Переконавшись, що зміна влади не принесла очікуваних полегшень, китайський народ повстав. Першим підняв повстання великий робітничий загін у провінції Аньхуей. Тисяча його робітників через негоду запізнювалися на місце збору, за що на них чекала смертна кара. Робітники рушили на столицю, проте серед них почалися незгоди, які призвели до вбивства їхнього ватажка. Все ж іскра цього виступу запалила багаття загально китайського антиціньського повстання. "Всі чотири сторони світу збунтувались і повстали проти династії Цінь",— повідомляв Бань Гу. Переляканий імператор наклав на себе руки. Отож у 207 р. до н. е., проіснувавши лише 14років, ціньська династія до єдиного чоловіка безславно згоріла в полум’ї народного повстання. В Китаї відразу почалася найкровопролитніша в історії цієї країни боротьба за владу.

Право посісти царський трон цього разу виборювали аристократ Сянь Юй та звичайний селянин Лю Бан — особа безмежно властолюбна й позбавлена будь-якої моральності, здатна пожертвувати заради влади й особистої вигоди навіть життям своїх рідних і близьких. Інтелектуали Лю Бана терпіти не могли (так само як і він їх), але простолюдини вважали його "своїм" — претендент на престол не був амбітним, любив випити. Політична фортуна зрештою усміхнулася Лю Бану. 202 р. до н. е. він проголосив себе імператором, взявши тронне ім’я Гао-цзу. Так було започатковано новий період в історії Китаю — Західну (Старшу, Ранню, Першу) Хань. Ханьською нову династію нарекли за назвою території, яка служила повстанською базою Лю Бана і ваном якої він став ще в період боротьби за владу. Своєю столицею Лю Бан зробив м. Сіань.