Соціальна етика лежала в основі також лаоського вчення, яке теоретично оформилось у IV—III ст. до н. е.

Основні положення даосизму викладено в трактатах "Книга про шлях і добродіяння" (Даодецзін), автором якої традиція називає легендарного мудреця Лао-цзи, та Чжуанцзи і Лецзи, названих за іменами їхніх авторів. Даоські трактати вирізняються блискучою стилістикою і є шедеврами давньокитайської філософської прози.

Термін "даосизм" походить від поняття Дао ("шлях"), яке використовували всі філософські школи Китаю, хоча кожна з них розуміла його по-своєму. Для даосів Дао — універсальний закон природи, першопричина всього сущого, основа буття. В такому сприйнятті Дао відчувається вплив на лаоську школу староіндійської філософії.

Погляди даосів на суспільство приголомшливі, вони принципово відрізняються від конфуціанських та легістських. Якщо для конфуціанців та легістів людина — істота суспільна, то для даосів вона — суто біологічний феномен, скутий цивілізацією. Конфуціанська мораль викликала в даосів нудьгу, так само їх страшив легістський культ закону. Вони закликали людину зберегти своє природне єство, цілком довірити себе долі, яку ніхто не спроможний змінити. "Хто діє — зазнає невдачі,— запевняли вони.

Хто чимось володіє — втратить. Ось чому абсолютно мудрий не діє, і він не знає невдач. Він нічого не має, тому нічого не втрачає... Він пливе за течією і не зважується на (самочинний) вчинок" (Даодецзін, 64). Плисти за течією, не намагатися щось змінити в природному ході історії повинен також мудрий монарх. "Найкращий володар той, про якого народ лише знає, що він існує",— читаємо в Даодецзіні (Даодецзін, 17). Адже спроби облаштувати краще світ призводять до того, що він стає ще гіршим! Даоси не обмежувалися пропагуванням "увей" — бездіяльності, вони рішуче відкидали все те, що їм здавалося неприродним, штучним: культуру, технічний прогрес тощо. їхні заклики цуратися мирської суєти, явно навіяні буддизмом, сприяли поширенню в країні пустельництва.

^Соціальним ідеалом даосів була "невеличка країна патріархального типу, максимально ізольована від інших аналогічних утворень", ідеальною людиною вони вважали того, хто понад усе цінує простоту й природність, не переобтяжує себе конфуціанським "ритуалом і церемоніалом", протиставляючи свою первісну натуру "вченому всезнайству конфуціанця". Вважаючи цивілізацію злом, даоси закликали знищити її, повернутися в лоно первісності. Саме завдяки цьому бунтарському заклику даосизм став ідеологічною зброєю китайського селянства. Соціальні вибухи в Китаї здебільшого відбувалися під лаоськими гаслами.

Даосизм втручався в інтимну сферу сімейних стосунків. Підкинувши китайцям шарлатанську ідею про можливість досягти фізичного безсмертя, даоси рекомендували їм не переїдати (більшість китайців так і робила, причому й без лаоської поради) та впровадити особливу культуру статевого життя, яка полягала в тому, що чоловік зводив до мінімуму витрату своєї енергії (ян), навіть поповнював її за рахунок жіночої енергії (інь), підтримуючи інтимні стосунки не стільки зі своєю дружиною, скільки з наложницями.

Даоські ченці дбайливо ставилися до народних традицій та обрядів, були ворожбитами, магами, шаманами і вже тому користувалися у схильних до містики китайців великим авторитетом (щоправда, значно меншим, аніж індійські брахмани)),

Таким чином, у період "Воюючих царств" Китай перебував на політичному роздоріжжі, вагаючись, яку з моделей суспільного розвитку, запропонованих "мудрецями", йому обрати. Першим, як ми бачили, зважилося на політичний експеримент царство Цінь, яке втілило в життя легістські рекомендації — й виграло від цього. Проте основний легістський експеримент, як побачимо далі, закінчився не так успішно і змусив китайських можновладців схаменутися, пом’якшити політичний режим у країні.