Ворожими конфуціанству були, зокрема, моїстські погляди на суспільство, якими певний час захоплювалася китайська інтелігенція. Моїстська доктрина з’явилася у країні в IV ст. до н. е., але вже наприкінці III ст. до н. е. там забули про її існування.

Мо Ді (Мо-цзи), який розробив це суспільно-політичне вчення, найімовірніше, був мандрівним проповідником (його життєпис не зберігся). Його погляди на суспільство та політику відображено в трактаті "Мо-цзи", названому іменем автора. Цей трактат є збіркою досить нудних проповідей і за стилістикою дуже програє конфуціанському "Луньюю".

Мо Ді безкомпромісно засуджував зажерливість і свавілля китайської знаті, обстоював докорінне реформування китайського суспільства, але, звичайно, на інших, не-конфуціанських засадах. Він вважав, що зміцнення родинних зв’язків, у чому конфуціанці вбачали соціальний порятунок, насправді жодної користі суспільству не принесе, адже сімейна любов і злагода ніколи й ніде не перешкоджали великим державам ковтати малі, сильним — жити за рахунок слабких, хитрим — дурити простаків, вельможним — зневажати простий народ. На думку Мо Ді, соціальні лиха якраз тим і спричинені, що китайці не бажають більш нікого знати, окрім себе та своїх родичів. Суспільство порозумнішає й подобрішає лише тоді, коли кожен китаєць буде любити всіх китайців, тобто перетвориться з егоїста на альтруїста. Заради цього кожен має пожертвувати своїми почуттями й уподобаннями, щоб нічим не виділятися між людей і ні в кого не викликати заздрощів. Отож моїстська ідея загальної любові, в якій відчувається християнська мораль, була суперечливою у своїй основі, адже вона позбавляла людину ЇЇ індивідуальності. Це усвідомлювали ще сучасники Мо Ді, які слушно зауважували, що вимагати від людей такої жертви — значить не любити їх.

Звичайно, моїсти не обмежилися закликами "любити чужих родичів" (за ці заклики конфуціанці називали їх "безрідними тварюками"), а обстоювали також стирання відмінностей у поглядах на життя, у яких вони вбачали основну причину відчуженості між людьми. їм здавалося, що змінити ситуацію, коли кожен китаєць звик зважати лише на власні погляди, спроможна тільки держава. Мо Ді сподівався переконати людей, що загальний альтруїзм вигідний кожному, адже лише він здолає відчуженість і ворожнечу в суспільстві. Він закликав підключити до цієї справи державний апарат, який "заохочуватиме" людей до альтруїзму перевіреним методом нагород і покарань. Без державного втручання тут, на думку Мо Ді, ніяк не обійтися, бо люди надто непорядні й егоїстичні, щоб самотужки перевиховатися. Саме тому, що філософ покладався на державу в реформуванні суспільства, його вважають "батьком китайської утопії".

Держава, на думку моїстів, примусить народ звіряти свої думки й уподобання з думками й уподобаннями начальства. "Зачувши про добре чи лихе,— радив Мо Ді,— слід поінформувати повітового начальника, і те, що він вважатиме правильним, усі повинні визнати правильним, а те, що він вважатиме неправильним, усі мусять визнати неправильним". Цю, м’яко кажучи, дивну рекомендацію Мо Ді давав нічтоже сумняшеся: йому, очевидно, й на думку не спадало, що інтереси низів і верхів можуть не збігатися. Моїзм, таким чином, ставив за мету підстригти під один гребінець не лише етику життя, а й спосіб мислення китайців, отож волів мати справу не з живими людьми — з уніфікованими бовдурами.

На відміну від конфуціанців, для яких ідеальне суспільство — суспільство культурне, мокти вважали культуру непотрібним баластом, бо її, бачте, на шматок хліба не намастиш, вона лише відриває людей від суспільно корисної праці. Рішуче виступали вони також проти ідеалізації давнини, якою грішило конфуціанство. Моїсти пропонували не цуратися старих традицій, однак при цьому створювати й нові.

Змістивши акцент у справі реформування суспільства з патріархально-сімейних традицій на державне втручання, моїзм послужив перехідним містком від "інтелігентного" конфуціанства до "вульгарного" легізму.