Термін "легізм" походить від латинського legis ("закон"). Китайці ж називали легістську доктрину "фацзя". Одним з основоположників легізму був уже згадуваний чиновник-реформатор Шан Ян.

Шан Ян з’явився на світ у збіднілій аристократичній родині в царстві Вей. Він здобув традиційну освіту, проте його соціальне походження не давало йому змоги зробити чиновницьку кар’єру на батьківщині. Шан Ян подався в сусіднє царство Цінь, де за його ініціативою були здійснені кардинальні суспільно-політичні реформи, які перетворили Цінь у найсильніше китайське царство. Невдовзі царедворці звели реформатора зі світу. Погляди Шан Яна та його однодумців на державу відображено в основному легістському трактаті "Книга правителя області Шан" (Шан цзюнь шу), який є збіркою указів, промов та політичних рекомендацій Шан Яна. Впродовж багатьох століть цей трактат служив настільною книгою для китайських можновладців, у тому числі для Чан Кайші та Мао Цзедуна.

Легісти, які, на думку китаїста С. Л. Фіцджеральда, були більше прагматиками-політиками, аніж філософами, розробили дві взаємопов’язані програми перебудови держави й суспільства. На відміну від конфуціанців, які ніколи економікою серйозно не займалися, вони, навпаки, приділяли їй чільну увагу, навіть розробили концепцію одержавлення економічного життя країни. Шан Ян, зокрема, пропонував організувати закупку зерна державою у населення, заборонити приватну торгівлю хлібом, щоб не допустити спекуляції ним у голодні роки, встановити державну монополію на використання основних природних багатств тощо. Саме у розв’язанні продовольчої проблеми, яка давно стукалась в усі двері Китаю, легісти вбачали гарантію успіху політичних реформ. Вони вважали, що держава повинна будь-що припинити відтік населення із сільськогосподарської сфери в комерцію, без чого не вдасться нагодувати народ, забезпечити освоєння цілинних земель, організувати продаж за зерно титулів і посад.

Легістська модель держави була антиподом конфуціанської. Конфуціанська формула "держава для народу" здавалася легістам вершиною безглуздя. Держава, на їхню думку, призначена не "служити" народу, а бути для нього вуздечкою. Яким чином має вона виконувати цю свою функцію? Самої високо моральності можновладців для цього замало, адже, міркував Шан Ян, "людинолюбець може гуманно ставитися до інших людей, однак він не зробить людей гуманними; справедливий може любити інших людей, однак він не доможеться, щоб люди любили один одного" (Шан цзюнь шу, 18). Навести порядок у розпаскудженому суспільстві можна лише завдяки каральним заходам, освяченим законом. Закони мають бути єдиними для всіх, окрім монарха, ясна річ, воля якого ніким і ніколи не контролюється. Складати закони слід у загальнодоступній формі, щоб вони були зрозумілими навіть останньому дурневі. Щоб закони працювали, їх слід по можливості узгодити з існуючими нормами звичаєвого права. Закони не підлягають критиці, їх належить лише сліпо виконувати. Шан Ян пропонував страчувати тих, хто посмів би не те критикувати — хвалити законодавство.

Соціальною опорою деспотичної держави, на думку легістів, мала бути общинна верхівка, яка жадала влади та почестей. Держава повинна задобрити її рангами знатності й узаконенням купівлі-продажу землі.

Доцільність приватизації землі лепети мотивували таким аргументом: "Якщо сотня людей женеться за одним зайцем, то робить це не тому, що хоче пошматувати його на сто частин, а тому, що ніхто не заявив своїх прав на цього зайця. 1 навпаки, хай базар навіть буде завалений зайцями, злодій не посміє вкрасти зайця, якщо існуватиме право власності на нього" (Шан цзюнь шу, 26).

Чиновники-легісти не палали любов’ю до гордовитих аристократів. Вони домагалися ліквідації станових привілеїв, заміни спадкових рангів рангами знатності, що їх надаватиме цар за заслуги перед державою. "Метод заохочення рангами знатності й платнею — ключ до життя чи загибелі країни",— переконував Шан Ян (Шан цзюнь шу, 9).

