Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI—V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства й держави. В цій полеміці були заінтересовані верхи, які сподівалися на ідеологічне виправдання своїх методів керівництва суспільством, спроможних, на їхню думку, ощасливити народ. Дійшло до того, що окремі володарі запрошували в столицю філософів за високу винагороду, аби лише ті невтомно філософствували. Чому ж не пофілософствувати на таких умовах? Філософи буквально заполонили країну, мандрували від царства до царства, пропонуючи всім бажаючим вислухати їх етичні, економічні, політичні ідеї. Склалося чимало філософських напрямів — настала доба Ста Філософських Шкіл. На відміну від європейських філософів, які прагнули віднайти ідеальну політичну систему, а вже потім припасувати до неї відповідну мораль, китайські мудреці чільну увагу приділяли розробці моральних принципів, відсуваючи на задній план політичні форми. В ході полеміки викристалізувалися чотири головні суспільно-політичні вчення, які істотно вплинули на ментальність народу, напрям історичного розвою суспільства й держави.