У культурі та морально-етичних цінностях легісти, на відміну від конфуціанців, убачали смертельного ворога тоталітарної держави. "Красномовство та гострий розум сприяють заворушенням,—читаємо у "Книзі правителя області Шан",— ритуал і музика сприяють моральній розбещеності; доброта й людяність — мати правопорушень; призначення і висування на посади (добродійних людей) — джерело пороку" (Шан цзюнь шу, 5). Легісти вважали, що надміру грамотний народ, який встромляє свого носа в політику, буде некерованим. "Якщо люди дурні, їх легко залучити до важкої праці, а якщо розумні, то примусити нелегко",— твердив Шан Ян (Шан цзюнь шу, 6). Легістам здавалося, що чим менше розвиватиметься культура, чим недолугішим буде народ, тим упорядкованішою, сильнішою стане держава. Тому в інтересах держави — перетворити народ на темну, затуркану масу, на робоче бидло. Легістський ідеал людини — покірне начальству створіння, коло інтересів якого замикається на землеробських та військових турботах. Знищити культуру, щоб процвітала держава, можна, на думку легістів, двома способами: перший — укоротити балакучим язика, перевиховати розумників працею, спалити книги (передусім конфуціанські); другий — вести перманентні війни, тоді культура не пустить у суспільстві глибоке коріння. Шан Ян ідеалізував тих володарів, які примушували підданих "усередині країни віддаватися землеробству, а поза її межами — думати про війну" (Шан цзюнь шу, 6). Ні до легістів, ні після них ніхто так відверто не оспівував мілітаризм! їхні політичні рекомендації — це цинічна апологія деспотизму й вояччини.

Легісти воліли мати справу з навіки заляканим народом, щоб ним легше було керувати. Вони рекомендували володареві запровадити в державі кругову поруку, систему доносів, тотальне шпигунство за населенням, чинити судову розправу за найменше правопорушення, адже, як вважав Шан Ян, "там, де людей карають за найменші провини, провини зникають, а для карних злочинів просто не залишається місця... там же, де людей суворо карають за тяжкі злочини і м’яко карають за дрібні провини, не лише годі запобігти тяжким злочинам, але не можна уникнути також дрібних провин" (Шан цзюнь шу, 5). Особливу увагу пропонувалося приділяти профілактиці соціальних негараздів, бо "якщо в країні вже виникла смута і (володар) хоче навести порядок, він лише посилить безладдя" (Шан цзюнь шу, 5).

Легістські рекомендації у сфері політики та юриспруденції були такими моторошними, що їх ще стародавні китайці назвали "диявольськими".

Таким чином, легісти вперше сконструювали завершену модель військово-деспотичної держави і, за словами Л. С. Переломова, "піднесли уніфікацію мислення та загальне одуріння народу до рангу державної політики".

Вчення легістів обстоювало інтереси чиновництва в умовах політичного всевладдя родової аристократії. Воно прагматичне за своєю суттю і може здатися на перший погляд реалістичним, принаймні набагато життєвішим за конфуціанську доктрину. Насправді ж воно не менш утопічне від конфуціанства. Чому? По-перше, легісти недооцінили роль чиновництва у деспотичній державі. Проголосивши примат закону над морально-етичними нормами, вони охорону законності поклали на чиновників, яких рекомендували вербувати не обов’язково з людей професійно підготовлених, зате неодмінно із сліпо відданих монархові. Проте, як показало життя, саме чиновники першими порушували закони, які вони мали проводити в життя, ставали над законом, перетворювалися на самостійну політичну силу. По-друге, економіка "по-легістсь-ки" (одержавлена) часто-густо не спрацьовувала, бо їй було протипоказане волюнтаристське втручання з боку держави. По-третє, марними виявилися силкування легістів знищити культуру, перетворити людей на бездумних виконавців чужої волі. Голе насильство, запропоноване лепетами, було неспроможне виконувати місію соціального регулятора вже тому, що воно суперечило самій природі людини, неминуче породжувало в суспільстві протидію і тому не сприяло соціальній стабільності.